Вікіпедія

Подалірій (метелик)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Подалірій (значення).
Подалірій
Iphiclides podalirius
Iphiclides podalirius
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Лускокрилі (Lepidoptera)
Підряд: Двопорі (Ditrysia)
Надродина: Денні метелики (Papilionoidea)
Родина: Косатцеві (Papilionidae)
Підродина: Косатці (Papilioninae)
Рід: Iphiclides
Вид: I. podalirius
Біноміальна назва
Iphiclides podalirius
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Iphiclides podalirius
Віківиди: Iphiclides podalirius
EOL: 131241
МСОП: 174405
NCBI: 110791

Подалірій (Iphiclides podalirius) — вид метеликів родини косатцевих (Papilionidae). Один із 3 видів роду, представлений у фауні України. Поширений у помірних і субтропічних широтах Євразії. Раритетний вид, занесений до Червоної книги України та ряду інших природоохоронних документів.[1][2]

Етимологія ред.

Як і у багатьох інших комах європейської фауни, назва має міфологічну основу:

Подалірій, або Подалейрій (грец. Podaleirios) — син Асклепія, брат Махаона, лікар ахейських воїнів під Троєю.[3]

Опис ред.

Великий денний метелик. Розмах крил самців 60—90 мм, самиць — 64—90 мм. Крила майже білі, жовтуваті або блідо-кремові з такого же кольору жилками. Візерунок складається з трьох довгих та двох коротких клиноподібних темно-сірих поперечних смуг та чорної облямівки на передніх крилах. Чорна дискальна пляма на передніх крилах має продовження у вигляді чорної смуги, яка йде до заднього краю крила. Задні крила мають чорні хвостики, дві клиноподібні темно-сірі смуги, сині місяцеподібні плями та по одному синьому очку-серпику з облямівкою чорного та цегляного кольору; у заднього кута помаранчева цятка. Візерунок крил самця та самки майже ідентичний.[1][2][4]

Статевий диморфізм проявляється в пересічно більших розмірах самиць, які до того ж мають округліші крила та світліше забарвлення.[2]

  •  
    Самець
  •  
    Самиця

Яйця напівкулясті, в тонкій сітчастій скульптурі, темні, зверху червонуваті, часто з двома світло-жовтими колечками. Гусениця 1-го віку темно-зелена з двома маленькими і двома більшими зеленими плямами на спині. На листку робить із павутини своєрідне сховище у формі подушечки, до якої прикріплюється в спокої. Гусениця 2-го віку гола, велика (до 40 мм завдовжки), товста, з випуклою спиною, звужена до заду, зелена, з поздовжніми (на спині і по боках біля ніжок) та косими поперечними смужками жовтого кольору. Тіло вкрито світлими і темними цятками та червонувато-бурими (або майже чорними) плямами, особливо численними на грудних сегментах. Позаду голови розташована вилкоподібна помаранчева залоза, схована в спокої, при збудження вона висувається і виділяє рідину з їдким запахом.[4][5][6][4]

Поширення ред.

 
Неподалік Старого Криму

Ареал охоплює Південну та Центральну Європу, південні та центральні частини Західної Азії та Центральну Азію, від Малої Азії до Казахстану і Західного Китаю.[2][7]

Зустрічається у всіх областях України, місцями є досить звичайним і найчисельнішим видом серед раритетних видів косатців, у північних районах доволі локальний, нечисельний вид, зустрічається не щороку; відсутній на високогір'ях Карпат. Спостерігаються значні коливання чисельності по роках. На півдні України чисельність метелика на окремих ділянках складає 20—80 ос./га (частіше 1—5 ос./га).[1][2][8][9][10][11]

Особливості біології ред.

 
Подалірій на глухій кропиві
 
Парування

Зустрічається на узліссях та лісових галявинах, степових балках з заростями чагарників та поодинокими деревами, по гірських схилах на узліссях світлих широколистяних лісів (до висоти 1600 м н. р. м, у Карпатах  — до 600—700 м), у лісозахисних смугах, старих парках, садах і виноградниках. Метелики зустрічаються на добре прогрітих місцях, літають і харчуються в сонячну погоду. Під час льоту метелик пурхає й пролітає іноді чималу відстань із нерухомими, розпластаними крилами. Самці часто кружляють над вершинами горбів (хиллтопінг). На вологих ділянках, біля струмків в балках спостерігаються скупчення до 15—20 самців. Вони спочатку торкаються вологого ґрунту і трохи рухають крилами. Метелики навесні полюбляють харчуватись нектаром на суцвіттях бузку і деяких інших чагарників. Влітку їх приваблюють великі суцвіття зонтичних. У певні періоди метелики схильні до міграції.[1][2][6][9][12][13][14]

Дає 2—3 генерації на рік. Літ метеликів на півночі ареалу від кінця квітня по кінець травня (1 генерація) та від середини липня по кінець серпня (2 генерація); на півдні — майже безперервно з середини квітня до початку жовтня, у 2—3 поколіннях, літ яких перекривається, причому останні покоління відзначаються більшими розмірами та світлішим забарвленням. Самиця відкладає по 1—2 яйця на нижній бік листків кормових рослин — диких або культурних розоцвітих (терену, глоду, сливи, черемхи, горобини, яблуні, груші, вишні, абрикосу, мигдалю тощо). Розвиток яєць триває 10—14 днів, гусені — 5—8 тижнів. Гусениця поліфаг; харчується вночі або рано вранці, обгризаючи краї листків кормових рослин. Перед тим, як лялькуватись, личинка довго повзає з метою вибору підходящого місця. Зимує лялечка в прикореневій частині густого чагарнику, заповненій сухим листям, у щілинах у корі дерева, або підв'язаною до гілки кормової рослини[1][2][6][13][15]

Охорона ред.

 
У Луганському природному заповіднику
 
У заказнику «Верхів'я балки Канцерівська». Запорізьке Правобережжя.

Вид занесений до Червоної книги України (охоронна категорія: вразливий вид). Крім того, він занесений до Червоних книг/списків ряду країн Європи, зокрема Польщі, Чехії, Німеччині. На регіональному рівні в Україні занесений до Червоної книги Карпат, Червоних книг Дніпропетровської і Донецької областей. На більшій частині ареалу стан природних популяцій виду залишається стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронну категорію «відносно благополучні види».[1][10][9][16][17]

Основними причинами зниження чисельності є знищення диких плодових дерев та чагарників, а також застосування пестицидів та надмірне випасання худоби.[1][9]

Для збереження виду необхідні наступні заходи: 1) виявлення та заповідання місць локального проживання популяцій метелика, в першу чергу шляхом створення ентомологічних заказників; 2) обмеження використання пестицидів у лісовому і сільському господарстві і перехід на біологічні засоби боротьби із шкідниками; 3) заборона випалювання рослинності в місцях розвитку гусені; 4) лімітування випасу худоби.[1][9][17]

Окремі популяції виду перебувають під охороною на природоохоронних територіях ряду країн Європи і Азії, у тому числі України, зокрема в Українському степовому, Луганському і Дніпровсько-Орільському природних заповідниках, Національному заповіднику «Хортиця», національних природних парках «Кременецькі гори», «Великий Луг», «Приазовський» та ін.[8][10][11][18][19][20][21]

Практичне значення ред.

 
Марка. Молдова

У роки масового розмноження личинки подалірія можуть локально спричиняти шкоду в садівництві.[15]

Подалірій є окрасою рекреаційних і природоохоронних територій. Користується увагою колекціонерів-ентомологів, що місцями може погіршувати стан природних популяцій метелика.[3][5][21]

Систематика ред.

Один із трьох видів роду Iphiclides Hübner, 1807:

У межах України поширений номінативний підвид Iphiclides podalirius podalirius.[2]

Галерея ред.

Подалірій у країнах Європи та Азії

Див. також ред.

