Тарасівка (Шевченківська сільська громада)
Тара́сівка — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 1985 чоловік (на 1 січня 2008 року).
| село Тарасівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Черкаська область | ||||
| Район | Звенигородський район | ||||
| Рада | Тарасівська сільська рада | ||||
| Облікова картка | картка | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 985 чоловік (на 1 січня 2008 року) | ||||
| Площа | 688,32 км² | ||||
| Поштовий індекс | 20216 | ||||
| Телефонний код | +380 4740 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°08′02″ пн. ш. 31°03′39″ сх. д. / 49.13389° пн. ш. 31.06083° сх. д.Координати: 49°08′02″ пн. ш. 31°03′39″ сх. д. / 49.13389° пн. ш. 31.06083° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
1890 м | ||||
| Відстань до обласного центру |
79,5 (фізична) км[1] | ||||
| Відстань до районного центру |
12 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Богачеве | ||||
| Відстань до залізничної станції |
24 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | с. Тарасівка | ||||
| Карта | |||||
  Тарасівка | |||||
 Тарасівка | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Географія ред.
Село Тарасівка розташоване за 12 км на північний схід від районного центру — міста Звенигородка та за 24 км від залізничної станції Богачеве.
Історія ред.
На території сучасної Тарасівки люди жили давно. Край села й донині височать скіфські кургани. А за 5 кілометрів від нього — рукотворна Звенигора, яку насипали й тарасівчани. Повз село проходив відомий Чорний шлях. Крім землеробства, поселенці ще й наглядали за шляхом, бо восени та навесні вода заливала балки. Рубали ліщину, в'язали фашини (тараси) і мостили ними дорогу в баговинні. Звідси й походить назва села Тарасівка.
У першій половині січня 1654 року для приведення до присяги володарю царю та великому князю Олексію Михайловичу брацлавського полку, серед інших ґородів і у ґороді Тарасівка, був посланий князь Федір Барятинський[2]. У ґороді Тарасівка присягу склали: 1 сотник, 1 сотенний отаман, 2 сотенних осавула, 365 козаків, 46 міщан[3].
У XVII—XVIII століттях Тарасівка була у складі Корсунського полку.
У 1768 році, під час Коліївщини, тарасівчани приєдналися до повстанського загону Семена Неживого, який ішов на Лисянку.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії Тарасівка потрапила у власність до генерал-губернатора В. В. Енгельгардта. Село мало 2 743 десятини орної землі. Проживало тут 938 кріпаків.
Після скасування кріпацтва Тарасівку засіли магнати Браницькі.
У 1900 році в селі мешкало 4 044 жителі, до церковнопарафіяльної школи ходило 32 учні.
У роки Української революції в селі організовано курінь Вільного козацтва, жителі Тарасівки підтримали Звенигородсько-Таращанське повстання. Близько 600 тарасівців та 400 сміливців із сусідніх сіл під керівництвом А. Пшеничного вступили в бій з німецькими військами і загинули навесні 1918 року.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.
У 1922 році частина села згуртувалася в ТСОЗ, в 1931 році утворилося два колгоспи. Голодомор 1932—1933 років «скосив» у селі 656 душ.
За радянщини в Тарасівці зруйнували дві церкви: Покровську — напередодні війни та Казанську — в 1967 році.
437 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 236 з них загинули, 424 нагороджені орденами й медалями. Воїнам-односельцям, що загинули, встановлено пам'ятник та обеліск Слави.
У 1951 році врожайність сільськогосподарських культур досягла показників довоєнного рівня. У 1957 році село електрифіковано. Коштом колгоспу «Дніпро» в 1967 році побудовано двоповерхову школу на 560 учнів. Колгосп мав 3,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,7 тисячі га орної землі. Господарство спеціалізувалось на вирощуванні пшениці і цукрових буряків, було розвинуте тваринництво. Допоміжними галузями були рибництво і бджільництво, працювала пилорама.
Також на той час працювали будинок культури, три бібліотеки з фондом 22,8 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерських пункти, будинок побутового обслуговування.
Сучасність ред.
У 2007 році село газифіковане. Відновлено церкву Казанської Ікони Божої Матері.
На території села діє СТОВ Корсунь «АгроРось». Основним напрямом виробництва господарств є вирощування зернових культур.
Символіка ред.
Герб села ред.
Двічі пересічений щит, обрамлений жовтою (золотою) смугою. Голова — блакитного кольору, символізує мирне небо. Кінцева частина — синього кольору. Це Скарбовий ставок — гордість села. Пояс має жовтий (золотий) колір. Символізує золоті ниви села. В полі щита в голові зображено сонце («найясніше з усіх сонць»). Символізує тісний зв'язок з видатним земляком, композитором та диригентом Олександром Кошицем. В кінцевій частині щита схрещені козацька шабля та стріла часів Київської Русі, освячують ратні подвиги тарасівчан.
Прапор села ред.
Полотнище зі співвідношенням сторін 2/3, поділене на три горизонтальні смуги однакової висоти. Блакитна (вгорі) — символізує мирне небо. Зелена (посередині) — символізує численні гаї та сади села Тарасівки. Жовта (внизу) — символізує золоті ниви села.
Видатні люди ред.
У Тарасівці провів дитячі та юнацькі роки Кошиць Олександр Антонович — український диригент, композитор і етнограф. У 2000 році в селі споруджено, а 2010 році оновлено на сучасний вид пам'ятний знак на честь О. Кошиця. У 2005 році в загальноосвітній школі відкрито музей видатного земляка. В експозиції музею — портрети О. Кошиця, роботи його правнука Юрія Кошиця і самодіяльного художника Леоніда Бондаря, фотоматеріали з Вінніпезького архіву, книги О. Кошиця «Спогади» та «З піснею через світ» та картини художника А. Савченка «Тарасівка часів О. Кошиця».
У селі народився Василь Ларіонович Пазич (1925—1997) — народний артист України, співак Національної опери, викладач теорії співу в Київському інституті імені Драгоманова.
Вихідцями села є:
- Красюк Іван Прокопович — генерал-лейтенант міліції, начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, випускник Тарасівської середньої школи;
- Мудрагель Василь Данилович — майор-авіатор, удостоєний 14 урядових нагород;
- Невмитий Володимир Ілліч — журналіст, письменник;
- Невмитий Микола Лукич — кандидат економічних наук, доцент кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У селі жив Невмитий Ілля Іванович — учасник бойових дій у радянсько-німецькій війні, вчитель, заступник голови колгоспу «Дніпро», директор Тарасівської середньої школи, голова сільської ради ветеранів війни і праці, краєзнавець.
Див. також ред.
Джерела ред.
Примітки ред.
- ↑ http://maps.vlasenko.net(рос.)
- ↑ Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 239—240(рос. дореф.)
- ↑ Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 296(рос. дореф.)
Література ред.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Бурій В. Диригент і композитор Олександр Кошиць / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2005. — 9 верес. — С. 4. — (Постаті)
- Невмитий І., Невмитий В. Найясніше між усіма сонцями сонце. Історико-краєзнавчий нарис.- Одеса, Астропринт,-2005,-136с. ISBN 966-318-348-9.
Посилання ред.
- Тарасівка // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 30.
- who-is-who.com.ua[недоступне посилання з травня 2019]
|
Це незавершена стаття про Черкаську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |