Мамут

вимерлий рід ссавців
(Перенаправлено з Мамонт)

Ма́мут або ма́монт (лат. Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових, що мешкали на теренах України та інших країн.

Мамут
Період існування: 5.332–0.01 млн р. т. пліоцен — плейстоцен
Barcepar.JPG
Південний мамут (Mammuthus meridionalis)
у порівнянні з людиною
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Підродина: Elephantinae
Триба: Elephantini
Рід: Мамут (Mammuthus)
Brookes, 1828
Commons-logo.svg Вікісховище: Mammuthus

НазваРедагувати

рос. Мамонт ймовірно походить від манс. манг онт (праманс. *mē̮ŋ-ońt) — «земляний ріг» (є й інші версії) і зближено з християнським ім'ям Мамант, дав.-рус. Мамонтъ, яке грецькою означає «материнський», «що ссе материнські груди», від пізнішого μαμμα (мамма) — «мати»[1][2]. Остаточної визначеної етимології немає. Пов'язується з якутським mamut похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, що мамонти живуть в землі[3]. Існують також інші версії походження, зокрема від західно-тунгуського слова «ведмідь», є думки про хантийське і ненецьке походження.

З російської, слово потрапило в європейські мови — зокрема, до англійської (у формі Mammoth)[4].

В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей, що стосуються цих тварин, — «мамут»: саме її можна побачити як реєстрову назву в усіх перших словниках (наприклад: Дубровський, 1918[5]; Шарлемань, 1928[6]). Згодом, в часи русифікації, цю назву почали замінювати російською[7]. Зараз, вживання давньої назви відновлюється (про інші схожі випадки та практику загалом див. Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові). Приклади джерел з ранішим та сучасним вживанням назви мамут — Караваєв, 1930[8]; Жарський, 1938[9]; Підоплічко, 1948[10]; Шидловський, 2004[11]; Сеґеда, 2008[12]; Плачинда, 2008[13] Михайлов, 2009[14], Залізняк, 2016[15] та інші.

ЕСУМ подає слово мамонт із молодшим синонімом мамут, зазначаючи, що назва мамонт запозичена з мов народів Півночі через посередництво російської мови, звукова форма мамут є повторним запозиченням через польську із західноєвропейських мов[16].

Докладніше: Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові#Мамут та мамонт

Також про вживання в художній літературі: Мамут#Мамути в художній літературі

Час існування і поширенняРедагувати

Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).

Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33,9–0,011  млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.

ХарчуванняРедагувати

Залежно від виду чи породи мамута, їх уподобання дещо відрізнялися, що зумовлено місцем розташування, хоча всі мамути їли приблизно однакове. Для колумбійського мамута, M. columbi, харчування було переважно пасовищним. Американські колумбійські мамути вживали здебільшого листя кактусів, дерева та кущі. Ці припущення ґрунтувалися на випорожненнях і зубах мамута. У мамутів, як і у сучасних слонів, є корінні зуби-гіпсодонти. Ці особливості також дозволяли мамутам жити розлогим вільним життям, через наявність трав і дерев.[17]

Їжа монгоченського мамута складалася із рослинності, різнотрав'я, модрини та чагарників і, можливо, вільхи. Ці висновки були зроблені завдяки дослідженню посліду мамутів, котрі, як виявили вчені, містили недеревний пилок і спори моху.[18]

Основними уподобаннями європейських мамутів були рослини, що накопичували вуглець С3. Це було визначено шляхом вивчення ізотопних даних зубів європейського мамута.[19]

Здається, в арктичній тундрі та степу, де мешкали мамути, здебільшого росло різнотрав’я, а не трава. Воно було багатшим на білок і легше засвоювалося, ніж трави та деревні рослини, які почали переважати тут, коли клімат став вологішим і теплішим. Це могло бути основною причиною того, чому арктична мегафауна вимерла.[20][21][22]

Дослідження Ямальського мамутеня Люби, знайденого 2007 року на півострові Ямал у Західному Сибіру, дозволяє припустити​​ те, що дитинчата мамутів, як і сучасні слоненята, харчувалися послідом дорослих тварин. Доказом цього є те, що зубний ряд (зуби) дитинчати мамута ще не остаточно розвинулися для жування трави. До того-ж, було виявлено велику кількість аскоспор копрофільних грибів з пилкового спектру матері дитинча. Копрофільні гриби — це гриби, які ростуть на гною тварин і поширюють спори в рослинності поблизу, яку потім споживає дитинча мамута. Перші кілька разів спори могли потрапити до його шлунку під час пасіння. Копрофагія може бути адаптацією, яка служить для заселення кишківника мамутеняти мікробіомом, потрібним для травлення.

