Франческо Айец (італ. Francesco Hayez; 10 лютого 1791, Венеція — 21 грудня 1882, Мілан) — італійський художник та літограф ХІХ ст., француз за походженням.

Франческо Айец
Francesco Hayez
Autoritratto a 57 anni by Francesco Hayez.jpg
автопортрет Франческо Ацеца у віці 57 років, 1848 р.
При народженні Francesco Hayez
Народження 10 лютого 1791(1791-02-10)[1][2][…]
Венеція, Венеційська республіка[4]
Смерть 12 лютого 1882(1882-02-12)[5][6] (91 рік) або 21 грудня 1882(1882-12-21)[4][4] (91 рік)
  Мілан, Королівство Італія[4]
Поховання
Національність італієць, француз за походженням
Країна Італія Італія
Жанр біблійні картини, побутовий жанр, парадний портрет
Навчання Франческо Маджотто, Теодоро Маттеіні, художня академія св. Луки (Рим), Венеціанська академія витончених мистецтв
Діяльність художник, фотограф
Напрямок класицизм, Романтизм, реалізм.
Роки творчості 1811—1882
Покровитель граф Чиконьяра
Вплив на класицизм
Вчитель Francesco Maggiottod і Teodoro Matteinid
Відомі учні Ferdinando Brambillad
Працівник Академія Брери
Твори Поцілунок, Triumphant Athleted, Bad der Nymphend, The destruction of the temple of Jerusalemd і Christ and the woman taken in adulteryd

CMNS: Франческо Айец у Вікісховищі

ПрізвищеРедагувати

Він мав французьке походження, тому італійці, призвичені до переробки іноземних прізвищ, імен та географічних назв по різному вимовляли та писали його прізвище. В літературі минулого можна зустріти напис його прізвища як Хайєс, Гаєс, Гаєц.

Рані рокиРедагувати

Батько був французом, а мати італійкою[7]. Родина не була заможною. Він був наймолодшим сином в родині, де було ще чотири сини. У матері була рідна сестра, чоловік котрої був заможним колекціонером[7]. До них і відіслали наймолодшого сина. До хлопця були уважні і колекціонер і роздивився вхлопці здібності. Тому його влаштували на навчання о майстра-реставратора. Ще малого хлопця перевели до майстерні художника Франческо Маджотто, у котрого він навчався три роки[7] .

Данина стилю класицизмРедагувати

 
Франческо Айец. Лаокоон гине разом з синами, 1812, Брера, Мілан.

1809 року у 17 років він виграв конкурс і отримав право на навчання в Римі в академії св. Луки. Його покровителем став граф Чиконьяра, а керівником в академії — скульптор Антоніо Канова[7], сам венеціанець. Згодом серед його знайомців став художник Енгр, француз, що мешкав у Римі. Ймовірно, Енгр знав, що хлопець мав француза-батька. Так, молодий художник опинився в колі художників-класицистів і сам почав працювати в цій стилістиці. Серед перших замов «Одесей в палаці Алкіноя» для короля Неаполя француза Иоахима Мюрата[7], зятя родини Бонапарт. Але вдолю митця втрутились незворотні політичні події. Наполеон Бонапарт програв чергову війну з Союзом європейських монархів, Йоахим Мюрат був розстріляний. Припалацові зв'язки в Неаполі розпалися, молодий Айец був вимушений повернутися у Рим. Але його підтримав граф Чиконьяра, що сприяв отриманню замов на палацові декоративні стінописи. Відомо, що перші фрески Айец створив у Ватикані 1817 року, але гроші на них дав Антоніо Канова[7]. Вони дещо учнівські за задумом, декоративні і орієнтовані на типовий арсенал образів класицизму, давно розроблений легіонами декораторів до нього (орнаменти-гротески, три грації, Меркурій віддає яблуко пастуху Парису. Тетіс купає Ахілла в пекельній річці Стікс). Наскільки вдало опанував молодий художник стилістику пізнього класицизму доводить картина «Смерть Лаокоона з дітьми», переведена художником у побутовий жанр.

Перехід в табір романтизмуРедагувати

Декілька разів він відвідував Мілан, а 1822 року там і оселився[7]. Мілан того часу був під впливом французької культури, там мешкав письменник-француз Стендаль. Навіть на його надгробку напис «Анрі Бейль, міланець. Писав, кохав, жив.» Не дивно, що Мілан став колискою для італійського романтизму. Мілан підпав під владу Австр-Угорщини. Впливовий австрійський міністр Клеменс фон Меттерних дав художнику замову на створення декоративних розписів у Королівському палаці. Айец прибув у Відень і виконав їх. Він не міг знати, що у 1943 році його стінописи загинуть[7].

В присмерковій атмосфері подвласного австрійським загарбникам Мілана палко обговорювали проблеми класицизму і романтизму, в них не міг не брати участі і Айец. Згодом він перейде до табору італійських романтиків, але буде доволі обережним. Його романтизм не мав такого радикального характеру, як у французів Жеріко та Делакруа, а обмежився створенням картин з жіночими ню в домішках чьогось умовно арабського чи турецького, як його вважали європейці, що ніколи не були нів Туреччині, ні в інших арабомовних країнах.

Адміністративна кар'єраРедагувати

В роки праці в Мілані отримав посаду професора в академії Брера. Він роками жив на самоцензурі, бо мав замови від імператорського двору Відня. 1850 року (у віці під 60) він став директором академії Брера.

Вибрані твориРедагувати

 
Франческо Айец. «Оплакування Христа», храм в Ізео
  • «Богиня Артеміда»
  • «Одесей в палаці Алкіноя», Музей Каподімонте, Неаполь
  • «Лаокоон гине з синами», Брера, Мілан
  • «Рінальдо і Арміда», 1813, Брера, Мілан
  • «Портрет додини Стампа ді Сончино», 1822, Брера, Мілан
  • «Франц Йосип І», I (1830—1916), імператор Австрії в молоді роки, Брера, Мілан
  • «Танцівниця Шарлотта Шабер в образі Венери»
  • «Втеча Бьянки Каппелло з Венеції»
  • «Марія Стюарт», Лувр, Париж
  • «Втікачі греки з турецької неволі в морі»
  • «Самсон з убитим левом»
  • «Автопортрет перед кліткою з хижаками»
  • «Купальня німф», 1831, приватна збірка
  • «Паломники та хрестоносці, що гинуть від спраги під стінами Єрусалиму», бл. 1836, Королівський палац, Турин
  • «Священик Антоніо Росміні», 1853, Брера, Мілан
  • «Портрет Антоніетти Негроні дитиною», 1858, Галерея новітнього мистецтва, Мілан
  • «Поцілунок», 1859, , Брера, Мілан
  • «Руйнація Храму римськими вояками в Єрусалимі», 1861, Брера, Мілан

Галерея вибраних творівРедагувати

 
Франческо Айец. «Арістотель» (умовний портрет давньогрецького філософа), 1811, Галерея академії, Венеція.

Чудовий портретистРедагувати

 
Франческо Айец. «Портрет графа Бальйоні», приватна збірка, Тревізо

Франческо Айец виробився у чудового портретиста. Його портрети створенів тій же стилістиці, що і уславлені портрети пензля Енгра, француза, з котрим він був знайомим. На відміну від портретів Енгра в манері холодного спостереження Айец привніс нотки щирості, теплоти при збереженні всіх модних аксесуарів і релізму. Цей реалізм дозволив помічати як індивідуальні особливості особи, так і її глупоту або втрачене волосся, зморшки, набряки під очима. Цікаво, що більшість його персон на портретах в чорному одязі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Література і джерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати