Тиврів
Ти́врів — селище міського типу в Україні, районний центр Тиврівського району Вінницької області. Смт розташоване на сході Поділля, на березі Південного Бугу. Станом на 2020 рік населення смт становить 3 933 ос. (у минулому — 4666 ос. на 2001 р. та 5000 на 1970 р.). Харчова промисловість, завод пластмасових виробів зруйнований. До облцентру сполучене автошляхом Т 0212.
| Тиврів | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Вінницька область | ||||||||
| Район | Тиврівський район | ||||||||
| Засноване | перша згадка 1505 року | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1744 року | ||||||||
| Статус міста | з 1956 року | ||||||||
| Населення | ▼ 3 933 (01.01.2020)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 3 933 (01.01.2020)[1] | ||||||||
| Густота населення | 1046.37 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 22700-22707 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4345 | ||||||||
| Координати | 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д.Координати: 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 268 м | ||||||||
| Водойма | Південний Буг | ||||||||
| Назва мешканців | тиврівчани,тиверці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Гнівань | ||||||||
| До станції | 14 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 57 км | ||||||||
| - автошляхами | 65 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 174 км | ||||||||
| - автошляхами | 212 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 22700, вул. Незалежності,40 , тел. 2-22-93 | ||||||||
| |||||||||
ГеографіяРедагувати
Селом протікає річка Черемошна, яка впадає у Південний Буг.
ІсторіяРедагувати
Безпосередньо на території сучасної Тиврівщини розташовувались поселення древнього слов'янського роду, відомого під назвою тиверців. Вважається, що крайньою східною межею розселення тиверців у 8 — 9 століттях нашої ери була межа, що проходила через містечко Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (давня назва річки Південний Буг), стверджував відомий український історик Михайло Грушевський, це одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки лунали на археологічному з'їзді, що проходив у Києві в 1874 році. Там домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер». Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі.
В історичних актах є письмова згадка про повітове містечко Тиврів. Ця згадка датується 1393 роком, коли великий князь литовський Вітовт подарував це містечко з навколишніми угіддями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Окрім Тиврова, Дашкевич у своє володіння отримав села Дзвониху, Кліщів, Соколинці, Шендерів і Тростянець.
Післяреволюційна добаРедагувати
Під час визвольних змагань 1918—1921 років на Тиврівщині діяли численні загони повстанців, що боролись з більшовицькою окупацією краю. Так тут діяв і загін отамана Артема Онищука, уродженця села Соколинці. Цьому відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[1].
Архітектурна та краєзнавча спадщинаРедагувати
Тиврів має багату архітектурну спадщину. Це і Домініканський костел, палац панів Ярошинських, розкішний парк, закладений графом Гейденом, перша електростанція та інші пам'ятки. Колись у Тиврові була своя броварня, у ХХІ ст. від неї залишилась тільки пам'ять. Збереглися залишки старовинних торгових домів. У колишньому палаці Ярошинських діє ліцей-інтернат поглибленої підготовки у галузях наук. Парк, зараз майже повністю запущений, проте, краса, котра була тут раніше, досі залишилася.
01 вересня 2018 року у Тиврові, в парафіяльному храмі Св. Архангела Михаїла відкрито єдиний у Східній Європі Меморіал мучеників за віру ХХ століття[2][3].
Неподалік від селища знаходиться ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Буковий гай.
ПерсоналіїРедагувати
Відомі уродженціРедагувати
- Бурєнніков Юрій Анатолійович (нар. 16 січня 1949) - український науковець, кандидат технічних наук (1984), професор (1999), відмінник освіти України (2007), заслужений працівник освіти України (2009), дійсний член Транспортної Академії України (2013).
- Дорош Володимир Васильович — український різьбяр по дереву, скульптор.
- Ліпська Алла Володимирівна — український краєзнавець, музейник, етнограф.
- Маловський Мар'ян Мартинович — український художник, графік.
- Марценюк Пантелій Іванович — автор історико-біографічної повісті «Над Бугом-рікою».
- Очеретний Володимир Феодосійович (1938—2005) — заслуженний журналіст України, найкращий фотокореспондент України.
- Ратушна Лариса Степанівна (1921—1944) — у роки війни учасниця Вінницького підпілля, Герой Радянського Союзу.
- Футорянський Савелій — український композитор і музичний критик.
ПеребувалиРедагувати
- князь Святослав Святополк-Четвертинський — в 1739 році тут одружився з Анною Островською.[4]
- У 70-х р.р. ХІХ ст. у Тиврові деякий час перебував на засланні Великий князь Микола Костянтинович Романов, племінник царя Олександра ІІ, онук Миколая І.[5]
- Леонтович Микола Дмитрович — видатний композитор, працював вчителем у Тиврові.
- Стеценко Кирило Григорович — видатний композитор, викладав в Тиврівському духовному училищі.
- Шандровський Гліб Данилович — український співак (бас-профундо), учень Кирила Стеценка, навчався в Тиврівському духовному училищі.
ПомерлиРедагувати
- Захарія Ярошинський — посол сейму, староста дмитрівський, мечник та підстолій вінницький.[6]
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
- ↑ Олеся Шуткевич (01.09.2018). На Вінниччині відкрили Меморіал мучеників за віру (фото). day.kyiv.ua (укр). День. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Меморіал мучеників за віру (uk-UA). Процитовано 2020-07-15.
- ↑ Książęta Czetwertyńscy (02) Архівовано 30 жовтень 2013 у Wayback Machine. (пол.)
- ↑ Пазин Михаил Сергеевич. Запретные страсти великих князей. Никола Великий князь Николай Константинович (рос).
- ↑ Jerzy Michalski. Jaroszyński Zachariasz (1700—1774) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/1, zeszyt 48.— S. 22. (пол.)
ДжерелаРедагувати
- Вирський Д. С. Тиврів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 76. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Урсу Н. О. Домініканський храм СВ. МИХАЙЛА АРХАНГЕЛА у ТИВРОВІ на ПОДІЛЛІ. — С. 145—148.
- Tywrów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 730. (пол.) — S. 730—731. (пол.)
- Tywrów // Słowo Polskie. — 2014. — Nr 26.09.
ПосиланняРедагувати
- Погода у Тиврові
- Офіційний сайт Тиврівського району
- Офіційний сайт Тиврівської РДА
- Тиврів — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
- Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
- Облікова картка[недоступне посилання з травня 2019]
- Парафія св. Михаїла Архангела, подомініканський монастир, Молодіжний Центр
|
Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |