Охримович Володимир Юліанович

український галицький громадський діяч, вчений, журналіст
(Перенаправлено з Володимир Охримович)

Володи́мир Юліа́нович Охримо́вич (27 травня 1870(18700527), Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині: Шевченкове, село Долинського району Івано-Франківської області — 6 листопада 1931[1], Львів) — український галицький громадсько-політичний діяч, учений, журналіст, правник. З 1899 року дійсний член НТШ і голова його Статистичної комісії, член-кореспондент Петербурзької АН, професор права та декан Правничого факультету Українською таємного університету у Львові (1920—1925).

д-р Володимир Юліанович Охримович
д-р Володимир Юліанович Охримович
д-р Володимир Юліанович Охримович
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 06.04.1908
Народився 27 травня 1870(1870-05-27)
с. Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 6 листопада 1931(1931-11-06) (61 рік)
м. Львів, Польська республіка
Похований Личаківський цвинтар
Виборчий округ 58
Відомий як громадський діяч
Місце роботи Заліщики і Діло
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польща
Національність українець
Alma mater Львівський університет
Політична партія Українська радикальна партія, Українська національно-демократична партія, Українська народна трудова партія, УНДО
Рід Охримовичі
Батько о. Юліан Охримович († 1908)[1]
У шлюбі з Олена Крушельницька (1900)[1]
Діти 2 доньки (1 померла дитиною)[1]
Професія правник
Звання доктор права
Релігія греко-католик

Життєпис ред.

До 1888 р. навчався у Стрийській гімназії, до 1894 р. вивчав право у Львівському університеті. У 1897 р. отримав звання доктора права (Львівський університет).[1]

Діяч Української радикальної партії, один із засновників Української національно-демократичної партії, співробітник журналів «Народ» (1890) і «Житє і слово» (1895).

З 1902 року довший час був головним редактором газети «Дїло».

 
Члени делегацій на перемовинах про припинення вогню. Львів, палац Потоцьких, 26.02.1919 рік. Перший ряд (зліва направо): Володимир Темницький, Володимир Охримович, голова французької місії генерал Жозеф Бартелемі, керівник британської місії генерал-майор Адріан Картон де Віарт, італійський майор Джузепе Стабіле, Степан Витвицький; Другий ряд: Альфонс Ерле, отець Франц Ксаверій Бонн, Роберт Говард Лорд (США), Осип Бурачинський, Костянтин Слюсарчук, Теодор Рожанківський; Третій ряд: стоїть третій — отець Антін Калята, четвертий — британський полковник Смайс, шостий — Вільгельм Фідлєр

На початку 1903 року переїхав у Заліщики, де відкрив адвокатську канцелярію.

У 1907—1908 — посол палати депутатів XI каденції австрійського Райхсрату, де користувався загальною пошаною як українців, так і польських освічених кіл. Обраний від двомандатного 58 округу (судові повіти Мельниця, Борщів, Заліщики, Городенка, Товсте, Снятин та село Малі Чорнокінці з Гусятинського судового повіту). У Райхсраті входив до Русинського клубу.[1]

Після приходу російських військ до Галичини у 1914 вивезений у 1915—1917 рр. як заручник у Сибір, де перейшов еволюцію свого філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь.»

З 1918 року делегат Української Національної Ради ЗУНР. Наприкінці лютого 1919 року брав участь у складі делегації ЗУНР на переговорах із місією Антанти у Львові.

З 1923 p. — голова Народної трудової партії, з 1925 — в УНДО.

В його оселі були гостями Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко.

Автор багатьох цінних праць українською та російською мовами з статистики, етнології, етнографії, мовознавства та антропоніміки, надрукованих в записках НТШ та інших наукових виданнях. У двох своїх статистичних розвідках довів, що території Галичини і Буковини є українськими.

Похований на 52 полі Личаківського цвинтаря.

 
Пам'ятник на могилі Володимира Охримовича

Праці ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е Franz Adlgasser. Kurzbiografie Ochrymowicz (Ochrymowytsch, Ochrymovyč), Wolodymir Dr. iur. на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)

Джерела ред.

Посилання ред.