Джерела. Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и Червона книга України
  2. ↑ а б в г д е ж и Некрутенко Ю., Чиколовець В. Денні метелики України. — К. : Вид-во Раєвського, 2005. — 232 с. (с. 51)
  3. ↑ а б Мурзин В. С. Бабочки — М. : Тропа, 1993. — 48 с. (с. 10)
  4. ↑ а б в Атлас комах України / Гусев В. І., Єрмоленко В. М., Свищук В. В., Шмиговський К. А. — К. : Рад школа, 1962. — 224 с. (с. 169)
  5. ↑ а б Корнелио М. П. Школьный атлас-определитель бабочек. — М. : Просвещение, 1986. — 255 с. (c. 64)
  6. ↑ а б в Коршунов Ю. П. Булавоусые чешуекрылые Северной Азии. — М. : Тов-во науч. иданий КМК, 2002. — 419 с. (c. 186—187)
  7. ↑ Горностаев Г. Н. Насекомые СССР. — М. : Мысль, 1970. — 372 с. (с. 221)
  8. ↑ а б Червона книга України. Тваринний світ / Під заг. ред. М. М. Щербака. — К. : Укр. энциклопедія, 1994. — 464 с. (с. 112)
  9. ↑ а б в г д Червона книга Українських Карпат. Тваринний світ / Заг. ред..: Мателешко О. Ю., Потіш Л. А. — Ужгород : Вид-во «Карпати», 2011. — 335 с. (с. 95)
  10. ↑ а б в Червона книга Дніпропетровської області. Тваринний світ / Під ред. О. Є. Пахомова. — Дніпропетровськ : ТОВ «Новий Друк», 2011. — 488 с. (с. 136)
  11. ↑ а б Петроченко В. І., Жаков О. В. Тваринний світ Національного заповідника «Хортиця» // Заповідна Хортиця : збірник праць Національного заповідника «Хортиця». — Запоріжжя : Дике Поле, 2006. — С. 239—246
  12. ↑ Моргун Д. В. Булавоусые чешуекрылые европейской России и сопредельных стран. Определитель-справочник. — М. : МГСЮН, 2002. — 208 с. (с. 25—26)
  13. ↑ а б Львовский А. Л., Моргун Д. В. Булавоусые чешуекрылые Восточной Европы. — М. : Т-во науч. зданий КМК, 2007. — 443 с. (с. 48, 173—174)
  14. ↑ Бригадиренко В. В. Основи систематики комах : навч. посіб. — Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2003. — 204 с. (с. 147)
  15. ↑ а б Насекомые и клещи — вредители сельскохозяйственных культур / Отв. ред.. В. И. Кузнецов. — Т. 3. Чешуекрылые. Ч. 2. — СПб. : Наука, 1999. — 410 с. (c. 232)
  16. ↑ Редкие насекомые / Мирзоян С. А., Батиашвили И. Д., Грамма В. Н. и др.; под. ред. Мирзояна С. А.  — М. : Лесная промышленность, 1982. — 165 с. (с. 99)
  17. ↑ а б Червона книга Донецької області: тваринний світ. Науково-інформаційний довідник / За ред. В.Д. Залевського, О. І. Бронскова. — Вінниця: ПрАТ «Вінницька обласна друкарня», 2017. — 452 с. (с. 125)
  18. ↑ Муленко М. А., Карпенко Г. О., Жаков О. В. Ентомофауна о. Хортиця // Природа острова Хортиця : колективна монографія / [за ред. С. Г. Охрименко]. — Запоріжжя : Дніпровський металург, 2016. — Вип. 2. — С. 101—151
  19. ↑ обстежено територію Маслятинського ПНДВ, а саме гори Вовчу та Сокілля – Національний природний парк "Кременецькі гори" (укр.). Процитовано 13 травня 2019.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  20. ↑ Голобородько К. К., Махіна В. О. Лускокрилі (Lepidoptera), які охороняються в Національному природному парку «Великий Луг» // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Біологія, екологія. — 2013. — 21(2). — С. 89—94
  21. ↑ а б Тваринний світ Запорізької області у Червоній книзі України. Мелітопольщина : довідникове видання / За ред. Н. М. Сурядної, В. І. Лисенка. — Мелітополь : ТОВ «Колор-Принт», 2017. — 240 с. (с. 48)

Література ред.

  • Коршунов Ю. П. Булавоусые чешуекрылые Северной Азии. — М. : Тов-во науч. иданий КМК, 2002. — 419 с. (c. 186—187). — ISBN 5-87317-115-7
  • Львовский А. Л., Моргун Д. В., Булавоусые чешуекрылые Восточной Европы. — М. : Т-во науч. зданий КМК, 2007. —443 с. (с. 48—49). — ISBN 978-5-87317-362-4
  • Некрутенко Ю., Чиколовець В. Денні метелики України. — К. : Вид-во Раєвського, 2005. — 232 с. (с. 51). — ISBN 966-7016-17-X

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Подалірій_(метелик)&oldid=42458306