Ельфи
Е́льфи (однина: чол. ельф, жін. е́льфа)[1] — істоти в міфології германців, а пізніше персонажі фентезі. Загалом відомі в віруваннях як карлики, що бувають мстивими до людей, шкодять їхньому господарству. Імовірно, первісно були нижчими божествами, що перейняли риси інших, суто шкідливих істот, з приходом християнства. В англійців ельфи зберегли образ, ближчий до первісного, в якому можуть бути й прихильними до людей. За романтизму ельфи злилися з феями, стали більш піднесеними і до сучасності їхній образ трансформувався під впливом міфів про плем'я Туата Де Дананн в обробці Джона Толкіна в образ переважно мудрого, культурно розвиненого народу прекрасних людиноподібних істот.
Етимологія
ред.Слово «ельф» походить із давньоанглійської мови. Слова, поширені в різних регіонах, такі як elf (Мерсія, Кентіш), ælf (Нортумбрія), ylfe (у західних саксів) означали цілий ряд духів: спрайтів, фей, гоблінів, інкубів[2], або й духів узагалі[3]. Ці слова походять з протогерманського *albiz, як і старосаксонське alf, давньоскандинавське alfr. Імовірно, утворене від праінодєвропейського *albho — «білий». В германських народів похідні від нього слова позначали істот — злісних карликів. Звідси також давнє англійське ælfadl — «кошмар», ælfsogoða — «гикавка», спричинення якої приписували недоброзичливим духам[2].
За середньовіччя ельфами починають називатися деякі види фей. З 1550-х англійське elf починає вживатися в переносному значенні «пустотливий, шкодливий». Назва цих істот стала складовою низки англійських імен і прізвищ: Елфред/Альфред (Ælfræd/Alfred, «вказаний ельфами», Елвін (Ælfwine/Alvin, «друг ельфів», Елфрік/Елдрідж (Ælfric/Eldridge «правитель ельфів»), Ельфледа (Ælfflæd «ельфійської краси»)[2]. Включення назви ельфів до імен людей засвідчує, що ельфи не вважалися в англійців цілком злими істотами, а радше прихильними до людей, принаймні за певних умов. Ельфи зазвичай ототожнюються з альвами — духами зі скандинавської міфології, яким притаманний більш людський вигляд і спосіб життя, ніж іншим духам[4].
У давньоанглійській мові elf чи ælf — чоловічого роду, істоти жіночого роду називалися*elfen. Обидві форми проіснували в середньоанглійській мові[2]. В коментарях до античних творів зустрічалася жіноча форма aelfinni, як перекладали назви німф, наяд, дріад та зрідка муз[4]. Для точнішої передачі значення вживалися конструкції з зазначенням місця проживання: «морські ельфи», «лісові ельфи» тощо[3].
Образ
ред.Вигляд ельфів різний: уявлялося, що вони можуть бути невидимі[4] або подібні на фейрі — наче люди маленького зросту[5]. Ельфи-карлики притаманні британському фольклору, в скандинавських народів вони більше нагадують звичайних людей[6]. Деякі дослідники вважають, що у міфології германців ельфи, боги та люди належали до одного світу, що протиставлявся світові чудовиськ. Імовірно, первісно ельфи були нижчими божествами та, як характерно для давнього язичництва, могли виступати і прихильними до людей, і шкодити їм[4]. Аналогічні істоти, відомі під різними назвами, наявні в віруваннях на всіх територіях, які в різний час населяли германці, зокрема тевтони[7].
Їхній образ змінюється на карликів-шкідників тільки з приходом християнства. Надалі ельфи почали сприйматися як різновид демонів — палих янголів. Утім, процес демонізації ельфів відбувався доволі довго. Примітна деталь, що первісно ельфи уявлялися виключно як істоти чоловічої статі, а ельфи-жінки з'являються тільки в добу Високого середньовіччя[4].
