Вулиця Дарвіна (Харків)
Вулиця Дарвіна, до 1920-х Садово-Куликівська — одна з вулиць у центрі Харкова. Розташована в історичному Нагірному районі та адміністративному Київському, на так званій Куликовій горі. Названа у радянські часи на честь засновника еволюціонізму британця Чарльза Дарвіна. Відрізняється великою кількістю пам'яток архітектури. Довжина вулиці 0,610 км[1].
| Вулиця Дарвіна Харків | |
|---|---|
 Вулиця Дарвіна | |
| Район | Київський |
| Колишні назви | |
| Садово-Куликівська вулиця (до 1920-х) | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 610 м |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро | Архітектора Бекетова |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 Вулиця Дарвіна у Вікісховищі | |
Розташування ред.
Вулиця Дарвіна починається від вулиці Григорія Сковороди поруч зі станцією метро Бекетова і далі йде в бік річки Харків. Протяжність вулиці становить близько 700 метрів, вулиця є відносно короткою, і проте, жвавою. Вулиця Дарвіна закінчується поворотом на вулицю Куликівську.
Історія ред.
На початку другої половини 18 століття вся величезна ділянка Нагірного району від нинішніх проспекту Героїв Харкова до вул. Гуданова і від Журавлівського схилу річки Харків до вул. Григорія Сковороди належала полковнику Харківського козацького полку Куликовському. За його прізвища названа була Куликова гора, де і розташувалися вулиці Куликівська та Садово-Куликівська (Дарвіна).
Цікаво, що колишня мільйонерка Куликовська проживала на Садово-Куликівській на своїй колишній землі в одній з кімнат свого колишнього будинку вже в СРСР до кінця 1920-х років, а її син гвардії полковник Кірасирського полку Микола Куликовський, що став 4 листопада 1916 чоловіком сестри Імператора Миколи Другого Ольги Олександрівни, в цей момент вже був в еміграції, в Данії, на батьківщині матері своєї дружини.
Вулиця отримала початкову назву у 1804 р. У роки німецької окупації Харкова (1942—1943) вулиці поверталася історична назва.[1]
Наприкінці 19 та на початку 20 століття на вулиці побудували низку особняків. До війни вулиця була тупиковою.[2]
Будинки та архітектурні пам'ятки ред.
- Будинок № 1 —триповерховий житловий будинок, побудований Комгоспом у середині 1920-х років на розі вулиці Пушкінської, на місці, де раніше знаходився будинок купців Пономарьових. На фасадах простежувалися спроби застосування форм українського бароко. На початку 1930-х років був надбудований до 5 поверхів, при цьому елементи первісного декору були втрачені.[3]
- Будинок № 4 — Двоповерховий житловий будинок з високим цокольним поверхом збудований у 1915 р. за проектом архітектора І. І. Тенне (можливо, проект будинку він виконав разом із архітектором О. І. Ржепішевським). В оформленні фасаду поєднуються елементи модерну та класицизму, він прикрашений ліпними деталями та жіночими статуями. У будинку знаходилися чотири квартири підвищеної комфортності. Будинок належав купцю Е. Д. Молдавському, в одній з квартир жив сам Тенне. У 1917 р. будинок купив у Молдавського лікар Гехтман. Після жовтневого перевороту він був націоналізований, в ньому розмістилося Управління Уповноваженого наркомата Іноземних справ при Раднаркомі УРСР. У 1934 році, після переведення столиці до Києва, у будинку розмістився Будинок Лікаря. Після німецько-радянської війни у ньому розміщувалися Київський районний комітет КПУ, потім — міський комітет ЛКСМУ, а нині його займають комерційні організації.[4][3]
- Будинок № 3/5 — житловий будинок з дитячим садком на першому поверсі, збудований у 1950-х роках за проектом архітектора В. Г. Висневського для співробітників інституту Південдіпрошахт.[3]
- Будинок № 8 — особняк, побудований у 1880 р. за проектом архітектора Ф. А. Ніценка для колезького секретаря Н. Ф. Темпінського. Нині у ньому міститься одне з відділень Харківської міської студентської лікарні.[3]
- Будинок № 9 — Особняк Рижових, збудований у 1911 р. за проектом архітектора В. В. Величка. В даний час в ньому знаходиться Харківська обласна організація Національної спілки архітекторів України. Одноповерхова з боку вулиці та двоповерхова з двору будівля збудована у стилі неоренесансу. Фасад оздоблює колонада іонічного ордера. Палисадник перед будинком огороджений кованими металевими ґратами. Позаду будинку розташований сад, в якому знаходиться альтанка-ротонда іонічного ордера.[4][3]. З 1919 по 1922 роки у будинку знаходилася Харківська НК.
- Будинок № 10 — Поліклініка Харківської міської студентської лікарні. Збудована у 1970-х роках за проєктом повторного застосування, розробленим для Москви архітектором Р. Рабіновичем та інженером Лавровським (за участю архітектора В. Плішка). Прив'язку проєкту виконано в інституті «Харківпроєкт». На фасаді встановлено пам'ятну дошку колишньому головному лікарю студентської лікарні, заслуженому лікарю України Маї Григоровні Фоміній (1935—2012)[5] На місці цієї будівлі знаходився будинок, де жив і помер поет, ректор Харківського університету П. П. Гулак-Артемовський. Пізніше на цьому ж місці стояв будинок купця Єнуровського, в якому підчас гастролей у Харкові гостював Ф. І. Шаляпін.[3]
- Будинок № 11 — Особняк, збудований у 1911 р. у стилі модерн для директора заводу сільськогосподарських машин товариства «Гельферіх-Саде» Ч. Г. Блеккі, який був також віце-консулом Великої Британії. за проектом архітектора В. Г. Гауша.[4] (за іншими даними Гауш був техніком та будував цей будинок, чи належить йому авторство проекту — невідомо[3]). У даний час — будинок Харківської організації Національної спілки художників України[6]
- Будинок № 13 — Особняк у мавританському стилі, побудований у 1896 р. архітектором О. М. Бекетовим для підприємця та вченого Дмитра Олексійовича Алчевського[7]. У 1903 р. у зв'язку з фінансовими труднощами будинок був проданий Алчевським Товариству трудящих жінок. В ньому відкрили дитячий садок, а в 1911—1912 роках прибудували з північного боку ще один корпус (архітектор М. Ф. Піскунов), після чого у будівлі було відкрито гімназію. Вхід до неї був передбачений з боку Каплунівського провулка (нині вул. Манізера). У 1924 році гімназію перетворили на середню школу № 1 (нині — Харківська гімназія № 1).[3][8]
- Будинок № 15 — багатоквартирний житловий будинок, що належав Є. Д. Молдавському, побудований у 1913 р. за проектом архітектора О. І. Ржепішевського, виконаний у варіаціях стилю модерн.[3]
- Будинок № 17 — побудований у 1903 р. архітектором О. М. Бекетовим для себе одноповерховим (він у ньому не жив, одразу ж побудував будинок 37). Надбудований після війни на 2 поверхи, втратив свій колишній вигляд.[3]
- Будинок № 19 — кооперативний житловий будинок № 19 «Будпроектувальник», споруджений у 1930-х рр. на місці одноповерхових особняків[3].
- Будинок № 21 — особняк лікаря Ф. В. Писнячевського, побудований архітектором О. М. Бекетовим у 1903 р. у неоренесансних формах.[2]
- Будинок № 23 — особняк купця П. В. Маркова, побудований архітектором О. М. Бекетовим у 1903 р.[3]
- Будинок № 25 — особняк М. І. Зубовської, побудований у 1887 р. за проектом архітектора А-М. Томсона.[3]
- Будинок № 27— особняк професора Коваленка, побудований у 1887 р.[3]
- Будинок № 29 — побудований архітектором О. І. Ржепішевським у 1917 р. у стилі модерн, нагадує готичні житлові будинки середньовічної Європи. Будинок споруджений для театрального діяча та режисера М. М. Синельникова.[2] Синельников проживав у квартирі, що займала бельетаж, а решта квартир здавалися в оренду.[3] На фасаді будинку встановлена дошка на честь Синельникова[9]: «В цьому будинку в 1913—1939 роках мешкав видатний актор, режисер, педагог, Народний артист УРСР Синельников Микола Миколайович (1855—1939)».
- Будинок № 31 — власний будинок архітектора В. В. Величка, збудований за його проектом у 1901 р. В архітектурі будинку використано елементи готичної та романської архітектури.[2]
- Будинок № 33 —особняк у стилі модерн, автор проекту — ймовірно, архітектор М. Є. Компанієць. Був надбудований у 1930-х рр.[3]
- Будинок № 35 — особняк, побудований на початку 20 століття невідомим архітектором у стилі модерн.[2]
- Будинок № 37 — власний будинок академіка архітектури О. М. Бекетова, побудований ним у 1912 р. у стилі неокласицизму[2]. У цьому будинку й нині проживають спадкоємці Бекетова.[3]
Поруч з вулицею було побудовано в 1885 Харківський технологічний інститут (зараз НТУ ХПІ).
Історичні факти ред.
- Після «харківського краху» та самогубства або вбивства тестя академіка Бекетова промисловця Олексія Алчевського в травні 1901 після нього залишилися великі борги. Теща Бекетова продала садибу з садом, а академік архітектури Бекетов змушений був продати свій особняк товариству автомобілістів та потім побудував собі двоповерховий будинок 37 в кінці Садово-Куликівської, над Журавлівськими схилами, де ділянки були дешевші та місце не таке престижне. Сам архітектор з родиною жив на другому поверсі, а нижній здавав. Серед мешканців були художник М. Р. Пестриков, а з 1929 р. до 1941 р— відомий баталіст Микола Самокиш.[3]
- У тій же до-і післяреволюційній квартирі Бекетова на Садово-Куликівській (вул. Дарвіна) досі проживають його онуки Ф. Рофе-Бекетов[10] і В. Рофе.
- Праправнуки Бекетова ходять (у 2008) в першу школу по вул. Манізера, 12, перший корпус якої на Дарвіна (будинок 13) побудував в 1896 їх прапрадід..
У художніх творах ред.
Куликівська вулиця
На цій вулиці євреї з ранку до вечора кишать,
а щоб їм було веселіше, влаштований тут «Слов'янський сад».
Цвіте він влітку та зимою, галасуючи єврейським натовпом...— Іванов Василь (Шпилька), «Путівник по Харкову», 1890[11]
Галерея ред.
-
Будинок архітектора по вулиці Дарвіна, 9 -
Будинок архітектора по вулиці Дарвіна, 9 -
Харківська гімназія №1, вул. Дарвіна, 13. -
Будинок по вул. Дарвіна, 23. -
Будинок по вул. Дарвіна, 25. -
Будинок по вул. Дарвіна, 29. -
Будинок по вул. Дарвіна, 33. -
Будинок по вул. Дарвіна, 35. -
Будинок по вул. Дарвіна, 37. -
Пам'ятна табличка на одному з будинків вулиці
Примітки ред.
- ↑ а б Дмитриева Е.Н., Дьякова Е.В., Харченко Н.М; под общ. ред. Куделко С.М. (2011). Харьков: справочник по названиям: 7000 улиц, площадей, скверов, районов... Харьков: «Издательство САГА». с. 348. ISBN 978-617-575-024-7.
- ↑ а б в г д е Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 80.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Дом архитектора (ru-RU) . Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ а б в Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 81.
- ↑ На Студентській лікарні з'явиться меморіальна дошка Майї Фоміній. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Будинок художника Харківської організації Національної Спілки художників України. https://www.cultura.kh.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Вулиця Дарвіна: Харків купецький, богемний та буржуазний. Мандруй та надихайся! (укр.). 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 81-82.
- ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Синельников М. М. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
- ↑ Владислав Карнацевич. 100 знаменитых харьковчан. — Харьков : Фолио, 2005. — 512 с. — 3000 прим. — ISBN 966-03-3202-5.
- ↑ Харьковчане. Поэма о Городе в цитатах поэтических произведений. — Харьков : Слобожанщина, 2007. — 436 с. — 2 000 прим. — ISBN 978-966-7814-68-7.
Джерела ред.
- Лейбфрейд А. Ю., Реусов В. А., Тиц А.А. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. — Харьков : Прапор, 1985. — С. 80-82. — 10000 прим.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вулиця Дарвіна (Харків) |
- Вулиця Дарвіна [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] // Історико-інформаційний довідник «Вулиці та площі Харкова»