Чемпіонат Європи з футболу серед молодіжних команд

міжнародне футбольне змагання серед молодіжних національних футбольних збірних Європи

Чемпіонат Європи з футболу серед молодіжних команд — (Молодіжний чемпіонат Європи з футболу; англ. European Under-21 Football Championship) — міжнародне футбольне змагання серед молодіжних національних футбольних збірних Європи. Чемпіонат Європи проводиться керівним органом європейського футболу УЄФА, і брати участь в ньому можуть молодіжні (не старші 21 року) чоловічі футбольні національні збірні всіх країн-членів УЄФА. Фінальна стадія турніру проводиться раз на 2 роки.

Молодіжний чемпіонат Європи
з футболу
UEFA European Under-21 Championship
Засновано1972 (U-23)
Реорганізовано1978 (U-21)
РегіонЄвропа
КонфедераціяУЄФА
Кількість команддо 2015 − 8
2017, 2019 − 12
з 2021 − 16 (з 55)
Поточний чемпіонАнглія Англія
(третя перемога)
Найбільше перемогІталія Італія
Іспанія Іспанія
(по 5 перемог)
СайтОфіційний сайт
2023
Кубок, який вручається переможцю Чемпіонату Європи з футболу серед молодіжних команд

Історія

ред.

Перший чемпіонат Європи серед молодіжних команд був проведений у 1972 році, першими володарями трофея стали футболісти збірної Чехословаччини. До 1978 року віковий ценз футболістів, які мали право брати участь в чемпіонаті, становив 23 роки, після 1978 року в регламенті турніру з'явилося уточнення, яке говорить про те, що на момент проведення першого матчу відбіркового циклу чемпіонату, футболістові збірної не повинно бути понад 21 року. До проведення ж фінальних матчів турніру деяким футболістам виповнюється 22, а іноді і 23 роки.

За час проведення регламент змагальної частини турніру багаторазово змінювався. Спочатку організатори змагань віддали перевагу поєднанню кругової і «олімпійської» систем розіграшу, в групах виявлялися вісім найсильніших команд, які потім виявляли найсильнішого у двоматчевих поєдинках. При цьому фінал так само складався з ігор вдома і в гостях. Ця система розіграшу проіснувала до 1994 року, коли УЄФА ухвалила рішення про проведення фінального турніру в рамках однієї країни — господині турніру. У 1998 році з метою підвищення статусу та видовищності турніру УЄФА скоригувала форму розіграшу, збільшивши кількість учасників завершальних матчів з чотирьох до восьми. З 2000 року у фінальній стадії турніру стали проводитися матчі в рамках 2-х груп по 4 команди в кожній з подальшим виходом двох найкращих у фінал. З 1992 року молодіжні першості Європи одночасно стали відбірковими турнірами до чергового Олімпійському футбольного турніру, в тих випадках, коли цикл закінчується в рік проведення чергових Олімпійських ігор. У 2006 році УЄФА ухвалила рішення розвести по термінах змагання молодіжних збірних з «дорослою» першістю континенту, один раз змінивши інтервал між фінальними стадіями турніру з 2 до 1 року.

За час проведення турніру найбільших успіхів у ньому домоглася італійці та іспанці які по 5 разів ставали найкращими в Європі, тричі успіх святкували футболісти СРСР, по два рази трофей діставався Англії, Чехії (Чехословаччини) і Голландії.

Десятки футболістів, які брали участь у молодіжному чемпіонаті, згодом стали гравцями своїх національних збірних, і виросли в видатних футболістів. Найвідоміші з них: італійці Д. Баджо, Деметріо Альбертіні, Франческо Тольдо, Фабіо Каннаваро, Крістіан Пануччі, Алессандро Неста, Франческо Тотті, Крістіан Абб'яті, Дженнаро Гаттузо, Андреа Пірло, Альберто Джилардіно, французи Лоран Блан, Ерік Кантона, Жан-Ален Бумсонг, Сідней Гову, іспанці Гуті, Хуан Карлос Валерон, чех Мирослав Гайдушек, югослав Драган Стойкович, радянські футболісти Давид Кіпіані, Валерій Газзаєв, Андрій Канчельскіс, Ігор Шалімов, Коливанов та інші.

Переможці та призери

ред.

