Відкрити головне меню

Ян Жи́жка (чеськ. Jan Žižka; близько 1360, Троцнов — 11 листопада 1424, Пршибислав) — чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу.

Ян Жижка
Jan Žižka
Jan Vilímek - Jan Žižka z Trocnova.jpg
Ян Жижка
Народження близько 1360
Троцнов
Смерть 11 листопада 1424(1424-11-11)
Пршибислав
чума
Громадянство Чехія
Звання отаман
Війни / битви Битва при Судомержі, Битва на Вітковському пагорбі
CMNS: Ян Жижка на Вікісховищі

Про більшу частину життя Яна Жижки з Троцнова скільки-небудь докладних відомостей не збереглося. Відомо лише, що він народився близько 1360 року на півдні Чехії і походив із небагатого дворянського роду. Більшість істориків схиляється до думки, що одне око він втратив у результаті травми в дитинстві або ранній юності, іншого ж позбувся вже під час гуситських війн. Тому на портретах, що зображують полководця на початку його кар'єри, ганчірка зазвичай закриває його ліве око, на пізніших — вже обидва.

БіографіяРедагувати

Чим саме займався Жижка приблизно до 1405 року, точно не відомо. Є згадки про купівлю-продаж ним декількох невеликих маєтків у південній Чехії. Є дані про те, що Жижка був одружений, його дружина рано померла, але в них була донька, яку батько пізніше видав за одного з нащадків знатного роду панів з Дубе.

Розбійницька діяльністьРедагувати

У перші роки XV століття згадки про Яна Жижку з Троцнова з'явилися в чеських хроніках та інших документах, що розповідають про розгул розбійницьких банд на дорогах королівства, яке при нерішучому і схильному до алкоголізму Вацлаві IV прийшло в неабиякий занепад. З чеських документів тих часів відомо про напади загону Жижки на купців в околицях міста Чеське Будейовіце. Треба зауважити, однак, що в ті роки розбій не був серед збіднілих дворян чимось незвичайним, їм промишляли десятки бродячих лицарів і сотні їхніх помічників-простолюдинів.

 
Ян Жижка у битві при Грюнвальді з картини Яна Матейка

У 1409 будейовіцьким городянам вдалося зловити і повісити багатьох розбійників, які орудували в околицях міста. Ця ж доля мало не спіткала й Жижку. Але тут, коли перед ним вже маячила примара шибениці, відбулося несподіване: за лицаря-розбійника заступився сам король Вацлав. Невідомо, на якій підставі на Яна Жижку поширилася королівська амністія — можна лише припустити, що ще раніше він встиг обзавестися впливовими покровителями при дворі.

МандриРедагувати

Однак, вийшовши на свободу, Жижка від гріха подалі поїхав до Польщі, де, за деякими відомостями, взяв участь влітку 1410 у знаменитій битві при Грюнвальді. У ній польсько-литовське військо короля Владислава Ягайла та великого князя Вітовта завдало поразки лицарям Тевтонського ордену. На боці поляків бився і невеликий чеський загін, у складі якого перебував Ян Жижка. У тій битві 2 хоругви (загону) Яна Жижки відзначилися на лівому крилі союзної армії, де були розгромлені хрестоносці під командуванням Ліхтенштейна. Деякі історики також приписують Жижці участь у битві при Азенкурі між англійським та французьким військами. На боці останніх і бився, правда невдало, Ян Жижка.

Повернення на батьківщину і участь у гуситському русіРедагувати

Повернувшись на батьківщину, Жижка почав придворну кар'єру, входив до свити дружини Вацлава IV — королеви Софії. Не виключено, що саме в цей час він потрапив під вплив прихильників релігійної реформи, очолюваних популярним празьким проповідником Яном Гусом. Вчення Гуса було відгуком теорій англійського теолога Джона Вікліфа, який закликав церкву до нестяжательства і наполягав на тому, що єдиним джерелом релігійних істин є Святе Письмо. «Вірний християнин, шукай правду, слухай голос правди, вчися правді, люби правду, кажи правду, тримайся правди і захищай правду до смерті», — закликав своїх парафіян Ян Гус. У 1415 році за рішенням собору католицької церкви в Констанці він був оголошений єретиком і відправлений на вогнище. Але релігійні ідеї празького проповідника стали моральним орієнтиром для тисяч незадоволених соціальною несправедливістю і посиленням впливу в Чехії заможних німецьких колоністів. Соціальне, релігійне та національне бродіння призвело до революційного вибуху.

30 липня 1419 в Празі спалахнули заворушення. Після того, як міська управа з презирством відкинула вимоги реформаторів під проводом молодого проповідника Яна Желівського, натовп узяв штурмом ратушу в Новому місті й викинув членів управи з вікон — прямо на списи і піки збройних демонстрантів. Хроніка повідомляла, що Ян Жижка був учасником цих подій. Ймовірно, він не тільки брав участь, але і був одним з лідерів повстання, інакше не був би незабаром призначений керівником празького війська. Тим часом помер Вацлав IV. Прихильники гуситського вчення і взагалі всі незадоволені не знайшли спільної мови з його консервативним і деспотичним наступником — Сигізмундом Угорським на прізвисько «Рудий Лис». Чехія стала на шлях непокори.

Наприкінці 1419 між королівськими військами і повстанцями було укладено перемир'я, але Жижка не дотримався його, воліючи покинути Прагу і перебратися в Пльзень. Гусити розправилися з католицькими поміщиками, нападали на монастирі, частково знищуючи, а частково роздаючи їхнє майно. У відповідь проти них зібрав війська новий король, багаті вельможі та іноземні лицарі. Битви слідували одна за одною, і в них виявився військовий талант Жижки. Уже в першій своїй великій битві при Судомержі в березні 1420, він успішно застосував улюблене укріплення гуситів з перекинутих і скріплених разом возів — вагенбург (чеськ. vozova hradba). Через кілька місяців, в липні, після того, як папа Мартін V оголосив хрестовий похід проти гуситів, військо хрестоносців вступило в бій із загонами Жижки на тому самому Вітковському пагорбі під Прагою, де зараз стоїть пам'ятник полководцю. І знову успіх був на стороні одноокого воїна — несподіваною контратакою він примусив противника до втечі. До того часу Жижка увійшов до складу ради 12 гетьманів — фактичного уряду повстанців.

Головнокомандувач таборитівРедагувати

Усі останні роки життя Жижка безперервно воював, причому не тільки з королівським військом і хрестоносцями, але і з супротивниками в лавах самого гусистського табору. У 1421 році він очолив каральні операції проти пікартів і адамитів — двох радикальних гуситських сект. Жижка вмів бути безжальним: страчені та спалені були десятки людей. Одночасно гусити продовжили переслідування католицького духовенства, особливо монастирської братії. У руках Жижки зосередилася дедалі більша влада.

З кінця 1420 він — одноосібний військовий вождь таборитів, як називали найбільш організовану і послідовну частину гуситського руху, центром якої було місто Табор, перетворений на військово-релігійний табір.

У червні 1421 при облозі містечка Рабі Жижка був поранений в єдине око. Він остаточно осліпнув, але не перестав організовувати все нові походи, відбиваючи вторгнення лицарських загонів із Саксонії та Баварії. Слава Жижки була така, що в кількох випадках противник волів ретируватися, навіть не вступаючи з його військами у бій. Бойові дії являли собою заплутаний клубок походів і переслідувань, в яких брали участь загони різних міст, вельмож, лицарських орденів, окремих гуситських ватажків і королівських воєначальників. Але фігура Жижки завдяки його військовому хисту підноситься над усіма. Сили потроху залишили сліпого полководця — йому вже за 60, для тих часів це глибока старість, — але він ще встиг у червні 1424 біля Малешова завдати нищівної поразки ворогам, що переслідували його військо: армії католиків і чашників, що з ними з'єдналася. При цьому його військо захопило і спалило Кутну Гору — один з найбільших у тодішній Чехії центрів ремесел і торгівлі.

Восени 1424 почалися вкотре переговори про загальне перемир'я в королівстві. Але Яну Жижці не судилося дочекатися їх закінчення: під час облоги міста Пршибислав 11 листопада 1424 він помер від чуми, так і не програвши жодної битви. Його солдати в знак скорботи почали називати себе «сирітками». За легендою, щоб завжди чути голос Яна, що кликав до перемоги, з мертвого Жижки зняли шкіру, натягнули на барабан і таким чином, наче «оживили» померлого воїна.[1]

Гуситські війни тривали ще добре десятиліття після смерті Жижки. Його поховали у церкві Святого Духа[en] в Градець-Кралове, пізніше останки перенесли до міста Часлав. У 1620 році, після того як католики здобули перемогу над протестантами в битві на Білій Горі, останки гуситського ватажка були заховані. Знову їх виявили лише в 1910 році.

Військові надбанняРедагувати

У 1423 році Ян Жижка розробив перший у Західній Європі військовий статут, який чітко визначав правила поведінки воїнів у бою, в поході та на відпочинку.

Армія гуситів була привчена вести бойові дії вдень і вночі, в будь-яку погоду. Згідно з військовим статутом, польові укріплення із зчеплених між собою возів мали впиратися в природні перешкоди і по можливості встановлюватися на високих місцях.

Гусити в битві зазвичай вичікували атаки лицарської кінноти і зустрічали її вогнем своєї численної артилерії, кулями аркебуз і пищалей, стрілами з тупими бронебійними наконечниками. Коли справа доходила до рукопашної сутички, то тут в бій вступали цепники із списоносцями. Розбитого ворога гусити переслідували і знищували, в той час як лицарі після виграного бою не переслідували втікаючих ворогів, а грабували убитих, поранених і полонених противників.

Сучасні чеські історики так оцінюють заслуги Яна Жижки з Троцнова: «Він створив постійно діючу армію з певним порядком організації, значно удосконалив ведення оборонних операцій із застосуванням возів і регулярно використовував артилерію. Ім'я Жижки пов'язане з оборонною фазою гуситської революції і зі зміцненням створюваних у її ході державних структур. До честі сліпого полководця служить і той факт, що, вмираючи, він не мав у своєму розпорядженні майже жодного майна. Ян Жижка по праву вважається найвидатнішим військовим талантом у чеській історії».

Пам'ятьРедагувати

На його честь названо історичний район Жижков у Празі, декілька вулиць.

ПриміткиРедагувати

  1. Преподобний Феодор, князь Острозький (+1483)[недоступне посилання з серпень 2019]

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати