Франтішек Кріґель

Франтішек Крігель (чеськ. František Kriegel; 10 квітня 1908, Станиславі́в — 3 грудня 1979, Прага) — чехословацкий політик єврейського походження, комуністичний активіст, військовий лікар інтербригади в іспанській цивільній війні, чільний діяч Празької весни. Член ЦК КПЧ, голова Національного фронту ЧССР. Після вторгнення у Чехословаччину військ Варшавського договору відмовився підписати «Московський протокол». Останнє десятиліття життя був чехословацьким дисидентом, підписав Хартію-77. Відомий також як медик.

Франтішек Кріґель
чеськ. František Kriegel
In memoriam Frantisek Kriegel.TIF
Народився 10 квітня 1908(1908-04-10)[1][2][3]
Станиславів, Австро-Угорщина
Помер 3 грудня 1979(1979-12-03)[1] (71 рік) або 2 грудня 1979(1979-12-02)[3] (71 рік)
Прага, Чехословаччина[3]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Країна Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність лікар, політик
Alma mater Карлів університет
Учасник Громадянська війна в Іспанії і Японсько-китайська війна
Посада депутат Федеральних зборів Чехословаччиниd
Партія Комуністична партія Чехословаччини
У шлюбі з Riva Krieglovád
Нагороди

Студент, медик, комуністРедагувати

Народився у єврейській родині дрібного будівельного підрядника. Рідне місто Івано-Франківськ називалося тоді Станиславів і входило у склад Австро-Угорської імперії. У віці 10 років Франтишек втратив батька. З чотирнадцятьох років заробляв приватними уроками.

Поширений у Польщі 1920-х років антисемітизм вимусив Франтішека Крігеля у 1926 перебраться на навчання у Чехословаччину. Він оселився у Празі, поступив на медичний факультет Карлового університету. Під час навчання водночас заробляв помічником майстера у шевця, статистом у Національному театрі, продавав сосиски і ковбаси на стадіонах під час футбольних матчів, розвантажував залізничні вагони, був підсобним робітником у лікарні.[4]

У 1934 Крігель захистив диплом лікаря. Працював ревматологом у клініці робітничого району Праги Виногради.

Ідейно-політично Франтішек Крігель дотримувався радикальних лівих поглядів. Ще у Польщі він був членом організацій робітничої молоді. У 1931, під час Великой депресії, вступив у Компартію Чехословаччини (КПЧ).[5]

Лікар на двох війнахРедагувати

У 1936 Франтішек Крігель поїхав у Іспанію — брати участь у цивільній війні на боці республіканців. Був начальником медичної служби 11-ї республіканської дивізії і 45-ї інтербригади. Брав участь у боях у якості військового лікаря. Мав звання майора республіканської армії.

У 1939 цивільна війна у Іспанії завершилася перемогою франкістів. Франтішек Крігель через Піренеї відступив у Францію, де був інтернований як особа без громадянства. Повернення у окуповану нацистами Чехословаччину було для нього неможливим. Крігель прийняв завдання Норвезьского Червоного Хреста і у складі групи з двадцятьох лікарів поїхав у Китай[4].

Під час китайсько-японської війни Франтішек Крігель служил у польовому шпиталі китайської армії. Разом з китайськими республіканськими військами відступив у Бірму, у розташування британських і американських військ. Представники союзного командування відзначали відмінну медичну підготовку і безстрашність Крігеля у боях.[5]

У 1941 Крігель прийшов до радянської місії і подав заяву з проханням зарахувати у ряди РСЧА[4].

Після капітуляції Японії і закінчення Другої світової війни Франтішек Крігель повернувся у Чехословаччину.

Активіст КПЧРедагувати

Продовжуючи працювати лікарем, Франтішек Крігель включился у діяльність КПЧ. Був секретарем Празького комітету партії, організатором комуністичної Народної міліції. Він одним з основних керівників партійних силових структур, заступником Йозефа Павела.[6] Крігель брав активну участь у Лютневому перевороті 1948, який забезпечив монопольну владу КПЧ і диктатуру Клемента Готвальда[7].

