Тиврів

селище міського типу в Тиврівському районі Вінницької області України

Ти́врів — селище міського типу в Україні, районний центр Тиврівського району Вінницької області. Смт розташоване на сході Поділля, на березі Південного Бугу. До облцентру сполучене автошляхом Т 0212.

Тиврів
Tyvrivskyi rayon gerb.png
Герб Тиврова
Vinnytska Tyvriv Jaroshinsky palace-5.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район Тиврівський район
Громада Тиврівська ОТГ
Засноване 1505
Перша згадка 1505 (516 років)
Магдебурзьке право 1744 року
Статус міста з 1956 року
Населення 3 909 (01.01.2021)[1]
 - повне 3 909 (01.01.2021)[1]
Густота населення 1046.37 осіб/км²
Поштові індекси 23300
Телефонний код +380-4355
Координати 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. / 49.01194; 28.50389Координати: 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. / 49.01194; 28.50389
Висота над рівнем моря 268 м
Водойма Південний Буг
Назва мешканців тиврівчани,тиверці
Відстань
Найближча залізнична станція Гнівань
До станції 14 км
До обл./респ. центру
 - фізична 57 км
 - автошляхами 65 км
До Києва
 - фізична 174 км
 - автошляхами 212 км
Міська влада
Адреса 22700, вул. Незалежності,40 , тел. 2-22-93

CMNS: Тиврів у Вікісховищі

Карта
Тиврів. Карта розташування: Україна
Тиврів
Тиврів
Тиврів. Карта розташування: Вінницька область
Тиврів
Тиврів

ГеографіяРедагувати

Селом протікає річка Черемошна, яка впадає у Південний Буг.

ІсторіяРедагувати

Безпосередньо на території сучасної Тиврівщини розташовувались поселення древнього слов'янського роду, відомого під назвою тиверців. Вважається, що крайньою східною межею розселення тиверців у 8 — 9 століттях нашої ери була межа, що проходила через містечко Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (давня назва річки Південний Буг), стверджував відомий український історик Михайло Грушевський, це одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки лунали на археологічному з'їзді, що проходив у Києві в 1874 році. Там домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер». Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі.

В історичних актах є письмова згадка про повітове містечко Тиврів. Ця згадка датується 1393 роком, коли великий князь литовський Вітовт подарував це містечко з навколишніми угіддями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Окрім Тиврова, Дашкевич у своє володіння отримав села Дзвониху, Кліщів, Соколинці, Шендерів і Тростянець.

В кінці ХV ст. Тиврів був знищений татарами.[2] Після відбудови якийсь час належав родині Клещовських.

В к. ХVІ ст. належав Ярошинським, біля 1590 р. містечко було внесено як посаг за Маріанною Ярошинською, яка вийшла заміж за Себастьяна Калітинського. У 17-18 ст. належало Калітинським. Міхал Калінський, прапорщик побудував домініканський костел і монастир, а 1744 р. йому було надано привілей організовувати ринки по четвергах та ярмарки.

У 1750 році Тиврів пограбували гайдамаки.

Після згасання роду Калітинських містечко знову повернулось у власність Ярошинських, причому Захаріуш Ярошинський, залишив по собі великі статки. За легендою, він був винен у смерті монаха-домініканця, за що покутував усе життя і побудував у Кам'янці-Подільському костел капуцинів.

Пізніше належало Кочубеям.[2]

У 1892 році містечко - центр волості, налічувало 511 господарств, 2835 мешканців, з них 987 юдеїв, 2 церкви, парафіяльний костел, синагогу та юдейський дім молитви, школу, 4 водяних млина, гуральню, цегельню, 17 крамниць, 32 ремісника, аптеку, поштову станцію, паромну переправу через Буг, 26 ярмарок на рік.[2]

Парафія РКЦ налічувала 1808 вірних.

Тиврів згадується як місце де складала іспит на звання вчителя дружина повстанського отамана Якова Гальчевського Войнаровського - Марія Жуматій[3].

Післяреволюційна добаРедагувати

Під час визвольних змагань 1918—1921 років на Тиврівщині діяли численні загони повстанців, що боролись з більшовицькою окупацією краю. Так тут діяв і загін отамана Артема Онищука, уродженця села Соколинці. Цьому відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[1].

У 1921 році, під час Голодомору 1921-1923 р.р. Тиврів був одним з міст, населення якого отримувало допомогу від АРА.[4]

Наш часРедагувати

01 вересня 2018 року в Тиврові було урочисто освячено Меморіал на честь мучеників за віру ХХ століття в Україні[5]

Відтоді тут у першу суботу вересня відзначається Всеукраїнський день пам’яті мучеників за віру ХХ століття, встановлений рішенням Конференції єпископів РКЦ України. На день пам'яті збираються паломники з усіх куточків України.

Станом на 2020 рік населення смт становить 3 933 ос. (у минулому — 4666 ос. на 2001 р. та 5000 на 1970 р.). Харчова промисловість, завод пластмасових виробів переданий римо-католицькій громаді, відновлений як Костел. Діє підприємство "Кобза-енергія", металовироби. Функціонує ринок.


Архітектурна та краєзнавча спадщинаРедагувати

 
Пороги на Південному бузі. На задньому плані Палац Ярошинських і Костел Архангела Михаїла

Тиврів має багату архітектурну спадщину та місця пам'яті:

  1. Домініканський костел та кляштор архангела св. Михаїла (1760 р.).

По іншим даним мурований костел на честь архангела Михаїла був збудований у 1752 році при Яні Калітинському, хорунжему брацлавському на місці давнього, храму, взнесеного ще у 1569 році. До 1833 року крім костелу існував монастир домініканців[2].

Храм і кляштор послідовно відбудовуються місіонерами облятами. 01 вересня 2018 року в парафіяльному храмі Св. Архангела Михаїла відкрито єдиний у Східній Європі Меморіал мучеників за віру ХХ століття[6][7]. До 1990-х рр. в цьму комплексі діяла фабрика пластмас. Будівля колишнього костелу та кляштору почала перетворюватися на руїну. Ініціативна група місцевих католиків розпочала старання про повернення храму громади. Це було дуже важким завданням враховуючи, що в частині кляштору мешкали люди, а стан решти об’єкту вимагав великих вкладень. Втім, на початку 1990-х рр. костел було передано громаді, яку взяли під свою опіку місіонери облати. При розчистці крипти костелу було знайдено кістки захоронених тут людей, які імовірно є жертвами репресій. Після цієї знахідки виникла ідея створити в головному нефі костелу музей пам’яті мучеників за віру. який відкрився 2019 р. Було замінено дах головного нефу костелу та розібрано дубову перегородку, яку було зведено під час перебудови костелу під фабрику. Внаслідок цього сучасний центральний неф поділений на два поверхи (ще одну перегородку демонтувати було важко з технічних причин). Таким чином, в верхньому об’ємі залишилися фрагменти стін, олтаря, склепінь та фресок вихідного костелу. Зокрема, збереглося зображення Архангела Михаїла. На реставрацію усього цього поки немає коштів. Наразі храм діє в лівому нефі костелу. Парафія не велика – біля 30 людей[8];

  1. Вознесенська церква (відбудована?);
  2. Палац Калитинських-Ярошинських та рештки парку закладеного графом Гейденом. У колишньому палаці Ярошинських діє ліцей-інтернат поглибленої підготовки у галузях наук. Парк, зараз майже повністю запущений, проте, краса, котра була тут раніше, досі залишилася;
  3. Старовинний нагробок використаний в якості пам’ятника Леніну (1925 р.) та радянський монумент полеглим у 1919 р. червоним;
  4. Брама та фрагмент огорожі палацу Калитинських-Ярошинських;
  5. Фрагмент стіни палацу Калитинських-Ярошинських (інколи інтерпретують як релікт стіни тиврівського замку);
  6. Водяний млин (електростанція) на Богу;
  7. Старовинні торгівельні будинки;
  8. Водонапірна вежа поч. ХХ ст.;
  9. Меморіал Слави;
  10. Пам’ятник репресованим радянським терористичним апаратом[3].

Колись у Тиврові була своя броварня, у ХХІ ст. від неї залишилась тільки пам'ять.

Неподалік від селища знаходиться ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Буковий гай.

Відомі людиРедагувати

Відомі уродженціРедагувати

ПеребувалиРедагувати

ПомерлиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. а б в г Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2021-10-09. 
  3. а б Жарких Микола, Парнікоза Іван. Тиврів смт. Прадідівська слава. Українські пам’ятки/ (українська). 
  4. Podkur, Roman (2007). Holod ta holodomor na Podilli 1920-1940 rr. : zbirnyk dokumentiv ta materialiv (укр). Vinnyt︠s︡i︠a︡: DP "Derz︠h︡avna kartohrafichna fabryka". с. 57. ISBN 978-966-7151-87-4. OCLC 191150424. 
  5. «Завдяки їхній жертовності Церква існує на нашій землі». Всеукраїнський день пам’яті постраждалих за віру (en). Процитовано 2021-10-09. 
  6. Олеся Шуткевич (01.09.2018). На Вінниччині відкрили Меморіал мучеників за віру (фото). day.kyiv.ua (укр). День. Процитовано 15.07.2020. 
  7. Меморіал мучеників за віру (uk-UA). Процитовано 2020-07-15. 
  8. Жарких Микола, Парнікоза Іван. Кляштор домініканців. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). 
  9. Książęta Czetwertyńscy (02) Архівовано 30 жовтень 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  10. Пазин Михаил Сергеевич. Запретные страсти великих князей. Никола Великий князь Николай Константинович (рос). 
  11. Jerzy Michalski. Jaroszyński Zachariasz (1700—1774) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/1, zeszyt 48.— S. 22. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • М.Г. Горобчук, К.П. Крижанівський. Ти́врів // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.555-563

ПосиланняРедагувати