Мамути, які жили в Арктиці під час останнього льодовикового сплеску, споживали переважно трави, такі як полин; злакові були лише незначною частиною їх харчування.[23]

ВидиРедагувати

 
Розмірне різноманіття мамутів

Описано 9 видів роду Мамут (за itis [Архівовано 6 січня 2012 у Wayback Machine.]), всі вони вимерлі:

МорфологіяРедагувати

 
Мамут проти Мастодонта: наочний показ відмінностей

Як і для всіх інших родів ряду хоботних, для мамута притаманні:

  • великі розміри тіла і потужні кінцівки,
  • зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
  • надмірний розвиток верхніх різців і утворення бивнів.

ФенотипРедагувати

Всупереч поширеній думці, мамути не є предками сучасних слонів. Африканські слони та мамути походять від загального африканського предка з вимерлого роду Primelephas сімейства слонових 5...6 млн років тому і надалі їх лінії розвивалися рівнобіжно[24][25]. Євразійські, північноамериканські види мамутів походять від південного мамута близько 1,5 млн років тому, азіатські слони з'явилися близько 4 млн років тому[26][27]. Однак, за підсумками останніх генетичних досліджень, припускається ймовірність повторюваної гібридизації між лініями слонів та шерстистих мамутів у Євразії[28].

Мамути наприкінці плейстоцену, 30...12 тис. років тому, в Євразії були представлені 1 видом (шерстистий мамут). У Північній Америці їх видове розмаїття на цей час було значно вищим — одночасно існувало, за різними даними, 3 - 5 видів: імператорський, Колумба, Mammuthus jeffersonii, карликовий мамонт і шерстистий мамут, які жили в різних кліматичних зонах.

Порівняно з сучасними слонами, мамути мали більш масивний тулуб (див. Правило Бергмана), коротші ноги, довшу вовну, менший розмір вух (див. Правило Аллена) і довгі вигнуті бивні; останні могли служити мамонту для добування їжі взимку із-під снігу. Корінні зуби мамонта з численними тонкими дентино-емалевими пластинами були добре пристосовані для пережовування грубого рослинного корму.

Хобот на кінці мав поперечне розширення, яке, ймовірно, слугувало для розгрібання снігу, запобігання обмороженню хоботу, а також вживання снігу для вгамування спраги. Кінчик хобота у мамутів був безволосий, що говорить про його використання для видобутку їжі.

На спині найбільш північних видів розташовувався горб, котрий, як вважалося раніше, утворювався подовженими остистими відростками хребців. Пізніші знахідки, однак, довели, що в горбі мамонта немає великих відростків. Натомість, подібно до верблюдів, там мамути накопичували значні запаси жиру.

РозміриРедагувати

Мамути були більшими за всіх сучасних слонів і важили близько 6–8 тон, а окремі великі самці Mammuthus primigenius могли мати масу тіла до 12 тон. Відома знахідка бивня мамута довжиною 3,3 м (2005 рік, штат Іллінойс). Попри це, не всі мамути були велетнями, і більшість відомих видів, були не більшими за азійського слона. Знайдено також викопні (вимерлі) види карликових мамутів: на островах Санта-Барбара (M. exilis) і Сардинія (M. lamarmorae). Існували також форми (види?) карликових мамонтів на острові Врангеля, на північ від Сибіру.

Череп, зубиРедагувати

Мамут має всі основні ознаки родини слонових і за ними, добре відрізняється від горбкозубих мастодонтів (див. мал.). Як і для всіх інших слонових, для мамута притаманні такі ознаки, як втрата емалі, що покривала бивні, збільшення кількості емалевих гребенів на кутніх зубах і збільшення висоти їх корон (гіпсодонтія). Останні дві ознаки прямо пов'язані зі спеціалізацією до харчування грубими рослинними кормами.

В Україні, з дна річки Дніпро під час будівництва нового Кодацького мосту було піднято, окрім інших знахідок, зуби мамута (лат. Mammuthus primmigenius), які виявилися найбільшими з усіх відомих у Європі. Розмір їхньої жувальної поверхні сягає 41 см при вазі 12 кг, а абсолютний вік становить 30 тис. років.[29] Знахідки зберігаються у музеї Палеонтологічного інституту АН Росії (Москва).[29]

Полювання людей на мамутівРедагувати

 
Доісторичний показ у Парку Baconao в Сантьяго-де-Куба
 
Малюнок мамута в печері Комбареле (Дордонь, Франція)
 
Зображення мамута на камені на стоянці в Мальті (колекція Ермітажу)

Мамути відіграли величезну роль у становленні східноєвропейських та інших осередків людської цивілізації. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамутів. Переважна більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35—9 тис. р. до н. е.).

Полювання на мамонта потребувало узгодженої колективної діяльності чималої кількості людей. Це сприяло зародженню організованої людської спільноти, спілкування, розподілу зусиль і здобичі. Людина використовувала мамутів у всьому. З його бивнів виготовлялися списи, кинджали, голки задля зшивання шкур, застібки на одяг. З голівок стегнової та плечової кістки робили пласкі чаші для їжі, води та мамонтового жиру, який палили для освітлення. Безперечно, застосовувалася й довга мамонтова вовна[30].

Відомими зокрема, є палеолітичні стоянки в: Україні — Радомишльська (Житомирщина), Кирилівська (Київ)[31], Мізинська (Чернігівщина — одна з найвизначніших археологічних  пам'яток пізнього палеоліту в історії не лише України та Європи, але й світу[32]), Межиріцька (Черкащина), Гінцівська стоянка (Полтавщина); Білорусі — Бердижська[33] (Гомельська обл.); Російській Федерації — Костенки (Воронезька обл.), Мальта (Сибір, Іркутська обл.), Авдіївська (Курська обл.), Хотильове та Тимонівка (Брянська обл.), Сунгир (Володимирська обл.).

З останнім розташуванням стоянки, пов'язана відома скульптурне відтворення сунгирського чоловіка, зроблена 1968 року Михайлом Герасимовим.

Внаслідок досліджень таких стоянок та інших місць знаходжень, описано низку археологічних культур, у стосунку до мисливців на мамутів — насамперед з часів пізнього палеоліту. Вважається, що в цей час людина була представлена формою Кроманьйонці (= неоантропи), яка проіснувала в проміжку часу між близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (середній палеоліт, 80–32 тис. років до Р. Х., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних способів природокористування, очевидно, були обмеженішими.

Білкова їжа, шкіри, бивні тощо були не лише ознакою добробуту, але й культури.

Зимові житла кроманьйонців будувалися з кісток та бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

Найдавніший відомий ударний інструмент знайдений на Межиріцькій стоянці й має вік 13 тисячоліттям до н. е. Це — прикрашений візерунками череп мамута, що, поряд з іншими музичними інструментами, знайдений в одному з жител мисливців того часу[34][35].

Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки тварин), водночас мамути були такими ж поширеними об'єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла разючого рівня.

ВимиранняРедагувати

 
Молодий мамут, вилучений з вічної мерзлоти («мамонтеня Діма»)

Мамути вимерли близько 10 тисяч років тому під час останнього Льодовикового періоду. Точні причини вимирання не встановлені, але є кілька гіпотез:

Більшість науковців-біологів схиляються до думки, що причиною вимирання мамутів був комплекс перерахованих вище чинників. Глобальне потепління спричинило танення льодовиків і підняття рівня океану приблизно на 150—200 метрів, що затопило більшу частину узбережних пасовищних низин, у той час як з півдня Євразії та Північної Америки наступили ліси, ці події перерізали звичні міграційні шляхи та ізолювали окремі популяції. Мамути змушені були відступити на північ — ущільнення популяцій, перенаселення та виснаження пасовищ призвело до браку їжі та розповсюдження інфекційних захворювань, і туберкульозу зокрема. Падіж мамутових стад доповнився активним полюванням на них людей.

«Живі» клітини мамутаРедагувати

На теренах Якутії в унікальній місцевості на глибині 100 метрів, учасниками міжнародної палеонтологічної експедиції 2012 року, було знайдено «живі» клітини мамута: м'які й жирові тканини, шерсть і кістковий мозок[39]. Якутськими науковцями разом з корейськими та японськими колегами, до цього робились спроби клонувати мамутів притім, що не вдавалося знайти вцілілу клітину або цілу ДНК тварини. Інші вчені стверджують що знайти живі клітини у померлих організмах неможливо[39][неавторитетне джерело][40].

Мамути в художній літературіРедагувати

 
Мамут волохатий (рис. Joseph Smit, 1836—1929)

Давня відомість мамутів в Україні не обійдена увагою майстрів слова. Зокрема, відома збірка романтичних новел раннього періоду творчості Юрія Яновського мала назву «Мамутові бивні» (1925):

 

Мамут потоптався ще трохи в неприємній ямі,
копирснув землю великими білими бивнями й ліг на бік.[41].

 

В оповіданні Дмитра Шпаро та Олександра Шумилова «Скарб Едуарда Толля» (про Землю Саннікова) згадується відома етимологія назви мамута: «Ви знаєте, що означає слово „мамонт“? Воно походить від слова „мамут“, яке в свою чергу прийшло до нас з фіно-угорських мов. „Ма“ означає земля, „мут“ — кріт. „Мамут“ — земляний кріт»[42].

Ще докладніше і цікавіше пише про «Звіра Мамута» відомий природознавець і письменник Ігор Акімушкін у власній книжці «Стежкою легенд»[43]:

«Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення однотипні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, прагнув одразу глибше заритися. Земля, обсипаючись у порожнину, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, потрапляючи і в пісковий ґрунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків…
Ви, напевне, вже здогадалися, про яких тварин ідеться? Авжеж про мамутів! Адже це їхні ікла й заморожені трупи знаходять у Сибіру. До того ж і сама назва мамута свідчить про те, що й легендарний кріт-велетень тин-шу, і фан-шу, і Індрик-звір[44], і фінський мамут — одна й та ж сама істота. Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова „мамут“ [німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін]. Росіяни запозичили його у фінських племен, які населяли європейську Росію. Багатьма фінськими говірками „ма“ означає землю, а „мут“ по-фінськи — кріт[45]. Отже, „мамут“ — „земляний кріт“».
 
«Мамути йдуть» (реконструкція)
 
Мамут шерстистий (Royal BC Museum, Victoria, British Columbia)

Неодноразово несамовита потужність і сила мамонта згадані у поезії. Зокрема, у Миколи Бажана в «Трилогії пристрасті» є такі рядки (Бажан, 2002: 119—120)[46]:

  Так мамут спиною розгортує твань,

Печерна гієна так гне свій кістяк,
Як з ями, з безодні, з печер почувань
Виходить печерний ляк.

 

Богдан-Ігор Антонич у поезії «З зелених думок одного лиса» (збірка «Книги Лева (1936)»)[47] пише так:

 

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою,
земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами.
І сонце, що його він розчавив ногою,
тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

 

У Дмитра Білоуса є вірш з етимологічними розвідками про значення слова «Мамут» з однойменною назвою «Мамут»[48]:

 

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.

Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європі —
пізніших років набуття.
...

 

Згадує мамута у власних віршах і Дмитро Кремінь, лауреат Шевченківської премії у творі «Симфонія „Золота ліхтарня“» (за:[49]):

  А по тисячі літ за мавпами,

після смерті і після погонь, —
воз'явився,
як мамут,
на наших мапах
золотої ліхтарні вогонь.

 

Мамонти надихали також українську письменницю й дослідницю Докію Гуменну, творчість якої розгорнулася у діаспорі — Європі, Канаді та США. Роздуми про значення цих тварин в утворенні людської цивілізації зустрічаються в кількох її творах. Зокрема, у книзі «Благослови, Мати!» вона зауважує:

«Як малі люди могли опанувати й збороти таку гору живого м’яса-сала, із такими страшними іклами – невідомо, але ті оріньяцькі стійбища, що їх уже відкрито на теренах Європи, а зокрема численно в Україні, показують, що мамут давав людині все: їжу, одяг, матеріал для вироблювання знаряддя і прикрас, для побудови житла та навіть і "хатні меблі". Така велика мисливська здобич, як мамут, відкрила нову сторінку в житті людини. Не тільки не було потреби рухатися з одного місця, а навіть і неможливо. Щоби впорати та спожити таку велику кількість м’яса й сала, доводилося надовго осідати на одному місці”. Отже, мамонти вплинули на осілість племен мисливців, котрі до того "були такі самі бродячі", як і ті отари-табуни, що на них палеолітики жили.»[50]

Експонати в Українських музеяхРедагувати

Найвідоміший український мамонт, точніше – його скелет, було знайдено у селі Гатне Київської області. Завдяки йому Палеонтологічний музей Національного науково-природничого музею НАНУ, київські дітлахи з покоління до покоління називають "Музей кісток мамутів". Донині (2020-і) на теренах України знаходять розрізнені кістки, зуби, бивні мамонтів. Тоді як більша частина скелету мамута з Гатного належить одній особині, що додає йому цінності. Проте певних кісток не вистачало, отже довелося додати співмірні, що належали іншим мамутам.[51]

