Вікіпедія

Українська радикальна партія (1890)

українська політична партія в Галичині (1890)
(Перенаправлено з УСРП)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Українська Радикальна Партія.

Украї́нська радика́льна па́ртія (УРП; спершу Русько-Українська радикальна партія — РУРП, а з 1926 Українська соціалістично-радикальна партія — УСРП) — перша українська політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 у Львові на базі радикальних молодіжних (драгоманівських) гуртків, що постали в Галичині в кінці 1870-х років під впливом Михайла Драгоманова.

Українська радикальна партія
КраїнаУкраїна
Голова партіїІван Франко
ЗасновникДрагоманов Михайло Петрович
Дата заснування1890
Дата розпуску1950
Штаб-квартираЛьвів
ІдеологіяНародництво, Соціал-демократія, Лівий націоналізм, Соціалізм
Кількість членів приблизно 20 тис. чоловік

Голови (лідери) партії: Іван Франко (до 1898), Михайло Павлик (до 1914), Микола Лагодинський (до 1919), Лев Бачинський (1930; довгий час найвпливовіший діяч УРП), Іван Макух.

Визначними членами партії були, крім згаданих: Іван Блажкевич, Кирило Трильовський (найпопулярніший її діяч), М.Коберський, Дмитро Ладика, В.Лисий, Михайло Матчак, Осип Назарук (до 1922—1923), О.Павлів, І.Попович, Матвій Стахів, С.Жук та інші.

З УРП (УСРП) були пов'язані визнані письменники: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Осип Маковей, Денис Лукіянович.

Заснування

ред.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Северина Даниловича, Кирила Трильовського й інших на з'їзді, що відбувався 4-5 жовтня 1890 року у Львові під головуванням І.Франка.

З'їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик.

РУРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила би рахуватися влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського громадського й культурного життя та поборював (критикував) Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині.

1890-і роки

ред.

У 1895 на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми РУРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. На тому ж з'їзді РУРП склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу.

1895 від неї обрано 3 послів до Галицького сейму, а 1897 — двох до віденського парламенту (Т.Окуневський, Р.Яросевич).

На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право.

РУРП організувала селян і робітників, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала діячів із селян і робітників, організувала жіноцтво. Мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру».

Драгоманов вважав заснування партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі. З 1895 в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. Цей процес згодом призвів до розламів в УРП.

Розлами

ред.

1899 з партії вийшли соціалісти-марксисти та радикальні народовці:

РУРП стала фактично партією селян. Після УНДП вона була найсильнішою українською партією в Галичині; разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій відігравала роль лівої опозиції щодо центристської УНДП.

У віденському парламенті вона отримала в 1901 р. мандати 2 послів, у 1907 і 1911 — 5 послів (Л.Бачинський, В.Стефаник, К.Трильовський, М.Лагодинський, П.Лаврук); у Галицькому сеймі (1913) — 6.

1904 — була прийнята нова програма РУРП.

У 1900-х роках завдяки діячам УРП (зокрема К.Трильовському) створено пожежно-руханкову організацію «Січ», а у 1913 — парамілітарне товариство Українські січові стрільці (УСС)[1].

ЗУНР

ред.

З проголошенням ЗУНР УРП увійшла до Української Національної Ради; члени Державного Секретаріату від неї були: Дмитро Вітовський — секретар військових справ й Іван Макух — внутрішніх справ; Лев Бачинський був віцепрезидентом УНРади. Після занепаду української держави УРП створила коаліцію з Українською народною трудовою партією в Міжпартійній Раді у Львові.

Міжвоєнний період

ред.

На першому по війні (1 квітня 1923) і на наступних з'їздах доповнено програму, за якою УРП визначала себе як організацію працюючих мас України, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне здійснити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. УРП відмежувалася від Української соціал-демократичної партії (УСДП), яка з 1923 орієнтувалася на радянську Україну.

1925 з'їзд УРП ухвалив постанову проти співпраці з українськими «буржуазними партіями», засудив колоніальну політику більшовиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу».

У 1926, після приєднання до УРП волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію, а в квітні 1931 вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партія бойкотувала (спільно з усіма політичними організаціями Галичини) вибори до польського сейму 1922. До виборів 1928 пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сейму і 3 до сенату), а 1930 виступила у виборах спільно з УНДО (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли УРП творили в сеймі і сенаті окремий клуб. Дальші вибори УРП бойкотувала з причини недемократичності виборчої системи.

У 1934 партія мала 20 000 членів.

Сателітні організації

ред.

УРП заснувала свої організації — молоді «Каменярі» і Союз українських працюючих жінок — «Жіноча Громада»; під її впливом було видавництво і народний університет «Самоосвіта» (1930—1939); партійно-політичну літературу видавало видавництво «Громада» (1922—1939).

Пресові органи: «Народ» (1890—1895 і 1919), «Хлібороб» (1891—1895), «Громадський голос» (1895—1939, з перервами) та ін.

Післявоєнний період

ред.

По Другій світовій війні УСРП відновила 1946 свою діяльність на еміграції і 1948 взяла участь у створенні Української Національної Ради. 1950 об'єдналася з УСДП й іншими соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

Лідерами УСРП на еміграції були Матвій Стахів, В. Лисий та ін.

Вшанування

ред.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 125-річчя створення РУРП відзначалося на державному рівні[2]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Ігор Мельник. Річниця першої «Січі» // Zbruch, 05.05.2015. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 8 червня 2016.
  2. ↑ Політика / Голос України.— К., № 29 (6033) за 18 лютого 2015.— С. 4

Джерела

ред.
  • П. В. Шкраб'юк. Русько-Українська радикальна партія [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 401. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Жан Поль Химка. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) // Journal of Ukrainian Graduate Studies. Volume 4, Number 2. Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1979.
  • Badeni J. Radykali ruscy. — Krakow 1896
  • Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. — К., 1914
  • Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму // ж. «Україна», кн. 6. — К., 1926
  • Макух І. На народній службі. — Детройт, 1958
  • Ryszard Tomczyk, Rusko-Ukraińska Partia Radykalna 1890—1914, Szczecin 2007, ISBN 978-83-7518-020-6
  • Ryszard Tomczyk, Radykałowie i socjaldemokraci. Miejsce i rola lewicy w ukraińskim obozie narodowym w Galicji 1890—1914, Szczecin 2007, ISBN 978-83-7518-031-2
  • Ryszard Tomczyk, Ukraińska Partia Radykalna w II Rzeczypospolitej 1918—1926, Szczecin 2007, ISBN 978-83-60903-28-5
  • Яковлєв Ю. Русько-Українська радикальна партія на Перемишльщині (1890-ті рр.): основні напрями діяльності // Другий Міжнародний науковий Славістичний колоквіум, присвячений пам'яті члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Павла Степановича Соханя, 18 листопада 2015 р. (м. Київ). — С. 209—230.
  • Яковлєв Ю. Русько-Українська радикальна партія на Мостищині (1890-ті рр.): діяльність місцевого осередку // Історичні пам'ятки Галичини. Матеріали VI-ї краєзнавчої конференції (4. ІІІ. 2016). — Львів, 2016. — С. 289—297.
  • Яковлєв Ю. Між наукою та політикою: Михайло Грушевський і Русько-Українська радикальна партія (1894—1899) // Symposium historiographicum Czercasiensium = Черкаський історіографічний симпозіум / За ред. В. Масненка. — Т. І (Присвячений 150-річчю від дня народження Михайла Грушевського). — Черкаси, 2016. — С. 186—210.
  • Яковлєв Ю. Жіноче питання в діяльності Русько-Української радикальної партії (1890-ті рр.) // Ucraina Magna. - К., 2017. - Vol. II: Українська жінка у іншонаціональному середовищі: побутовий та громадянський вияви / За заг. ред. В. Піскун; упоряд. Д. Гордієнко та Ю. Горбач. - С. 113 - 143.
  • Яковлєв Ю. Часопис “Радикал” як джерело вивчення діяльності Русько-Української радикальної партії (1895–1896) // Український історичний збірник. – К., 2018. – Вип. 20. – С. 241–269.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_радикальна_партія_(1890)&oldid=42459436