Відкрити головне меню

Сиртя, або сирчі (повна форма сигиртя, сигирчі), — в ненецькій міфології міфічний народ, що живе під землею та боїться денного світла. Він, нібито, мешкав в заполярній тундрі до приходу справжніх людей — ненців. Сирчі описуються як кремезні, але низькорослі люди з білими очима, що балакають злегка заїкаючись.

За легендами, в незапам'ятні часи сигирчі прийшли на Ямал з-за моря. Спочатку вони оселилися на острові, але потім, коли його берега розмило штормами, переправилися на півострів.

Їхній спосіб життя значно відрізнявся від ненецького: вони не розводили оленів, замість цього полювали на диких, носили гарний одяг з металевими підвісками. У деяких переказах сигирчі описуються як хранителі срібла та золота або як ковалі, після яких на землі і під землею залишаються «залізяки» (їх будинки-сопки уявлялися закріпленими на вічній мерзлоті залізними канатами).

Колись сирчі переселилися в сопки і стали підземними жителями. На поверхню тундри виходять вночі або в туман. У своєму підземному світі вони володіють стадами мамонтів.

Зустріч з cирчами одним приносила горе, іншим — щастя. Відомі історії про одруження ненців з жінками-сирчами. Водночас сирчі могли вкрасти дітей, якщо ті допізна грали поза чумом, залякати людину, наврочити.

Також є згадки про військові сутички ненців з сирчами, при цьому сирчі вирізнялися не стільки доблестю, скільки вмінням несподівано з'явитися чи зникнути.

Образ сигиртя сповнений архетипічними рисами, пов'язаними із землею — по суті, сигиртя є ненецким аналогом європейських гномів.

Згідно з популярною в науковій літературі гіпотезою, образ сигиртя є втіленням спогадів ненців про досамодійське населення тундри. За іншою версією — ненецька назва племені «печера», яке згадане в Повісті минулих літ[1].

ПриміткиРедагувати

  1. Л. Ю. Корепанова Ненецкий автономный округ. Энциклопедический словарь. — М.: Н51 Дом Книги «Аванта+», 2001. — С. 304. — ISBN 5-8483-0040-2.

ДжерелаРедагувати