Кістяки мамутів, знайдених на теренах України, можна побачити:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. 15 вересня – яке сьогодні свято та чого не можна робити. Іменини, традиції, заборони, прикмети та визначні події | То є Львів. (uk-UA). 14 вересня 2020. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 28 вересня 2020. 
  2. Мамонт // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  3. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.—1989.—552 с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим.
  4. mammoth, n. and adj.. OED Online (en-GB) (Oxford University Press). Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2020. 
  5. «Мамонтъ, зоол. — мамут.»: Дубровський В. Словник московсько-український. — Київ: Вид-во Рідна мова, 1918. — С. 192
  6. «Elephas primigenius Blbch. — Мамут. рос. — Мамонт. нім. — Mammuth»: Шарлемань М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні // Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — С. 9–67. — (Словник зоологічної номенклатури. Част. 2). — С. 17.
  7. Про термінологію - Олександр Пономарів. ponomariv-kultura-slova.wikidot.com. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 28 вересня 2020. 
  8. Караваєв В. Замітки про знайдення мамутових кісток (Elaphus primigenius Blumb.) у селі Руликів близько ст. Мотовилівка Півд.-Зах. залізниці // Збірник праць Зоологічного музею. — 1930. — № 8. — С. 227—228.
  9. Жарський Е. Тварини // Географія українських і сумежних земель / За ред. В. Кубійовича. — Львів, 1938. — С. 239—250. — (Факсимільне перевидання. Київ: Обереги, 2005).
  10. Підоплічко І. Г. Пам'ятник мамутові в с. Кулішівці Сумської області // Природа. — 1949.— № 4. (цит. за: ПІДОПЛІЧКО Іван Григорович (02.08.1905-20.06.1975) — зоолог, палеонтолог, академік АН УРСР (1967) // Фонд № 139 Опис № 1 Наукові, науково-популярні праці та робочі матеріали до них за 1923—1975 рр. Київ 2005 [Архівовано 13.12.2012, у Wayback Machine.])
  11. Шидловський П. С. Семенівський комплекс пізньопалеолітичних пам'яток та можливості його інтерпретування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Історія. — 2004. Вип. 74–76. — С. 47–50. [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (весь журнал: [1] [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  12. Сеґеда С. Первісне заселення Європи. Найдавніша людність на теренах України та Польщі // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 1. — С. 107–113. — ISSN [https://www.worldcat.org/search?fq=x0:jrnl&q=n2:0130-6936 0130-6936]. Архів оригіналу за 13 грудня 2012. Процитовано 7 березня 2012. 
  13. Плачинда С. Від Мізина до Індо-Європи (до сторіччя відкриття Мізинської пізньопалеолітичної стоянки // Українознавство. — 2008. — № 1. — С. 262—263. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 28 вересня 2020. 
  14. Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009 [Архівовано 23 вересня 2014 у Wayback Machine.].
  15. Залізняк Л. Л. Полювання на мамута: тактика і стратегія // Наукові студії.-Випуск 8.-Львів-Винники, 2016.- 1,2 д.а. Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 28 вересня 2020. 
  16. Мамонт // Етимологічний словник української мови, 1989, Т. 3, — С. 376.
  17. Pérez-Crespo, Víctor Adrián; Arroyo-Cabrales, Joaquín; Benammi, Mouloud; Johnson, Eileen; Polaco, Oscar J.; Santos-Moreno, Antonio; Morales-Puente, Pedro; Cienfuegos-Alvarado, Edith (2012-10). Geographic variation of diet and habitat of the Mexican populations of Columbian Mammoth (Mammuthus columbi). Quaternary International (англ.). 276-277. с. 8–16. doi:10.1016/j.quaint.2012.03.014. Процитовано 6 серпня 2022. 
  18. Kosintsev, Pavel A.; Lapteva, Elena G.; Korona, Olga M.; Zanina, Oksana G. (2012-10). Living environments and diet of the Mongochen mammoth, Gydan Peninsula, Russia. Quaternary International (англ.). 276-277. с. 253–268. doi:10.1016/j.quaint.2011.11.004. Процитовано 6 серпня 2022. 
  19. García-Alix, A.; Delgado Huertas, A.; Martín Suárez, E. (2012-01). Unravelling the Late Pleistocene habitat of the southernmost woolly mammoths in Europe. Quaternary Science Reviews (англ.) 32. с. 75–85. doi:10.1016/j.quascirev.2011.11.007. Процитовано 6 серпня 2022. 
  20. Figure 2—figure supplement 1. Reconciled TP53/TP53RTG gene trees.. dx.doi.org. Процитовано 6 серпня 2022. 
  21. Brahic, Catherine (2014-02). Woolly mammoths wiped out by a superfood shortage. New Scientist 221 (2955). с. 12. ISSN 0262-4079. doi:10.1016/s0262-4079(14)60259-1. Процитовано 6 серпня 2022. 
  22. Saey, Tina Hesman (17 березня 2014). Genes & cells: When flowers died out in Arctic, so did mammoths: Genetic analysis finds vegetation change around same time as megafauna extinction. Science News 185 (6). с. 13–13. ISSN 0036-8423. doi:10.1002/scin.5591850613. Процитовано 6 серпня 2022. 
