Чудь заволоцька
| Цю сторінку запропоновано перейменувати на Чудини (заволоцькі).
Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії. Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей. |
Чудини (заволоцькі) — (фін. tšuudit) — асимільований фіно-угорський народ, що жив на Півночі сучасної Росії у Заволоччі. Вперше згадується в Повісті временних літ. Однозначної думки щодо етнічного складу заволоцької чуді серед дослідників немає. Цей народ (народи) тепер повністю асимільований серед росіян, вепсів, а також частково серед комійців.
| Чудини | |
|---|---|
| Близькі до: | вепси, тоємці |
| Мова | чудська, російська |
| Релігія | язичництво, православ'я |
Історія згадок
ред.У країнах же Яфета сидять русь, чудь і різні народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимігола, корсь, летгола, ліви.
Етнічний склад
ред.Ще в XIX сторіччі багатьма дослідниками висловлювалися гіпотези про етнічну приналежність давніх мешканців Заволоччя:
- Андрій Шегрен і Матіас Кастрен вважали їх предками обонезької чуді й єднали з ємью;
- Петро Єфименко, грунтуючись на авторитеті Даніеля Європеуса, ототожнював їх з югрою;
- І. П. Барсов вважав, що заволоцька чудь — узагальнене позначення всіх народів, що населяли Заволоччя[2].
- Але у Повісті временних літ автор не ототожнював чудь заволоцьку а ні з вепсами (весью), а ні з перм'ю, а ні з печерою. Тож чудь заволоцька є окремим народом або групою народів.
У руських літописах екзоетнонім «чудь» традиційно застосовувався до двох фіно-угорським народам: естів і вепсів. Саме вепсів (а точніше — літописну весь) багато вчених вважають наймовірнішим етносом заволоцької чуді. Зокрема, В. В. Піменов вважав, що саме весь, що зайняла до кінця I тисячоріччя Заволоччя, була зустрінута там слов'янами в IX — X сторіччях[3]. Раніше аналогічну гіпотезу висловлював Дмитро Бубріх, який також вважав весі, що володіла західним і південно-західним проходом у Заволоччя складала конкуренцію меря, що рухалася з півдня річкою Юг[4].
Ймовірно, що чудь біла високого зросту для слов'ян, бо у давнину "чудом", "чуддю" позначали велетнів.[5][6]
Археологічні пам'ятки
ред.У народній пам'яті зберігалися відомості про належність білооцькій чуді залишків земляних фортець, могильників і поселень. Вони мали назви з прикметником «чудський», наприклад, урочище, де колись стояла фортеця могли називати «Чудський городок». Саме такого роду вказівки і служать підказкою археологам.
Однозначно пов'язати з чудью до теперішнього часу можна досить невелике число пам'яток: над Сухоною і її притоках це Усть-Пуя, Корбала, Мар'їнська, Кудрино; в верхів'ях Лузи — Лойма і Вєкшор.
За результатами розкопок чудська матеріальна культура мала примітивну гончарну майстерність, без застосування кола, з прикрасою кераміки ямочно-гребінчастим орнаментом, характерним для фінно-угрів. Настільки ж характерною прикрасою були «гучні» підвіски з бронзи у вигляді качечки або коника. З одягу можна відзначити плащі з фібулами у чоловіків, довгі лляні сорочки, косоклинні глухі сарафани і обручі з накладкою з берести у жінок. Виявлено численні бронзові жіночі прикраси й нечисленні прикраси можна віднести до чоловічих. Крім полювання і рибальства було поширене землеробство. Головним об'єктом торгівлі були шкурки хутрових тварин.
Чудь білоока
ред.Чудь білоока (чудаки́) — стародавній міфічний народ, персонажі російського[7] і фінно-угорського [8] (зокрема комійського[9] і саамского[8][10]) фольклору.
Цей міфологічний персонаж близький за значенням до європейських сидів, ельфам, гномам[11]. Подібні легенди відомі у російських Уралу про дивих людей, у сибірських татар і мансійців – про савірів, у алтайців — про бурутах, у ненців — про Сигитря.
Цікаві факти
ред.У Архангельській області Росії є село Чучепала, яке отримало свою назву тому, що тут остання чудь пала.
У Вологодській області Російської Федерації, у Ніколораменській сільраді є три села з назвами «Передні Чуді», «Середні Чуді», «Задні Чуді».
У Олександра Блока зустрічається згадка Чуді:
|
Чудь начудила, да Меря наміряла/Гатей, доріг, да стовпів верстових. |
|
Примітки
ред.- ↑ Повесть временных лет. Архів оригіналу за 27 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Кругляшова В.П. Жанры несказочной прозы уральского горнозаводского фольклора. Уральская библиотека. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Бубрих, Д.В. {{{Заголовок}}}. — Петрозаводск, 1947.
- ↑ А. Комогорцев. Таинственная Чудь // "Тайны. Открытия. Приключения". — 2009. — № 2.
- ↑ Словарь церковно-славянскаго языка / Подъ ред. А. Х. Востокова. — С.-Петербургъ: Второе отдѣление Императорской Академіи Наукъ, 1861. — Т. II. — С. 570.
- ↑ Криничная, 1991.
- ↑ а б Бессонов, 2016.
- ↑ Лимеров, 2009.
- ↑ Пименов, 1965.
- ↑ Рочев, 1985.
Бібліографія
ред.- Рябинин Е. А. Финно-угорские племена в составе Древней Руси. СПб.: Изд-во СПбГУ, 1997. 260 с.
Посилання
ред.- Фільм «Чудь заволочская» [Архівовано 31 грудня 2012 у Wayback Machine.]