Чемпіонати U-23

ред.
Рік Місце проведення Фінал Півфіналісти Кількість команд
Переможець Рахунок 2 місце
1972  
Чехословаччина
3 – 1
2 – 2
 
СРСР
  Греція та   Болгарія 8 (23)
1974  
Угорщина
4 – 0
2 – 3
 
НДР
  СРСР та   Польща 8 (21)
1976  
СРСР
2 – 1
1 – 1
 
Угорщина
  Нідерланди та   Югославія 8 (23)

Чемпіонати U-21

ред.
Рік Місце проведення Фінал Півфіналісти (або матч за третє місце) Кількість команд Найкращий гравець
Переможець Рахунок 2 місце 3 місце Рахунок 4 місце
1978  
Югославія
4 – 4
1 – 0
 
НДР
  Англія та   Болгарія 8 (24)  
Вахід Халілходжич
1980  
СРСР
1 – 0
0 – 0
 
НДР
  Югославія та   Англія 8 (25)  
Анатолій Дем'яненко
1982  
Англія
3 – 1
2 – 3
 
ФРН
  Шотландія та   СРСР 8 (26)  
Руді Феллер
1984  
Англія
2 – 0
0 – 1
 
Іспанія
  Італія та   Югославія 8 (30)  
Марк Гейтлі
1986  
Іспанія
2 – 1
1 – 2
пен. 3 – 0
 
Італія
  Угорщина та   Англія 8 (29)  
Мануель Санчіс
1988  
Франція
3 – 0
0 – 0
 
Греція
  Англія та   Нідерланди 8 (30)  
Лоран Блан
1990  
СРСР
3 – 1
4 – 2
 
Югославія
  Швеція та   Італія 8 (30)  
Давор Шукер
1992  
Італія
2 – 1 д.ч.  
Швеція
  Данія та   Шотландія 8 (32)  
Ренато Бузо
1994 Франція  
Італія
1 – 0 д.ч.  
Португалія
 
Іспанія
2 – 1  
Франція
8 (32)  
Луїш Фігу
1996 Іспанія  
Італія
1 – 1
пен. 4 – 2
 
Іспанія
 
Франція
1 – 0  
Шотландія
8 (44)  
Фабіо Каннаваро
1998 Румунія  
Іспанія
1 – 0  
Греція
 
Норвегія
2 – 0  
Нідерланди
8 (46)  
Франсеск Арнау
2000 Словаччина  
Італія
2 – 1  
Чехія
 
Іспанія
1 – 0  
Словаччина
8 (47)  
Андреа Пірло
2002 Швейцарія  
Чехія
0 – 0
пен. 3 – 1
 
Франція
  Італія та   Швейцарія 8 (47)  
Петр Чех
2004 Німеччина  
Італія
3 – 0  
Сербія і Чорногорія
 
Португалія
3 – 2 д.ч.  
Швеція
8 (48)  
Альберто Джилардіно
2006 Португалія  
Нідерланди
3 – 0  
Україна
  Франція та   Сербія 8 (51)  
Клас-Ян Гунтелар
2007 Нідерланди  
Нідерланди
4 – 1  
Сербія
  Англія та   Бельгія 8 (51)  
Ройстон Дренте
2009 Швеція  
Німеччина
4 – 0  
Англія
  Швеція та   Італія 8 (52)  
Маркус Берг
2011 Данія  
Іспанія
2 – 0  
Швейцарія
 
Білорусь
1 – 0  
Чехія
8 (53)  
Адріан Лопес
2013 Ізраїль  
Іспанія
4 – 2  
Італія
  Нідерланди та   Норвегія 8 (53)  
Іско
2015 Чехія  
Швеція
0 – 0
пен. 4 – 3
 
Португалія
  Данія та   Німеччина 8 (53)  
Ян Климент
2017 Польща  
Німеччина
1 – 0  
Іспанія
  Англія та   Італія 12 (53)  
Сауль Ньїгес
2019 Італія
Сан-Марино
 
Іспанія
2 – 1  
Німеччина
  Румунія та   Франція 12 (55)  
Фабіан Руїс
2021 Угорщина
Словенія
 
Німеччина
1 – 0  
Португалія
  Нідерланди та   Іспанія 16 (55)  
Фабіу Вієйра
2023 Румунія
Грузія
 
Англія
1 – 0  
Іспанія
  Ізраїль та   Україна 16 (55)  
Ентоні Гордон

Переможці та срібні медалісти

ред.
Збірна Чемпіон 2 місце
  Іспанія 5 (1986, 1998, 2011, 2013, 2019) 4 (1984, 1996, 2017, 2023)
  Італія 5 (1992, 1994, 1996, 2000, 2004) 2 (1986, 2013)
  Німеччина[a] 3 (2009, 2017, 2021) 4 (1978, 1980, 1982, 2019)
  Англія 3 (1982, 1984, 2023) 1 (2009)
  СРСР 3 (1976, 1980, 1990)
  Нідерланди 2 (2006, 2007)
  Сербія[b] 1 (1978) 3 (1990, 2004, 2007)
  Франція 1 (1988) 1 (2002)
  Чехія 1 (2002) 1 (2000)
  Швеція 1 (2015) 1 (1992)
  Греція 2 (1988, 1998)
  Португалія 3 (1994, 2015, 2021)
  Україна 1 (2006)
  Швейцарія 1 (2011)
  1. Також включає результати збірної   НДР до 1990 року
  2. Також включає результати збірних   Югославія та   Сербія та Чорногорія до 2004 року

Див. також

ред.

Посилання

ред.