  23. Willerslev, Eske; Davison, John; Moora, Mari; Zobel, Martin; Coissac, Eric; Edwards, Mary E.; Lorenzen, Eline D.; Vestergård, Mette та ін. (2014-02). Fifty thousand years of Arctic vegetation and megafaunal diet. Nature 506 (7486). с. 47–51. ISSN 0028-0836. doi:10.1038/nature12921. Процитовано 6 серпня 2022. 
  24. Athanassiou, Athanassios (8 грудня 2021). The Fossil Record of Continental Elephants and Mammoths (Mammalia: Proboscidea: Elephantidae) in Greece. Fossil Vertebrates of Greece Vol. 1. Cham: Springer International Publishing. с. 345–391. ISBN 978-3-030-68397-9. 
  25. https://www.researchgate.net/publication/323027922_Elephant_and_Mammoth_Hunting_during_the_Paleolithic_A_Review_of_the_Relevant_Archaeological_Ethnographic_and_Ethno-Historical_Records.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  26. Meyer, Matthias; Palkopoulou, Eleftheria; Baleka, Sina; Stiller, Mathias; Penkman, Kirsty E H; Alt, Kurt W; Ishida, Yasuko; Mania, Dietrich та ін. (6 червня 2017). Palaeogenomes of Eurasian straight-tusked elephants challenge the current view of elephant evolution. У Rokas, Antonis. eLife 6. с. e25413. ISSN 2050-084X. doi:10.7554/eLife.25413. Процитовано 6 серпня 2022. 
  27. The Elephantidae. ucmp.berkeley.edu. Процитовано 6 серпня 2022. 
  28. Palkopoulou, Eleftheria; Lipson, Mark; Mallick, Swapan; Nielsen, Svend; Rohland, Nadin; Baleka, Sina; Karpinski, Emil; Ivancevic, Atma M. та ін. (13 березня 2018). A comprehensive genomic history of extinct and living elephants. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.) 115 (11). ISSN 0027-8424. PMC PMC5856550. PMID 29483247. doi:10.1073/pnas.1720554115. Процитовано 6 серпня 2022. 
  29. а б Барг І. М. Моє покликання — палеонтологія / Геолог України Науковий журнал. — 2010, № 3. ISSN:1727-835Х
  30. Україна — батьківщина слонів. Мамонти як фактор зародження цивілізації. 
  31. Кирилівську стоянку описав ще 1893 року відомий український археолог Вікентій Хвойка.
  32. Національний науково-природничий музей. museumkiev.org. Процитовано 28 липня 2022. 
  33. Для Бердижа припускається вік середнього палеоліту.
  34. Редакція г.-п.в. «Прес-Центр». (12.07.2008) «Межиріцька стоянка мисливців на мамонтів …». Архів оригіналу за 14.07.2014. Процитовано 07.03.2012. 
  35. Черкаський обл. інст. післядипл. освіти пед. працівників. «Межиріцька стоянка». Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 7 березня 2012. 
  36. Сайт «Біологія»: Мамонти: загальне знайомство [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  37. «ТСН»: Мамонти вимерли не через холод [Архівовано 9 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
  38. Така гіпотеза, зокрема, висловлена щодо мастодонтів: Мастодонты вымерли из-за туберкулёза [Архівовано 22 березня 2009 у Wayback Machine.]
  39. а б Ярина ЯРКО. Знайшли живі клітини мамонта! / Газета Високий замок. 12.09.2012. 168 (4792)
  40. Ученые в Якутии нашли "живые" клетки мамонта. BBC News Русская служба (російською). 11.09.2012. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 03.10.2020. 
  41. Юрій Яновський — Мамутові бивні. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 24 березня 2012. 
  42. Дмитро Шпаро, Олександр Шумилов. Скарб Едуарда Толля. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 5 березня 2012. 
  43. Акимушкін І. Стежкою легенд. — Київ: Веселка, 1970. — 243 с. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 5 березня 2012. 
  44. Номен „індрик-звір“ цілком відповідає номену „Індрикотерій“, який присвоєно давньому вимерлому носорожцю (від „індрик“ — казковий звір та грец. θηριον — тварина, звір).
  45. Кріт фінською мовою — „mooli“, тобто подібне до загального позначення у більшості європейських мов „mole“ — вихідно загальної назви ссавців-землериїв, зокрема й крота, сліпака та ін. Етимологічні розвідки назв „кротів“ див.: Коробченко, Загороднюк, 2009: Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські [Архівовано 22 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  46. Бажан М. Політ крізь бурю: Вибрані твори. — К., 2002 (цит. за: Кодак М. Філософічна трасологія Миколи Бажана (з мислительської біографії поета) // Слово і Час. — 2008. — № 12. — С. 3–14.)
  47. Антонич Богдан-Ігор. З зелених думок одного лиса // Книги Лева. — Львів, 1936. Архів оригіналу за 8 лютого 2010. Процитовано 9 березня 2012. 
  48. Дмитро Білоус. Мамут // Бібліотека на meta.ua. Архів оригіналу за 26 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2012. 
  49. Дмитро Кремінь (1953). Симфонія «Золота ліхтарня». Allegro giocoso // Збірка «Поетичні майстерні». Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 9 березня 2012. 
  50. Україна — батьківщина слонів. Мамонти як фактор зародження цивілізації. 
  51. Україна — батьківщина слонів. Мамонти як фактор зародження цивілізації. 
  52. Унікальна знахідка: як у Краматорську виявили скелет мамонта. 5 канал (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 12 березня 2021. 

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати