Відкрити головне меню

Фогарма (івр. תוגרמה‎‎ Тоґарма; вірм. Թորգոմ Торгом; груз. თარგამოს Таргамос) — біблійний післяпотопний патріарх, син Ґомера, онук Яфета, брат Ріфата й Аскеназа (Бит.10:3, 1Пар.1:6, Іез.27:14). Науковці ототожнюють Тоґарма з Кіммерійцями.

Фогарма
Батько Ґомер[1]
Брати, сестри  • Ріфат і Аскеназ
Діти Гайк, Картлос, Caucas[d] і Q12862429?

Зміст

Первісне розселенняРедагувати

В ассирійських клинописних джерелах зустрічається назва міста Тегарама й плем'я «тилгаримму», розташоване у східній частині Малої Азії, у долині верхнього плину річки Євфрат (івр. בית תוגרמה‎, Бет Тогарма в Іез. 27,14 і 38,6). У єврейській літературі пізнього середньовіччя назва Тогарма вживалося для позначення сьогоднішньої території Туреччини.

На думку сучасних учених, цим іменем назване невелике вірменське царство на території майбутньої Малої Вірменії, яке в греків були відомо як «Мелитена» (грецьк. Μελιτήνη) (за столицею).

Леонтій Мровелі й Давид Багратіоні, відзначають що «фогармійці», покинувши Вавилон, розселилися між горами Масіс і Арарат.

Нащадки ФогармиРедагувати

 
Фогарма і його сини. Репродукція із грузинських хронік. Близько 1700 р.

Вірмени й грузини вважали себе нащадками Тогарми, при цьому відзначали, що споконвічно їх іменували «народом Аскеназовим» (по імені «старшого брата» Фогарми), і назва «Дім Тогарми» стало вживатися лише пізніше. Згідно із грузинським істориком Леонтієм Мровелі у Фогарми було 8 нащадків (синів):

  • Гайк (вірм. Հայկ) — родоначальник вірменів, перший міфічний вірменський цар, від нього й від його сина, Арменака, вірменські історики пояснюють назву Вірменії;

Вірменські й грузинські джерела відзначають також, що на момент розселення восьми перерахованих вище «братів-героїв» уся територія Предкавказзя й далі на північ була ще безлюдна. Згідно з Леонтієм Мровелі всі вісім цих братів були поневолені царем-хамітом Небротом (Німродом) і зібрав старший брат Гайк «синів торгомових» і сказав їм:

Господь всевишній наділив нас міццю й достатком племен. Відтепер допомогою творця перестанемо бути чиїмись рабами й не будемо служити нікому, як тільки творцеві.

Таргамосіани перестали платити данину цареві Вавилонському й стали готуватися до протистояння призвавши також у допомогу деякі інші «племена західні». Війська упрепились у районі Масіса. Далі історик описує дві битви, у ході першої з яких полчище торгосіамів розбиває передовий загін небротидів на чолі з 60-ю вождями, а в ході другої битви Гайк простромлює стрілою Неброта, тим самим закріплюючи перемогу.

Після завоювання незалежності Гайк став на чолі роду фогармійців, і так тривало за словами грузинських істориків до приходу хозарів, при цьому джерела умовчують чи були хозари з роду Фогарми чи ні. Вказується на об'єднання всього Дому Фогарми, для захисту від хозарського завоювання. Натиск загарбника не вдається втримати й хозари заповнюють східну й центральну частину Північного Кавказу.

Альтернативні ідентифікаціїРедагувати

Деякі сучасні дослідники звертають увагу на те, що Таргамос, що виступає як родоначальник кавказьких народів, має деякі перетинання з легендарним первопредком скіфів Таргітаєм. Із цього приводу Л. Єльницький дає два можливі пояснення:

  • «розповідь закавказьких пам'ятників про Таргамос, онука Іафета й родоначальника горянських етносів, є відгомоном легенди про родоначальника скіфів Таргітая»;
  • наявність серед дітей Таргамоса леків і кавкасіан, порівнянних «з доскіфськими легами й кавконами, дозволяє висловити припущення про доскіфське походження й самої легенди про Таргітая»

Згідно з відповіддю хазарського кагана Йосипа (10 ст.) кордовському єврею Хасдаю, хозари походять з роду Тоґарми, сина Яфетова. Йосип наводить перелік 10 синів Тоґарми: Уйюр (уйгури?), Тавріс (Таврида: таври й згодом Тиверці), Авар (Авари), Уауз (Огуз?), Бізал, Тама, Хазар (Хозари), Янур, Булгар (Булгари) і Савір (Сибір?).

Поволжські татари мають ще булгарську легенду, що вони походять від Кімара (кіммерійці) і що вони одного роду з Хазарами.

Всі ці народи можна пов'язати з фіно-угорськими народами і віднести їх до уральської мовної сім'ї й тюркської мовної групи. Народи, що здавна населяли східну Європу — від Балтійського моря і Скандинавії до Зауралля, басейн Волги і Урала. Ще раніше фіно-угри займали територію до Кавказу і Чорного моря, про що свідчать мовні елементи в кавказьких горців. Можна не проводити такий зв'язок. Він доволі умовний і свідчить лише про: 1. Недостатність інформації стосовно кіммерійської культури того часу. 2. Повагу до кіммерійської культури з боку інших народів, які бажають мати з нею щось спільне.

Також важливий факт: Валлійці (кельтський народ Вельса на Британських островах) називають своїм пращуром Тоґарму, сина Ґомера, онука Яфета. І це при тому, що самоназва валлійців є «кимри», що подібне до назви кіммерійців зі східної Європи.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати