Вікіпедія

Старий Солотвин

село в Житомирській області, Україна

Старий Соло́твин (в минулому — Солотвин, польськ.Sołotwin) — село в Україні, у Бердичівському районі Житомирської області. Населення становить 826[1] осіб.

село Старий Солотвин

Хрестовоздвиженська церква у с. Старий Солотвин
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район Бердичівський район
Тер. громада Гришковецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020070140075988
Облікова картка Старий Солотвин 
Основні дані
Засноване 1593
Населення 903
Площа 4,33 км²
Густота населення 233,49 осіб/км²
Поштовий індекс 13320
Телефонний код +380 4143
Географічні дані
Географічні координати 50°2′14″ пн. ш. 28°40′58″ сх. д. / 50.03722° пн. ш. 28.68278° сх. д. / 50.03722; 28.68278
Середня висота
над рівнем моря 		223 м
Водойми р. Коденка
Місцева влада
Адреса ради 13320, с. Старий Солотвин
Карта
Старий Солотвин. Карта розташування: Україна
Старий Солотвин
Старий Солотвин
Старий Солотвин. Карта розташування: Житомирська область
Старий Солотвин
Старий Солотвин
Мапа
Мапа

CMNS: Старий Солотвин у Вікісховищі

Географія

ред.

Селом протікає річка Коденка, ліва притока Гуйви.

Історія

ред.

Давні часи

ред.

На околицях Старого Солотвина виявлено залишки поселення трипільської культури, доби бронзи та черняхівської культури[2].

У складі Речі Посполитої та Російської імперії.

ред.

Село відоме з 1593 року.

На поч. ХІХ ст. дідичем села був третій син маршалка шляхти Волинської губернії гр. Вінсента Ледуховського, Леон (1812—1850)[3], брат якого, Аполлон, був дідичем розташованого неподалік с. Кодня. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мешкало 1354 особи, 158 дворових господарств, волосне правління, існували православна церква, каплиця, школа, постоялий будинок[4], палац.

До Солотвинської волості відносились такі населенні пункти: Агатівка, Борисівка, х, Борисівська корчма, ур.,Бруслі, ур.,Белоцерківка, ур.,Гальчинець, Гвоздава, Дубова Корчма, ур., Журбинці, с., Коденщина, ур.,Кукільня, Малі Мошківці, Никонівка, Осикова, х.,Половецьке, Попов х, Рейский фольв. Терещенки, Рея, село, Рея -станція, Рокитяна, ур.,Рокитяна-Цегельня, ур.,Ружский х, Ружки, Сіомаки, Скаківка, Солотвин, Солотвинський фольв.,Средня Гребля, ур.,Татаринівка Велика, Хмелище, Червоне м.,Черни, ур.,Чорні Лози, ур.,Черчик, ур[5].

Станом на 1890 р. село було також власністю Ледуховських (Ledóchowski). У селі було засновано філію музею бджолярства, існувала велика пасіка-господарство налічувало 800 вуликів[6]

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2144 осіб (1113 чоловічої статі та 1031 — жіночої), всі — православної віри[7].

У 1906 році у селі було 352 дворів та 2376 мешканців[8].

Часи УРСР

ред.

У зв'язку з ліквідацією повітів та організацєю районів, 25 березня 1923 року була організована Солотвинська районна робітничо-селянська міліція. Відділок був підпорядкований Житомирському окружному управлінню міліції, відносився до структури НКВС УРСР.

У жовтні 1924 року Солотвинська районна міліція припинила існування у зв'язку з організацією Коднянського району. Документи знаходяться у ДАЖО[9].

Під час Голодомору 1932—1933 р.р. у селі померло від голоду 117 чол., імена яких встановлено. Загиблі з родин Гуменюк, Дмитренко, Король, Зінюк, Павлюк, Тимошик, Фещук та ін[10]. Голод викликав обурення селян. У доносі інформатора міськпарткому Предборського зазначені слова колгоспника с. Солотвин голові колгоспу:[11]

  «Ні, я не такий дурень, щоб працювати за трудодень.

Ми вже бачимо, до чого довела Радвлада. Буде той дурень, хто буде працювати за трудодень»..

 

У Другій світовій війні загинуло 312 жителів села[2]. На сайті Центра документації Об'єднання Саксонські меморіали м. Дрезден міститься інформація про Павлюка Феодосія Івановича, (03.05.1908-07.04.1943), який народився у с. Солотвин, Бердичівського району, радянського військовополоненого, що загинув у таборі на території німецького рейха[12].

1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Солотвин[13].

1962 року в селі споруджено два пам'ятники і два обеліски Слави воїнам.

1970 року Старосолотвинській народній хоровій капелі присвоєно звання самодіяльного народного хору[2].

Станом на 1973 р. у селі налічувалося Дворів — 500. Населення — 1564 чоловіка, було розташоване правління колгоспу «Гігант». Колгоспу належало 3141 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2583 га орної землі. Напрямки-вирощення зернових та технічних культур, м'ясо-молочне тваринництво, пасіка на 320 бджолосімей. З допоміжних підприємств господарство мало млин, олійницю, пилораму, соковижимальний цех. У селі працювали: ЗОШ, два клуби, дві бібліотеки, лікарня на 35 ліжок, двоє дитячих ясел, відділення зв'язку, три магазини, майстерня побутового обслуговування[2].

Наш час

ред.

Станом на 2020 р. у селі діє фермерське господарство ТОВ «Кольза»[14], працює ЗОШ с. Ст. Солотвин, магазини, Солотвинська птахофабрика.

