Старий Соло́твин (в минулому — Солотвин, польськ.Sołotwin) — село в Україні, у Бердичівському районі Житомирської області. Населення становить 1011 осіб.

село Старий Солотвин
Hrestovozdvizhenska church.jpg
Хрестовоздвиженська церква у с. Старий Солотвин
Країна Україна Україна
Область Житомирська область Житомирська область
Район/міськрада Бердичівський район Бердичівський район
Громада Гришковецька селищна громада
Код КОАТУУ 1820886501
Облікова картка Старий Солотвин 
Основні дані
Засноване 1593
Населення 903
Площа 4,33 км²
Густота населення 233,49 осіб/км²
Поштовий індекс 13320
Телефонний код +380 4143
Географічні дані
Географічні координати 50°02′14″ пн. ш. 28°40′58″ сх. д. / 50.03722° пн. ш. 28.68278° сх. д. / 50.03722; 28.68278Координати: 50°02′14″ пн. ш. 28°40′58″ сх. д. / 50.03722° пн. ш. 28.68278° сх. д. / 50.03722; 28.68278
Середня висота
над рівнем моря
223 м
Водойми р. Коденка
Місцева влада
Адреса ради 13320, с. Старий Солотвин
Карта
Старий Солотвин. Карта розташування: Україна
Старий Солотвин
Старий Солотвин
Мапа

CMNS: Старий Солотвин у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Селом протікає річка Коденка, ліва притока Гуйви.

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

На околицях Старого Солотвина виявлено залишки поселення трипільської культури, доби бронзи та черняхівської культури[1].

У складі Речі Посполитої та Російської імперії.Редагувати

Село відоме з 1593 року.

На поч. ХІХ ст. дідичем села був третій син маршалка шляхти Волинської губернії гр. Вінсента Ледуховського, Леон (1812—1850)[2], брат якого, Аполлон, був дідичем розташованого неподалік с. Кодня. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мешкало 1354 особи, 158 дворових господарств, волосне правління, існували православна церква, каплиця, школа, постоялий будинок[3], палац.

До Солотвинської волості відносились такі населенні пункти:Агатівка, Борисівка, х, Борисівська корчма, ур.,Бруслі, ур.,Белоцерківка, ур.,Гальчинець, Гвоздава, Дубова Корчма, ур., Журбинці, с., Коденщина, ур.,Кукільня, Малі Мошківці,Никонівка, Осикова, х.,Половецьке, Попов х,Рейский фольв. Терещенки, Рея,село, Рея -станція, Рокитяна, ур.,Рокитяна-Цегельня, ур.,Ружский х, Ружки, Сіомаки, Скаківка, Солотвин, Солотвинський фольв.,Средня Гребля, ур.,Татаринівка Велика,Хмелище, Червоне м.,Черни, ур.,Чорні Лози, ур.,Черчик, ур[4].

Станом на 1890 р. село було також власністю Ледуховських (Ledóchowski).У селі було засновано філію музею бджолярства, існувала велика пасіка-господарство налічувало 800 вуликів[5]

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2144 осіб (1113 чоловічої статі та 1031 — жіночої), всі — православної віри[6].

У 1906 році у селі було 352 дворів та 2376 мешканців[7].

Часи УРСРРедагувати

У зв'язку з ліквідацією повітів та організацєю районів, 25 березня 1923 року була організована Солотвинська районна робітничо-селянська міліція. Відділок був підпорядкований Житомирському окружному управлінню міліції, відносився до структури НКВС УРСР.

У жовтні 1924 року Солотвинська районна міліція припинила існування у зв'язку з організацією Коднянського району. Документи знаходяться у ДАЖО[8].

Під час Голодомору 1932—1933 р.р. у селі померло від голоду 117 чол., імена яких встановлено. Загиблі з родин Гуменюк, Дмитренко, Король, Зінюк, Павлюк, Тимошик, Фещук та ін[9]. Голод викликав обурення селян. У доносі інформатора міськпарткому Предборського зазначені слова колгоспника с. Солотвин голові колгоспу:[10]

  «Ні, я не такий дурень, щоб працювати за трудодень.

Ми вже бачимо, до чого довела Радвлада. Буде той дурень, хто буде працювати за трудодень»..

 

У Другій світовій війні загинуло 312 жителів села[1]. На сайті Центра документації Об'єднання Саксонські меморіали м. Дрезден міститься інформація про Павлюка Феодосія Івановича, (03.05.1908-07.04.1943), який народився у с. Солотвин, Бердичівського району, радянського військовополоненого, що загинув у таборі на території німецького рейха[11].

1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Солотвин[12].

1962 року в селі споруджено два пам'ятники і два обеліски Слави воїнам.

1970 року Старосолотвинській народній хоровій капелі присвоєно звання самодіяльного народного хору[1].

Станом на 1973 р. у селі налічувалося Дворів — 500. Населення — 1564 чоловіка, було розташоване правління колгоспу «Гігант». Колгоспу належало 3141 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2583 га орної землі. Напрямки-вирощення зернових та технічних культур, м'ясо-молочне тваринництво, пасіка на 320 бджолосімей. З допоміжних підприємств господарство мало млин, олійницю, пилораму, соковижимальний цех. У селі працювали: ЗОШ, два клуби, дві бібліотеки, лікарня на 35 ліжок, двоє дитячих ясел, відділення зв'язку, три магазини, майстерня побутового обслуговування[1].

Наш часРедагувати

Станом на 2020 р. у селі діє фермерське господарство ТОВ «Кольза»[13], працює ЗОШ с. Ст. Солотвин, магазини, Солотвинська птахофабрика.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1225 осіб, з яких 557 чоловіків та 668 жінок.[14]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 981 особа.[15]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[16]

Мова Відсоток
українська 97,82 %
російська 1,58 %
молдовська 0,10 %
інші 0,50 %

Пам'яткиРедагувати

У селі збереглася діюча[17] дерев' яна   Хрестовоздвиженська церква, 1885 р.[18] Церква належить до пам'яток архітектури місцевого значення. В 60-х роках використовувалась як зерносховище. Храмове свято відзначається 27 вересня[19].

 
Дім рибалки на Острові кохання у с. Ст. Солотвин

У 1970 р. на ставку був створений штучний острів, якому дали назву «Острів кохання». На ньому розташований відомий у області туристичний об'єкт «Хатина рибака та мисливця» або «Будинок рибалки» на Острові кохання.[20]

Цікаві фактиРедагувати

Дім рибалки став місцем зйомки частини кадрів для художнього серіалу «Мольфар»(2016), тут знімав свій кліп гурт BRUTTO (Білорусь) із кліпом «12 обезьян»[21]

Відомі людиРедагувати

  • Сидоржевський Михайло Олексійович (нар.1958) — український громадський діяч, публіцист, редактор, поет. Член Проводу ОУН. Голова Національної спілки письменників України (з листопада 2014 року), головний редактор «Української літературної газети» (з жовтня 2009 року).
  • Сокорчук Олександр Вікторович (1988—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Дмитренко Ольга Варфоломіївна (нар.1937) - Почесний громадянин Бердичівського району, близько 20 років була головою колгоспу «Гігант»[22]
  • Уродженцями села є І. М. Вікарій — кандидат історичних наук, Є. М. Кондратюк — доктор біологічних наук, професор.[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Чорнобривцева О.С, Булкін Г.П.,Бутич І.Л. та ін. (1973). ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР (укр). Київ: Інститут історії АН УРСР. с. с.198. 
  2. Uruski Seweryn (1814-1890) (1911). Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Koźn-Leut (пол). Warszawa: Gebethner i Wolff. с. т.8, ст.323. 
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. Солотвинская волость. Сайт о генеалогии (рос). Процитовано 27.07.2019. 
  5. Sulimierski, Walewski, red.Chlebowski (1890). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich-т.ХІ (польською). Warszawa: druk. "Wieku" Nowy-Swiat, nakl.Władysław Walewski. с. 65. 
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-27)
  7. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  8. Фонд Р-1 - Р-500 Сторінка 1, р-175, оп.1. Державний архів Житомирської області (uk). Процитовано 2020-11-20. 
  9. Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл. (укр). Житомир: Полісся. с. 325. ISBN 978-966-655-361-7. 
  10. Kopiĭchenko, L. A.; Vrublevsʹkyĭ, Vasylʹ.; Копійченко, Л. А.; Врублевський, Василь.; Ukraïnsʹkyĭ instytut nat︠s︡ionalʹnoï pam'i︠a︡ti; Z︠H︡ytomyrsʹka oblderz︠h︡administrat︠s︡ii︠a︡.; Украінскьий інститут національної пам'яті.; Житомирська облдержадміністрація. (2008). Nat︠s︡ionalʹna knyha pam'i︠a︡ti z︠h︡ertv Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraïni. Z︠H︡ytomyrsʹka oblastʹ (укр). Z︠H︡ytomyr: Polissi︠a︡. с. 888. ISBN 978-966-655-361-7. OCLC 528703496. 
  11. Граждане СССР (рос). Центр документации Объединения Саксонские мемориалы г. Дрезден. до 2016. Процитовано 16.04.2019. [недоступне посилання з липня 2019]
  12. ХРОНІКА ВИЗВОЛЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УКРАЇНИ (1943 - 1944 р р.): день за днем.. Онлайн виставка архівних копій веб-сайтів «Перемога над нацизмом у Європі» Сайт ЦДЕА України (укр). Процитовано 29.03.2019. 
  13. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЬЗА". Tripoli (укр). Процитовано 30.03.2019. 
  14. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019. 
  15. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019. 
  16. Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019. 
  17. СВЯТО-ХРЕСТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКА ЦЕРКВА. You Control. Процитовано 30.03.2019. 
  18. Івчук, Віктор (10.2008). с. Старий Солотвин, Бердичівський р-н, Житомирська область. Дерев*яні храми України (укр). 2008, Olena Krushynska. Процитовано 30.03.2019. 
  19. СВЯТО-ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ ХРАМ С. СТАРОГО СОЛОТВИНА ВІДЗНАЧИВ ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО. сайт Житомирської ЄпархіїРПЦ (укр). 30.09.2014. Процитовано 30.03.2019. 
  20. Будиночок рибалки на Острові кохання, Старий Солотвин. ua.igotoworld.com (укр). Процитовано 30.03.2019. 
  21. Горобчук, Анатолій (11.11.2018). Мисливський будинок на “Острові кохання”. Мій Бердичів (укр). Анатолій Горобчук, Василь Котов, 2008-2019 рр. Процитовано 30.03.2019. 
  22. Почесний громадянин Бердичівського району відзначив 80-ти річний ювілей. Офіційний сайт Бердичівської РР (укр). Бердичівська районна рада. 20 липня 2017. Процитовано 30.03.2019. 

ПосиланняРедагувати