У новім уряді Антонина Запотоцького Франтишек Крігель зайняв посаду заступника міністра охорони здоров'я. З цього часу у нього почалися конфлікти з партійним керівництвом. Крігель виступав категорично проти підбора кадрів за політико-ідеологічними принципами, наполягав на пріоритеті професійних якостей, підтримував безпартійних спеціалістів.[4]

У початку 1950-х Готвальд розпочав чистки партійно-державного апарату. Під ударом опинилися передусім євреї та колишні бійці інтербригад. Крігель був звинувачений у «гальмуванні фармацевтичного виробництва», відсторонений від посади і змушений покинути Прагу. Перебрался у Татри, завідував сільською лікарнею.[5] У ході процесу Сланського проти Крігеля було висунено політичні звинувачення, однак до переслідування справа не дійшла. Кригель був знятий з завідування і отримав місце терапевта у Виноградській лікарні, де починав практику.

Всі звинувачення були зняті з Крігеля у 1957, після XX з'їзду КПРС. У 1960 він був направлений на Кубу у якості радника Фіделя Кастро з організації системи охорони здоров'я. Займався військово-медичною підготовкою кубинських збройних сил, організовував цивільне медичне забезпечення, особливу увагу приділяючи гінекологии і пологовим палатам. Перебував на Кубі під час боїв на Плайя-Хірон і Карибської кризи.

У 1963 Франтішек Крігель повернувся у Чехословаччину. Перший секретар ЦК КПЧ Антонін Новотний запропонував йому керівну партійну посаду, але Кригель вирішив замість цього працювати головним лікарем у НДІ ревматичних захворювань, відтак у празькій лікарні.

У 1964 Крігель був обраний у Національні збори ЧССР. З 1966 був кооптований у ЦК КПЧ. Був відомий як опонент неосталіністської політики Новотного (хоча свого часу сам був сталіністом). Закликав посилити депутатський контроль над урядовими установами і критику міністрів — «навіть якщо вона ним не подобається». Наполягав на гласності і відкритості у державних установах.[8]

Франтішек Крігель мав кілька високих нагород ЧССР, включаючи Орден 25 лютого 1948 року — за активну участь у зазначених подіях.

Діяч Празької весниРедагувати

На початку 1968 Франтішек Крігель рішуче підтримав обрання першим секретарем Олександра Дубчека і курс Празької весни. У партійному керівництві Кригель займав найрадикальніші реформаторські позиції, пропагував ідеї єврокомунізму і демократичного соціалізму. Водночас у зовнішній політиці він закликав подолати залежність від Москви і переорієентуватися з СРСР на Китай.[9]

У квітні 1968 року Франтішек Крігель став головою Національного фронту Чехословаччини (НФЧ) — формальної коаліції КПЧ і організацій-сателітів. Під його керівництвом формально некомуністичні групи поступово отримували самостійність. НФЧ перетворювався на потенційний генератор багатопартийності. 23 травня 1968 Крігель брув участь у перемовинах про легалізацію Соціал-демократичної партії.[10]

Політичний вплив Крігеля посилився після його введення у склад Президії ЦК. Водночас Крігель не залишав медичної діяльності, продовжував працювати головним лікарем.

Позиція і виступи Франтішека Крігеля забезпечили йому широку популярність у чехословацькій громаді. Водночас він став ненависною фігурою для сталіністських ортодоксов, керівників КПРС і консервативних функціонерів КПЧ.[11] Конче негативно сприймали Крігеля керівники держав Варшавського договору, передусім СРСР, НДР і ПНР. У разі Владислава Гомулки і його колег ворожість до Крігеля посилювалася його національністю (того ж року у Польщі розгорнулася антисемітська кампанія).[12]

Під час зустрічі чехословацкого і радянського партійного керівництва у Чиєрна-над-Тисоу 29 липня — 1 серпня 1968 року на адресу Крігеля лунали антисемітські образи, передусім від першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста, а Йозефу Смрковському довелося заявити протест проти викривлення прізвища товариша по Президії ЦК КПЧ.[13]

Відмова у МосквіРедагувати

21 серпня 1968 почалося вторгнення у Чехословаччину військ Варшавського договору. Франтішек Крігель разом з Олександром Дубчеком, Олдржихом Черником, Йозефом Смрковським і другими лідерами Празьской весни був арештований агентами StB і КГБ і доставлений у Москву. Керівники КПРС вимагали підписати «Московський протокол», котрий означав фактичну капітуляцію і повну відмову від курсу Празької весни.

