Алексій I
Патріарх Алексій I (в миру Сергій Володимирович Симанський; 27 жовтня (9 листопада) 1877, Москва — 17 квітня 1970) — православний єпископ РПЦ у РРФСР. 13-й Патріарх Московський. Російський дворянин.
| Алексій I | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 4 лютого 1945 — 17 квітня 1970 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| Попередник: | Сергій | |
| Наступник: | Пимен | |
| ||
| 5 жовтня 1933 — 4 лютого 1945 | ||
| Попередник: | Серафим (Чичаґов) | |
| Наступник: | Григорій (Чуков) | |
| Альма-матер: | Юридичний факультет Московського державного університетуd | |
| Науковий ступінь: | кандидат богослов'я | |
| Діяльність: | священник, богослов, чернець | |
| Ім'я при народженні: | Сергій Володимирович Симонський | |
| Народження: | 27 жовтня (8 листопада) 1877 Москва, Російська імперія | |
| Смерть: | 17 квітня 1970[1][2] (92 роки) Передєлкіно, Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР | |
| Похований: | Троїце-Сергієва Лавра | |
| Династія: | Симанські | |
| Батько: | Симанський Володимир Андрійович | |
| Мати: | Пороховщикова Ольга Олександрівна | |
| Священство: | 21 грудня 1903 (3 січня 1904) | |
| Чернецтво: | 9 (22) лютого 1902 | |
| Єп. хіротонія: | 28 квітня (11 травня) 1913 | |
|
Нагороди: | ||
             | ||
Життєпис ред.
1899[3] закінчив юридичний факультет Московського університету.
1900 вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1904.
1902 прийняв чернецтво з ім'ям Алексій. Після закінчення академії в сані архімандрита був ректором Тульської, а згодом Новгородської семінарій.
1913 висвячений у сан єпископа Тихвинського.
1921 переведено до Петрограда з титулом вікарного єпископа Ямбурзького.
Був однодумцем і послідовником Патріарха Тихона.
1932 зведено у сан митрополита.
1933—1945 — митрополит Ленінградський і Новгородський. Під час Другої світової війни залишався весь час у Ленінграді, де йому дали дозвіл здійснювати богослужіння.
Після смерті Патріарха Сергія у травні 1944 Алексій став намісником патріаршого престолу. На Помісному Соборі російської православної церкви (1945) обраний патріархом.
Ще до свого обрання (2 лютого) на патріарший престол писав голові відділу у справах РПЦ Карпову про своє обрання: «…Ви присутні на Літургії 4-го числа і після літургії і короткого молебня, коли я вийду в мантії, перший мене удостоєте вітання, якщо це вирішено буде Вами. Далі берете участь в парадному обіді о 6 годині в той же день». Карпов привітав Патріарха після молебню в Єлоховському соборі, порушивши, інструкції, дані йому з цього приводу МГБ.[4].
,_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B1%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C_%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B5%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%83,_%D0%B7%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC_-_%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%85_%D0%A0%D0%9F%D0%A6.jpg)
Церковна політика ред.
Період патріаршества Алексія I характеризується, з одного боку, подальшим обмеженням релігійних прав та свобод вірян комуністичним режимом, а з другого — прагненням зміцнити позиції церкви у тоталітарному суспільстві. Алексій I провадив боротьбу з церковними розколами (зокрема, обновленством) та іншими церковними негараздами, налагоджував стосунки з православними російськими приходами за кордоном, дбав про їхнє організаційне оформлення, єдність з РПЦ.
РПЦ за Алексія I в 1961 комуністи дали дозвіл вступити у Всесвітню раду церков, сподіваючись використати цю організацію для своїх агентурних мет. Алексій I був членом Радянського комітету захисту миру.
1970 уряд СРСР розпорядився надати автокефалію Американській православній церкві та автономію — Японській православній церкві.
Партіарх Алексій I та Україна ред.
Навесні 1946 Алексій I прикрив своїм ім'ям одну з найганебніших подій в історії російського православ'я: Українська греко-католицька церква була заборонена на території СРСР згідно з рішенням уряду, а її майно передано в «тимчасове користування» РПЦ (вся нерухомість націоналізована). Усі заходи «по відриву парафій греко-католицької (уніатської) церкви в СРСР від Ватикану і подальшого приєднання їх до Російської православної церкви» розроблені в Раді у справах РПЦ в березні 1945 і схвалені особисто Сталіним[5]. 23 серпня 1946 р. голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Шверник вручив Алексію I Орден Трудового Червоного Прапора.
Також за патріаршества Алексія I на Львівському псевдособорі 1946 року брутально «ліквідовано» Берестейську унію 1596, та в 1949 — Ужгородську унію 1646, після чого органи НКВС СРСР заарештували її настоятеля єпископа Теодора Ромжу.
Помер у Москві. Похований у Троїце-Сергієвій лаврі.
Примітки ред.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118648055 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Munzinger Personen
- ↑ За іншими даними — 1896
- ↑ МОНИТОРИНГ СМИ: Из недавней истории церковно-государственных отношений в России. К «избранию» Патриарха Алексия (Симанского) — Credo.Press. credo.press. Процитовано 8 лютого 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Докладная записка Г. Г. Карпова И. В. Сталину о мероприятиях по присоединению греко-католических приходов СССР к РПЦ, укреплению влияния Московской патриархии за рубежом, развертыванию борьбы против Ватикана и др. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] ГА РФ. Ф. 6991. Оп. 1. Д. 29. Л. 101—109. Подлинник. (рос.) [Архівовано з першоджерела 16 вересня 2017.]
Література ред.
- Рибачук М. Ф. Алексій I [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 65. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Алексій I [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]