Ельфам приписувалася здатність насилати хвороби на людей та худобу, що описувалося як у повір'ях, так і британських середньовічних медичних текстах[4][8][9]. З XIV ст. відомі англійські перекази про невидимі «ельфійські стріли», котрими ельфи стріляють в людей, спричиняючи раптовий біль або внутрішні кровотечі[10][11]. Вважалося, що аби вберегтися від «ельфійських стріл», людина повинна сама носити щось схоже не наконечник стріли, часто оберегами слугувало листя[12]. З XV ст. поширилися вірування, що ельфи викрадають малих дітей, замінюючи їх власними — негарними та зажерливими[5], заплутують гриви коням[13]. Вірування в шкідництво ельфів імовірно виникло через змішання образу ельфів з образом альпів — перевертнів із германського фольклору. Альпам приписувалися душіння людей уві сні, сексуальні домагання, викрадення молока в худоби. Поширений атрибут альпів — шапка-невидимка, з якою потім традиційно зображали ельфів[14][15]. З іншого боку, ельфи могли поставати не злими самі по собі, а мстивими, жорстоко шкодячи за образу[13]. В Данії вважалося, що ельфи можуть заманити людину своєю музикою та причарувати, змусивши танцювати до смерті. Подібні вірування були в норвежців, що всяка людина, котра почує спів ельфа чи його музику, не зможе протистояти бажанню танцювати[16], що ріднить ельфів із феями.
В Англії побутували вірування, що ельфи бувають домашні й дикі. Домашні оберігають господарство, живуть в людських помешканнях; дикі ж населяють поля, ліси, гори, печери[17]. В Норвегії та Ісландії також вважалося, що ельфи населяють кургани[16]. З XIX ст. уявлення про ельфів та фей зливаються, і їхні назви часто вживаються як синоніми[13]. З ельфами часом асоціюються духи природи з вірувань інших народів, а не лише германських[17].
Походження образу
ред.Нижчі язичницькі божества
ред.В германців-язичників ельфи були нижчими божествами, але відомості про їхнє місце в ієрархії божеств краще збереглися в скандинавів. Їхні альви чи альфари поділяються в «Едді» на більш людиноподібних світлих альвів, підданих бога Фрейра, і темних, які виглядають карликами та живуть під землею[7][18].
Люди з синдромом Вільямса
ред.Гіпотеза Говарда Ленгофа з Каліфорнійського університету припускає, що на формування образу ельфів вплинули вигляд і здібності людей з синдромом Вільямса — генетичним відхиленням, що виникає при втраті 20-ти певних генів у сьомій хромосомі. Вперше цей синдром був задокументований в 1961 році в Новій Зеландії, і за статистикою припадає на одного з 20 тисяч новонароджених. Люди з таким відхиленням мають проблеми з серцево-судинною системою і слабко розвинене наочно-образне мислення, вирізняються невисоким зростом, дитячим виразом обличчя з широким лобом, пласким переніссям, обвислими щоками, маленьким підборіддям. В той же час доброзичливі та прихильні до навколишніх людей, є хорошими музикантами й оповідачами, мають незвичайно чистий голос[19].
У сучасній культурі
ред.У США, Канаді, Ірландії та Британії ельфи — це популярні персонажі, що супроводжують Санту-Клауса й допомагають йому впродовж усього року. В такій ролі їх запровадила американська письменниця Луїза Мей Елкотт у 1856 році[20]. Часом і сам Санта-Клаус вважається ельфом[21]. Поширений образ ельфів-помічників, карликів, які допомагають Санті-Клаусу виготовляти й пакувати подарунки, які Санта-Клаус потім розвозить по світу дітям на Різдво[13].
Понад половина жителів Ісландії вважають, що ельфи дійсно існують. Досі живе вірування, що на Різдво та переддень Нового року ельфи мандрують, шукаючи нову домівку[22].
Джон Роналд Руел Толкін заклав основи класичного в жанрі фентезі образу ельфа — прекрасна людиноподібна істота високого зросту. Толкін використав міфи про плем'я Туата Де Дананн, певною мірою відсторонивши ельфів від світу — вони, як і це плем'я, населяють місця, куди не кожен може потрапити, зокрема далеку землю Валінор. Його ельфи поділяються на Вищих, які досконало поєднують природу й цивілізацію, і дикіших, часом жорстоких Лісових[3].
Сучасний образ ельфів — високі, мудрі та стародавні істоти, що володіють певними таємними знаннями чи недоступними людям здібностями[3]. Характерна риса сучасних ельфів — загострені вуха, що імовірно походить від примітки Толкіна про «листовидні» вуха ельфів. Також фентезійні ельфи наділяються довгожительством чи безсмертям, з іншого боку — повільним розмноженням і дорослішанням. Нерідко ельфи та люди можуть мати спільне потомство[15]. Часто вони не лише фактично перевершують людей, а й ставляться до них зверхньо. Ельфи сучасного фентезійного жанру набагато ближчі до напівбогів Туата Де Дананн, аніж власне ельфів із міфології[3]. Від альпів сучасні ельфи перейняли здатність до приховування, а «ельфійські стріли» трансформувалися в схильність ельфів до володіння луком[15].
У фентезі існує традиційний поділ між світлими і темними ельфами: світлі ельфи виступають, як і спочатку, за Добро, темні ж — за Зло. Розділення ельфів на світлих і темних має коріння в аналогічному поділі альвів у «Молодшій Едді»[3]. Втім, у «Молодшій Едді» темні ельфи — не злі істоти, а підземні жителі, подібні на гномів, які славляться виготовленням коштовностей[23].
Окрім творів Толкіна, ельфи фігурують у творах таких всесвітньо визнаних письменників, як Роберт Сальваторе, Крістофер Паоліні, Террі Брукс, Шеннон Мессенджер, Ненсі Верлін, Мерседес Лекі[24], Майкл Салліван, Маргарет Вейс, Раймонд Фейст, Елізабет Мун, Террі Прачетт, Тед Вільямс та ін.[25]
Ельфи здобули поширення в настільних та відеоіграх. А саме, після літератури їхня популярність перейшла в настільну рольову гру Dungeons & Dragons, що стала зразком для відеоігор рольового жанру. Ельфи — одні з центральних персонажів медіафраншиз Warhammer, Legend of Zelda, Warcraft[26].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Ельф // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б в г elf | Origin and meaning of elf by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (англ.). Архів оригіналу за 4 листопада 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
- ↑ а б в г д е Kirby, Danielle (19 вересня 2014). Fantasy and Belief: Alternative Religions, Popular Narratives, and Digital Cultures (англ.). Routledge. с. 73—76. ISBN 978-1-317-54363-3.
- ↑ а б в г д е Hall, Alaric. (2007). Elves in Anglo-Saxon England : matters of belief, health, gender and identity. Woodbridge, Suffolk, UK: Boydell Press. с. 88—89. ISBN 978-1-84615-537-6. OCLC 637270098.
- ↑ а б Green, Richard Firth, 1943-. Elf queens and holy friars : fairy beliefs and the medieval church. Philadelphia, Pennsylvania. с. 110—146. ISBN 978-0-8122-9316-6. OCLC 961336482.
- ↑ Haase, Donald. (2008). The Greenwood encyclopedia of folktales and fairy tales. Westport, Conn.: Greenwood Press. с. 294. ISBN 978-0-313-04947-7. OCLC 192044183.
- ↑ а б MacCulloch, J. A. (1 листопада 2005). The Celtic and Scandinavian Religions (англ.). Cosimo, Inc. с. 120—121. ISBN 978-1-59605-416-5.
- ↑ Green, Richard Firth (2003). Changing Chaucer. Studies in the Age of Chaucer (англ.). Т. 25, № 1. с. 27—52. doi:10.1353/sac.2003.0047. ISSN 1949-0755. Архів оригіналу за 3 червня 2018. Процитовано 28 вересня 2020.
- ↑ Hall, Alaric (23 січня 2006). Elves on the Brain: Chaucer, Old English, and elvish. Anglia - Zeitschrift für englische Philologie. Т. 124, № 2. doi:10.1515/ANGL.2006.225. ISSN 0340-5222. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 28 вересня 2020.
- ↑ Ferreiro, Alberto.; Russell, Jeffrey Burton. (1998). The devil, heresy, and witchcraft in the Middle Ages : essays in honor of Jeffrey B. Russell. Leiden: Brill. с. 19. ISBN 90-04-10610-3. OCLC 38426132.
- ↑ Hall, Alaric (2005). CALLING THE SHOTS: THE OLD ENGLISH REMEDY "GIF HORS OFSCOTEN SIE" AND ANGLO-SAXON 'ELF-SHOT'. Neuphilologische Mitteilungen. Т. 106, № 2. с. 195—209. ISSN 0028-3754. Процитовано 28 вересня 2020.
- ↑ Charm Against a Sudden Stitch Intro. heorot.dk. Архів оригіналу за 15 вересня 2020. Процитовано 28 вересня 2020.
- ↑ а б в г November 2017, Benjamin Radford-Live Science Contributor 01. A History of Elves. livescience.com (англ.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 30 вересня 2020.
- ↑ Guiley, Rosemary (2004). The Encyclopedia of Vampires, Werewolves, and Other Monsters (англ.). Infobase Publishing. с. 3. ISBN 978-1-4381-3001-9.
- ↑ а б в Tresca, Michael J. (10 січня 2014). The Evolution of Fantasy Role-Playing Games (англ.). McFarland. с. 32—34. ISBN 978-0-7864-6009-0.
- ↑ а б Beveridge, Jan (1 жовтня 2014). Children into Swans: Fairy Tales and the Pagan Imagination (англ.). McGill-Queen's Press - MQUP. с. 55. ISBN 978-0-7735-9617-7.
- ↑ а б Bane, Theresa (22 травня 2016). Encyclopedia of Beasts and Monsters in Myth, Legend and Folklore (англ.). McFarland. ISBN 978-1-4766-2268-2.
- ↑ Illustrated World Encyclopedia (англ.). Bobley Publishing Corporation. 1967. с. 232.
- ↑ Westfahl, Gary; Slusser, George Edgar (1999). Nursery Realms: Children in the Worlds of Science Fiction, Fantasy, and Horror (англ.). University of Georgia Press. ISBN 978-0-8203-2144-8.
- ↑ Restad, Penne L. (1995). Christmas in America : a history. New York: Oxford University Press. с. 149. ISBN 0-19-509300-3. OCLC 31433849.
- ↑ Original Text of 'A Visit From St. Nicholas' in the Troy Sentinel, 1823. iment.com. Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 29 вересня 2020.
- ↑ More Than Half of This Country Believes in Elves. Travel (англ.). 1 грудня 2017. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 29 вересня 2020.
- ↑ Старша Едда. Пісні про богів. Гноми та ельфи
- ↑ Books about Elves | What Should I Read Next?. www.whatshouldireadnext.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 30 вересня 2020.
- ↑ Books With Elves -- NOT Faeries (183 books). www.goodreads.com. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 30 вересня 2020.
- ↑ The 20 most badass elves of all time, ranked. GameSpot (амер.). Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 30 вересня 2020.
Джерела
ред.- Alaric Hall. Elves in Anglo-Saxon England: Matters of Belief, Health, Gender and Identity // Anglo-Saxon Studies. Vol. 8. The Boydell Press, 2007. 238 p.
- Danielle Kirby. Fantasy and Belief: Alternative Religions, Popular Narratives, and Digital Cultures. Routledge. 224 p.