Франтішек Крігель став єдиним з чехословацьких керівників, який категорично відмовився підписати цей документ. Ни тиск радянських лідерів (йому навіть відмовлялися видавати ліки), ні вимоги Густава Гусака та Людвика Свободи не призвели до бажаного результату.[8]

Леонід Брежнєв відверто заявив, що за таких обставин Крігеля не можна було відпустити у Чехословаччину. Однак Людвик Свобода та Олександр Дубчек заявили, що повернення без Франтішека Крігеля неможливо, оскільки викличе вибух протестів у Чехословакии. Цей аргумент був прийнятий, Франтішек Крігель повернувся у Прагу.[8] Перед відлітом у аеропорту його затримали на дві години і вернули до делегації тільки після наполегливих вимог Дубчека і Свободи.

Дисидент під наглядомРедагувати

Франтішек Крігель став одним з чотирьох депутатів парламенту ЧССР, які проголосували проти договору про розміщення радянських військ у Чехословаччині. 30 травня 1969 відбулося засідання ЦК КПЧ, на котрім було ухвалено рішення про виключенні Крігеля з партії.[7]

Після виключення з КПЧ Франтішек Крігель був позбавлений депутатського мандата. Йому була заборонена і лікарська практика. Проживав з дружиною у двохкімнатній квартирі на скромну пенсію.

Над Крігелем був встановлений постійний нагляд держбезпеки. Розпочалася кампанія цькування: газетні нападки, анонімні погрози і знущання (часто антисемітського характеру), напад на жінку у квартирі був ініційований особисто Гусаком, але сам ж Гусак распорядился її зупинити, оскільки не бажав відновлювати у громаді атмосферу тих пір, коли сам був репресований.[14]

На відміну від більшості інших лідерів Празької весни, Франтішек Крігель не примирився і не відступив від своєї суспільної позиції. Він примкнув до дисидентського руху, одним з перших підписав Хартію-77. У 1976 Кригель передав у посольство Китая співчуття з приводу смерті Чжоу Еньлая. Цей акт мав політичний зміст, оскільки саме Чжоу Еньлай як прем'єр Держради КНР виступив з осудою вторгнення у Чехословаччину і закликав чехословацький народ до опору інтервентам.

Ім'я Франтішека Крігеля було широко відоме у світі. Листування з Кригелем ініціював Андрій Сахаров. Попри поліцейський нагляд, понад двохсот людей явилися до нього 10 квітня 1978 — привітати з 70-річчям. У Мадриді єврокомуністична Компартія Іспанії організувала спеціальну конференцію під головуванням Сантьяго Каррільо (запрошений Крігель не зміг приїхати, оскільки влада відмовила йому у закордонному паспорті, однак передав магнитофонний запис своєї промови).[14]

Кончина і пам'ятьРедагувати

Помер Франтишек Кригель від серцевого нападу у віці 71 року. Його тіло було негайно вилучене поліцією, кремація проведена у таємниці.[15] Влада мала підстави боятися, що траурні заходи можуть перетворитися на антиурядову демонстрацію.[5]

Урна з прахом Франтішека Крігеля десять років зберігалася у друзів. Церемонія захоронення у Мотолі відбулася лише у грудні 1989, під час Оксамитової революції[14].[16]

Пам'ятьРедагувати

У сучасній Чехії Франтішек Крігель вважається національним героєм (як і припускав Брежнев). У заслугу йому ставиться не стільки його роль у Празькій весні, скільки відмова підписати «Московський протокол», стійкість і активність у останнє десятиліття.[7]

З 1987 щороку присуждается правозахисна премія Франтішека Крігеля, яка фінансується Фондом Хартії-77. На домі, де жив Крігель у Празі, і на будівлі лікарні, де він працював, встановлені меморіальні дошки. У 2015 президент Чехии Милош Земан посмертно присвоїв Франтишеку Крігелю орден Томаша Гаррига Масарика.

Водночас більшість депутатів муніципальної ради Праги 2 відхилили пропозицію Земана оголосити Франтішека Крігеля почесним громадянином муніципалітету. Своє рішення представники правой Громадянської демократичної партії обґрунтували тим, що у біографії Кригеля є не тільки заслуги 1968 року: окрім цього, він «двадцять років будував комунізм, брав участь у лютневому перевороті і допоміг Готвальду встановити диктатуру». Особливим доводом проти почесного громадянства був названий орден, отриманий Крігелем за переворот 25 лютого 1948.[17][18]

У серпні 2018 — до 50-ліття подій 1968 року — у Чехии був виданий роман про Франтішека Крігеля Muž, který stál v cestě — Людина, яка перегородила путь.[19] Автор — відомий кінематографіст Іван Філа — працює над біографічним фільмом про Крігеля.[20]

Сім'я і особистістьРедагувати

Понад тридцяти років Франтишек Кригель був одружений з Рівою Крігловою (народженою Любецькою). Ріва Любецька, родом з білоруського Несвижа, у юності була активісткою сіоністського руху, організувала кіббуц у Палестині. Відтак повернулась у Європу і разом з першим чоловіком Павлом Фрідом брала участь у комуністичній групі антинацистського Спротиву на чолі з Юліусом Фучиком. Була заарештована гестапо, заключена у Освенцим, відтак у Равенсбрюк.

Павел Фрід загинув у Освенцимі. Ріва Любецька дожила до визволення. Після війни вийшла заміж за Франтішека Крігеля і до кінця життя залишалася його однодумницею. 92-літня Ріва Кріглова померла у 2001 (переживши драматичне переосмисленняі заперечення ідеології комунізму).[21]

ПриміткиРедагувати

  1. а б http://en.isabart.org/person/61478
  2. Munzinger-Archiv — 1913.
  3. а б в Czech National Authority Database
  4. а б в г F. Kriegel — politik, který zachránil československou čest
  5. а б в г ФРАНТИШЕК КРИГЕЛЬ — ГЕРОЙ ШЕСТИ НАРОДІВ
  6. K činnosti Lidových milicí v únoru 1948
  7. а б в František Kriegel se nepodvolil. Na hrdiny srpna 68 se nesmí zapomenout
  8. а б в F. Kriegel — politik, který zachránil československou čest (II.)
  9. Празька весна та глобальні революційні процеси 1968 року
  10. Кроки генерала Шалговича. Архів оригіналу за 24 серпень 2018. Процитовано 21 березень 2019. 
  11. František Kriegel — jediný, který nepodepsal Moskevský protokol
  12. Чеський Иван. Архів оригіналу за 22 серпень 2018. Процитовано 21 березень 2019. 
  13. Той, хто не підписав… Памяти Франтишека Кригеля
  14. а б в F. Kriegel — politik, který zachránil československou čest (III.)
  15. Osamělý bojovník František Kriegl
  16. НЕСТЕРПНА ЛЕГКОСТЬ #ІСТОРИЧНИЙ ПАРАЛЕЛЕЙ
  17. Kriegel odmítl okupaci, ale oceněn nebyl. Padla i slova o krvi na rukou
  18. Čestné občanství, malost a demokracie
  19. Kniha: Muž, který stál v cestě
  20. «МОСКОВСЬКИЙ ПРОТОКОЛ» ОЧИМА РЕЖИСЕРА-ДОСЛІДНИКА
  21. ČR pod lupou. Rozloučení s Rivou Krieglovou