Галерея Академії (Венеція)

Галерея Академії (Венеція) (італ. Gallerie dell'Accademia) — італійський державний музей і картинна галерея[9][10].

Галерея Академії (Венеція)
італ. Gallerie dell'Accademia
45°25′51″ пн. ш. 12°19′41″ сх. д. / 45.43107800002777452° пн. ш. 12.32813900002777885° сх. д. / 45.43107800002777452; 12.32813900002777885Координати: 45°25′51″ пн. ш. 12°19′41″ сх. д. / 45.43107800002777452° пн. ш. 12.32813900002777885° сх. д. / 45.43107800002777452; 12.32813900002777885
Тип художня галерея[1][2]
будівля музеюd
Italian national museumd[2]
Музей сучасного мистецтва[d][3] і Istituto museale ad autonomia specialed (2014)
Статус спадщини національна спадщина Італіїd[4]
Склад Gallerie dell'Accademia - Hall IIId, Gallerie dell'Accademia - Hall XXId, Paintings in the Gallerie dell'Accademiad, Q81687031?, Gallerie dell'Accademia - room V Giovanni Bellinid, Hall Id, Gallerie dell'Accademia - Hall VIA in the sign of Gentile and Giovanni Bellinid, Gallerie dell'Accademia - Hall IId, Hall XId і Sala dell'Albergod
Країна  Італія[5][4]
Розташування Італія Італія, Венеція,
Адреса 30123[4][2] Campo della Carità, Dorsoduro 1050, Venezia
Стиль Архітектура Відродження, бароко і готика
Архітектор Андреа Палладіо і Джорджо Массаріd
Засновник Наполеон I Бонапарт[1]
Засновано заснована 1750 р. Відкрита 1817.
Відкрито 1817
Фонд 400 документ[6] і 400 документ[7]
Відвідувачі 97 731 осіб (2020)[2]
134 332 осіб (2021)[8]
Сайт Офіційний сайт Галереї Академії (Венеція)
Галерея Академії (Венеція). Карта розташування: Італія
Галерея Академії (Венеція)
Галерея Академії (Венеція) (Італія)
Мапа

CMNS: Галерея Академії у Вікісховищі

Історія ред.

Заснування ред.

 
Альвізе Віваріні. Мадонна зі Святими.

Художні традиції у Венеції були сформовані давно та мали декілька значних змін включно до XV століття (від Візантії, Риму, Флоренції). Але згодом художні техніки стали настільки самодостатніми, що самостійно почали впливати на власних і закордонних художників. Венеційська школа живопису стала одним із провідних художніх центрів Італії та світу в XVI- XVIII століттях.[11][12]

Однак художня академія в місті заснована лише в 1750 році — набагато пізніше, ніж академія братів Караччі в місті Болонья (кінець 16 ст.), і лише на сім років раніше академії в Петербурзі.

Сенат Венеції видав наказ про створення Галереї художньої академії, а її колекції живопису стали зразками для навчання. Першим директором галереї та президентом академії було призначено П'єтра Едвардса.

П'єтро Едвардс ред.

 
Худ. Чіма да Конельяно. Мадонна зі Святими
 
Худ. Чіма да Конельяно, Переконання апостола Фоми

П'єтро Едвардс, що посів місце президента Академії, став надзвичайно вдалим вибором Сенату Венеції. Так, Едвардс подав у Сенат проєкт створення реставраційних майстерень у 1777 році, а через рік вони вже запрацювали[13].

Вагому роль П'єтро Едвардс зіграв в перешкоді грабіжницьких вивозів мистецьких скарбів Венеції в Парижі, під час падіння Венеційської республіки й захоплення Венеції військами Наполеона Бонапарта. Окупаційна французька влада зачинила багато монастирів і церков Венеції. Розпочався масовий розпродаж картин і витворів мистецтва з релігійних установ. П'єтро Едвардс, як і державний діяч Теодоро Коррер, рятував, купував і переховував значні мистецькі твори, щоб зберегти їх для Венеції та Італії. Частково цьому сприяла й окупаційна французька влада.

Приміщення галереї ред.

Почалася реорганізація самої Академії. Її приміщення віддали релігійному братству милосердя (Санта Марія делла Харіта), засноване ще у 1260 р., будівлі монастиря (арх. Палладіо), що згоріли в 17 ст. і були відбудовані заново[13]. Реконструкцію закінчили лише у 1811 р. Галерею відчинили для відвідувачів 10 серпня 1817 року.

Формування колекцій ред.

 
Дж. Белліні. Мадонна родини Контаріні

Твори мистецтва (картини Тиціана, Лоренцо Лотто, Веронезе, Тінторетто) століттями вивозили з Венеції. Продавали як уславлені вироби скла Мурано (венеційське скло), так і мереживо з Бурано, і книги венеційських друкарень тощо. Але Венеція мало страждала через продажі, бо довго і сама була войовничою і торговельною імперією. До міста масово звозили коштовні східні тканини, килими, скульптури. Тут роками працювали власні й закордонні майстри — греки, німці, французи.[14]

Венеційські монастирі та церкви століттями накопичували зразки живопису, скульптур, ювелірних виробів — наприклад музей Коррер, приватна колекція вельмож. З роками приватні колекції знову перейшли в музейні заклади Венеції. У 1822 р. колекція Боссі відала Галереї малюнки Леонардо да Вінчі [15]. По заповіту сюди перейшли збірки родин Молін (1816 р.), Контаріні (1838 р.), Хеллман (1850 р.). Колекцію Манфрін Галерея просто придбала сама. Однак у 1850 р. російський цар Микола I перекупив збірку родини Барбаріго, що дала Імператорському Ермітажу майже всі його теперішні шедеври Тиціана. Але Галереї вже було що показувати й без збірки Барбаріго.

По іншому склалась доля вівтаря «Ассунта», створеного свого часу Тиціаном. Картину вдалося врятувати з храму і передати до Галереї, де вона зберігалась з її початкового періоду до 1923 року. Лише після цього вівтарну картину повернули до церкви Фрарі, для якої вона і була створена[16]. Можливість створити та передати копію у церкву Фрарі була проігнорована.

Приміщення Галереї не були настільки великими, щоб вмістити всі звезені туди картини. Частину картин передали у Рим, а частину у Мілан (Пінакотека Брера). Серед важливих надходжень початку 19 століття — картина «Багатій і бідний Лазар» Боніфачо де Пітаті (1483—1557)[15]. Первісна галерея відкрила для відвідин всього п'ять залів[15].

Справи президента академії П'єтро Едвардса продовжили наступні директори — Д. Канталамесса, Д. Фоголарі.[16] Нині це не одна, а декілька галерей.

Шедеври галереї ред.

 
Худ. Мікеле Марієскі, пейзаж
 
Худ. Мікеле Марієскі, ведута

Художня вартість збірки надзвичайна, попри відсутність багатьох картин іноземних майстрів. В цьому характерна особливість збірки, не схожої на картинні галереї Флоренції, Риму, Мілану, Берліну, Мадриду, Лондона.

На відміну від Музею Коррер, Галерея має значні твори майже всіх відомих майстрів Венеції, часто не по одному зразку. Тут є:

Малюнки в збірці галереї художньої академії ред.

Портретний жанр ред.

Обрані твори (галерея) ред.

 
Бартоломео Віваріні. «Св. Амвросій і святі»

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б https://www.gallerieaccademia.it/en/museum-complex
  2. а б в г Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
  3. ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2019.
  4. а б в dati.beniculturali.it — 2014.
  5. archINFORM — 1994.
  6. Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2020.
  7. ISTAT https://www.istat.it/it/archivio/167566 — 2017.
  8. Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2023.
  9. Гнідик, Ірина (28 грудня 2021). ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ У ВЕНЕЦІЇ. Problems of humanities. History. № 8/50. с. 402–419. doi:10.24919/2312-2595.8/50.246522. ISSN 2664-3715. Процитовано 25 травня 2022. 
  10. Orlovskii, Sergei Pavlovich (30 квітня 2022). Osobennosti signal'noi zvuchnosti proekta "Galereia notnykh portretov" kompozitora S.S. Korenblita. Peculiarities of Signal Sonority of "Note Portraits Gallery" of the Composer S.S. Corenblith. Publishing house Sreda. 
  11. Викентій., Макушев, (1874-<1882>). Историческіе памятники южных славян и сосѣдних им народов : извлеченые из итальянских архивов и библіотек. V tip. Varshavskago ucheb. okruga. OCLC 22345302. 
  12. Skliarenko, Halyna (23 березня 2021). Transcarpathian School of Painting and the Return to Modernism in the 1960s Ukrainian Art. Folk art and ethnology. № 1. с. 46–53. doi:10.15407/nte2021.01.046. ISSN 2664-4282. Процитовано 28 травня 2022. 
  13. а б Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
  14. Рисунок 2 – Анатомический музей ЮУрГГПУ. dx.doi.org. Процитовано 2 червня 2022. 
  15. а б в Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12
  16. а б Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 13

Посилання ред.

Джерела ред.

  • Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979