Населення

ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1225 осіб, з яких 557 чоловіків та 668 жінок.[15]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 981 особа.[16]

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[17]

Мова Відсоток
українська 97,82 %
російська 1,58 %
молдовська 0,10 %
інші 0,50 %

Пам'ятки

ред.

У селі збереглася діюча[18] дерев' яна   Хрестовоздвиженська церква, 1885 р.[19] Церква належить до пам'яток архітектури місцевого значення. В 60-х роках використовувалась як зерносховище. Храмове свято відзначається 27 вересня[20].

У 1970 р. на ставку був створений штучний острів, якому дали назву «Острів кохання». На ньому у 1984–1985 побудований відомий у області туристичний об'єкт «Хатина рибака та мисливця» або «Будинок рибалки».[21] Будинок став місцем зйомки частини кадрів для художнього серіалу «Мольфар» (2016), тут гурт Brutto знімав кліп «12 обезьян» (2016)[22]

  •  
    сільрада
  •  
    будинок культури
  •  
    Дім рибалки на Острові кохання

Відомі люди

ред.
  • Сидоржевський Михайло Олексійович (нар.1958) — український громадський діяч, публіцист, редактор, поет. Член Проводу ОУН. Голова Національної спілки письменників України (з листопада 2014 року), головний редактор «Української літературної газети» (з жовтня 2009 року).
  • Сокорчук Олександр Вікторович (1988—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Дмитренко Ольга Варфоломіївна (нар.1937) — Почесний громадянин Бердичівського району, близько 20 років була головою колгоспу «Гігант»[23]
  • Уродженцями села є І. М. Вікарій — кандидат історичних наук, Є. М. Кондратюк — доктор біологічних наук, професор.[2]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ https://gryshkovecka-gromada.gov.ua/pasport-gromadi-11-40-02-21-09-2021/
  2. ↑ а б в г д Чорнобривцева О.С, Булкін Г.П.,Бутич І.Л. та ін. (1973). ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР (PDF) (укр) . Київ: Інститут історії АН УРСР. с. с.198. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  3. ↑ Uruski Seweryn (1814-1890) (1911). Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Koźn-Leut (пол) . Warszawa: Gebethner i Wolff. с. т.8, ст.323. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  4. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. ↑ Солотвинская волость. Сайт о генеалогии (рос) . Процитовано 27.07.2019.
  6. ↑ Sulimierski, Walewski, red.Chlebowski (1890). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich-т.ХІ (польською) . Warszawa: druk. "Wieku" Nowy-Swiat, nakl.Władysław Walewski. с. 65.
  7. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-27. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  8. ↑ Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  9. ↑ Фонд Р-1 - Р-500 Сторінка 1, р-175, оп.1. Державний архів Житомирської області (укр.). Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020. [Архівовано 2020-11-28 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл (PDF) (укр) . Житомир: Полісся. с. 325. ISBN 978-966-655-361-7.. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 16 квітня 2019. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка); Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  11. ↑ Kopiĭchenko, L. A.; Vrublevsʹkyĭ, Vasylʹ.; Копійченко, Л. А.; Врублевський, Василь.; Ukraïnsʹkyĭ instytut nat︠s︡ionalʹnoï pam'i︠a︡ti; Z︠H︡ytomyrsʹka oblderz︠h︡administrat︠s︡ii︠a︡.; Український інститут національної пам'яті.; Житомирська облдержадміністрація. (2008). Nat︠s︡ionalʹna knyha pam'i︠a︡ti z︠h︡ertv Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraïni. Z︠H︡ytomyrsʹka oblastʹ (укр) . Z︠H︡ytomyr: Polissi︠a︡. с. 888. ISBN 978-966-655-361-7. OCLC 528703496.
  12. ↑ Граждане СССР (рос) . Центр документации Объединения Саксонские мемориалы г. Дрезден. до 2016. Процитовано 16.04.2019.[недоступне посилання з липня 2019]
  13. ↑ ХРОНІКА ВИЗВОЛЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УКРАЇНИ (1943 - 1944 р р.): день за днем. Онлайн виставка архівних копій вебсайтів «Перемога над нацизмом у Європі» Сайт ЦДЕА України (укр) . Процитовано 29.03.2019.
  14. ↑ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЬЗА". Tripoli (укр) . Процитовано 30.03.2019.
  15. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  18. ↑ СВЯТО-ХРЕСТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКА ЦЕРКВА. You Control. Процитовано 30.03.2019.
  19. ↑ Івчук, Віктор (10.2008). с. Старий Солотвин, Бердичівський р-н, Житомирська область. Дерев*яні храми України (укр) . 2008, Olena Krushynska. Процитовано 30.03.2019.
  20. ↑ СВЯТО-ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ ХРАМ С. СТАРОГО СОЛОТВИНА ВІДЗНАЧИВ ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО. сайт Житомирської ЄпархіїРПЦ (укр) . 30.09.2014. Процитовано 30.03.2019.
  21. ↑ Будиночок рибалки на Острові кохання, Старий Солотвин. ua.igotoworld.com (укр) . Процитовано 30.03.2019.
  22. ↑ Горобчук, Анатолій (11.11.2018). Мисливський будинок на “Острові кохання”. Мій Бердичів (укр) . Анатолій Горобчук, Василь Котов, 2008-2019 рр. Процитовано 30.03.2019.
  23. ↑ Почесний громадянин Бердичівського району відзначив 80-ти річний ювілей. Офіційний сайт Бердичівської РР (укр) . Бердичівська районна рада. 20 липня 2017. Процитовано 30.03.2019. [Архівовано 2019-03-30 у Wayback Machine.]

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про Житомирську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Старий_Солотвин&oldid=43877077