Троян
Троян (серб. Тројан, д.-рус. Троянъ) — теонім, відомий з міфології стародавніх слов'ян — у Давній Русі та у сербів.
| Троян | |
|---|---|
 | |
| Божество в | слов'янська міфологія |
Власне етимологія теоніму наступна:
«Праслов'янське trojanъ „дехто троїстий (триєдиний)“ походить від дистрибутивного числівника (формально прикметника) trojь „троїстий (триєдиний)“, до якого реґулярно долучається суфікс іменника -anъ … з семантичним переходом „володіючий цією якістю“ > „особа, що володіє цією якістю“»[1].
За сербським фольклором Троян — людиноподібна істота з трьома головами та із звірячими вухами.
У Русі під іменем Троян розумівся дещо інший міфологічний персонаж, який згадується у трьох давньоруських джерелах, у двох з яких його названо «Богъ», а саме:
- «Ходіння Богородиці по муках» («То они все богы прозваша: солнце и мЂсяць, землю и воду, звЂри и гады… Трояна, Хърса, Велеса, Перуна на богы обратиша»);[2]
- «Слово і одкровення святих апостолів» («мняще богы многы: Перуна и Хорса, Дыя и Трояна»).[3]
Третє джерело — «Слово о полку Ігоревім».
Троян у «Слові о полку Ігоревім»
ред.У сучасних дослідженнях визначено 5 основних напрямів інтерпретації антропоніму Троян, а саме: історичний, міфологічний, абстрактний, компілятивний і негативний.[4] Враховуючи наведені вище уривки, надалі розглядатиметься лише міфологічний напрям досліджень, й, відповідно висловлені концепції.
Єдиним джерелом, яке надає будь-яку інформацію окрім «один з богы многы» — «Слово о полку Ігореві». Отже, в «Слові…» Трояна згадано чотири рази. Виходячи з концепції «Троян — поганський бог», ці чотири згадки мають наступні інтерпретації.
1. «Рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы» — у сучасних інтерпретаціях від «подумки на великі відстані»[5] до безпосередньо стежки до святилища Трояна.[6]
2. «были вЂчи Трояни» — починаючи з Ліхачова Д. С. усі прихильники версії «Троян — бог» вважають, що «віки Трояна» — поганські, дохристиянські часи.
3. «на землю Трояню» — від землі Руської[5] до території Києва та прилеглих земель.[6]
4. «на седьмомъ вЂцЂ Трояни» — щодо подій другої половини XI ст. Не ігноруючи той факт, що цифра сім надзвичайно популярна у міфології, при спробі визначити перший вік Трояна ми повернемось до другої половини IV ст., і ці часи також згадані у «Слові» як «часи Буса» («Сè бо гóтскія крáсныя дЂ́вы въспЂ́ша на брéзЂ си́нему мóрю: звóня рýскымъ злáтомъ, пою́тъ врéмя Бýсово…»), й цей уривок без зайвих застережень можна пов'язати з відомими подіями 375 р. — остготсько-антською війною, яка на певному етапі закінчилася стратою готами 70-ти старійшин антів та їх ватажка Боза (Божа),[7] хоча цю думку піддано критиці, що, саме по собі, враховуючи обмеженість та фрагментарність джерел, є закономірним.[7]
Отже, в контексті припущення «Троян — поганський Бог» висловлено наступну думку:
«…дуже рідкі згадки про бога Трояна в давніх пам'ятках писемності свідчать про те, що він не був загальноруським богом. Як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні, Троян належав до місцевих богів. Йому поклонялися найімовірніше, лише в Києві і прилеглих землях, через які й була протоптана стежка до статуї бога Трояна.»[6]
Але наразі невідомо жодного св'ятилища чи статуї Трояна, чи навіть будь-яких згадок про них. Імовірно, Троян міг бути не київським аналогом Даждьбога чи Хорса, а триєдиним солярним Богом, окремі іпостасі якого представляли Даждьбог (Бог одарюючий), Хорс (бог наглядаючий, бог весни) та, можливо, Стрибог (наразі з невизначеними функціями[8], ймовірно, бог караючий), опосередковано на захист цього припущення стає ще одна фраза зі «Слова…»:«СвЂ́тлое и тресвЂ́тлое сл́ънце…» Тобто
«слід думати, що йдеться не про декілька персонажів, а про декілька іпостасей однієї й тієї ж міфологічної істоти, яка кількістю цих іпостасей визначає параметри міфологічної моделі світу, як і світове дерево, пов'язане з цим персонажем.»[9]
Можливо виникнення етно-політичної спілки антів й знайшло відповідне відображення у міфології племен, які ввійшли до цього об'єднання, у вигляді концепції початку «землі» та «віків» триєдиного солярного бога.
|
Це незавершена стаття з міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ (рос.) Мартынов В. В. Сакральный мир «Слова о полку Игореве». Славянский и балканский фольклор. М., 1989.
- ↑ ХОЖДЕНИЕ БОГОРОДИЦЫ ПО МУКАМЪ
- ↑ ?
- ↑ (рос.) Соколова Л. В. Троян в «Слове о полку Игореве» (Обзор существующих точек зрения). Тр. Отд. древнерус. лит. Л., 1990.
- ↑ а б (рос.) Лихачев Д. С. Объяснительный перевод «Слова о полку Игореве». Слово о полку Игореве. 800 лет. М., 1986.
- ↑ а б в Скляренко В. Г. «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім». К., Довіра, 2003.
- ↑ а б (рос.) Свод древнейших письменных известий о славянах. М., 1994. Т. I: (I—VI вв.).
- ↑ (рос.)В. Н. Топоров. Об иранском элементе в русской духовной культуре. Славянский и балканский фольклор. М.: «Наука», 1989
- ↑ (рос.) В. В. Иванов, В. Н. Топоров. Исследования в области славянских древностей. Москва. Наука. 1974.
Посилання
ред.- Троян // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1936. — 1000 екз.
- Троян // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 72—74.
- Троян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 165. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Юдин К. Троян в «Слове о полку Игореве» (к проблеме толкования) (рос.)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Макс Фасмер, «Троян» // Етимологічний словник російської мови М. Фасмера[ru]. — С. 4, 107 (730) (рос.)
- Троян в «Слове» // Енциклопедія «Слово о полку Ігоревім»[ru]. Т. 5. г. СПб.: Дмитрий Буланин, 1995 г. (рос.)