Бабич Валерій Васильович
| Валерій Васильович Бабич | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 27 січня 1941 (83 роки) Запоріжжя | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Діяльність | прозаїк, есеїст | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | з 2000 року | |||
| Magnum opus | «Наші авіаносці» (рос.) | |||
| Діти | Гліб Бабіч | |||
| Премії | «Золоте перо» (2006) Імені М. М. Аркаса (2012) | |||
| Сайт: 1970–1980 роках — корабел, конструктор радянських [[Авіаносний крейсер|авіаносців | ||||
|
| ||||
 Бабич Валерій Васильович у Вікісховищі | ||||
Ба́бич Вале́рій Васи́льович — інженер-суднобудівник, до 1991 року начальник конструкторського бюро у відділі головного конструктора Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві з авіаносних кораблів і наземного комплексу випробувань корабельної авіації «Нитка». Після виходу на пенсію — письменник, краєзнавець, журналіст. Член Національної спілки журналістів України (2002), Спілки письменників Росії (2008), лауреат миколаївського обласного конкурсу засобів масової інформації «Промедіа» (2002), премій «Золоте перо» (2006) та імені М. М. Аркаса (2012)[1].
Біографія
Валерій Васильович народився 27 січня 1941 року в Запоріжжі в журналістській родині. В 1950 році разом з батьками переїхав до Миколаєва. В 1955 році поступив у миколаївський суднобудівний технікум, який закінчив у 1959 році.
Після закінчення технікуму з 1959 по 1962 рік працював електромонтажником на суднобудівному заводі імені 61 комунара. Брав участь у будівництві головного великого протичовнового корабля 61-го проекту «Комсомолець України», пошуково-рятувальних кораблів для Військово-морського флоту[2].
Інженер-конструктор
В 1967 році Валерій Бабич закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут. Після закінчення вишу направлений на роботу у відділ головного конструктора Чорноморського суднобудівного заводу конструктором з ракетно-артилерійського озброєння. Брав участь у роботах над комплексами озброєння протичовнових крейсерів-вертольотоносців проекту 1123 «Москва» і «Ленінград»[2].
З 1969 року — провідний конструктор відділу головного конструктора ЧСЗ з систем, що обслуговують космічний комплекс на будівництві судна космічної служби «Академік Сергій Корольов»[2].
Після здачі Військово-морському флоту «Сергія Корольова» працював на будівництві авіаносних крейсерів — радянського аналога авіаносців[2]:
- 1970–1975 роки — провідний конструктор відділу головного конструктора ЧСЗ з авіаційного комплексу на будівництві авіаносного крейсера «Київ».
- 1976–1978 роки — керівник групи озброєння відділу головного конструктора (ракетно-артилерійське, авіаційне і протичовнове озброєння) при будівництві тавкр «Мінськ».
- 1979–1991 роки — начальник конструкторського бюро відділу головного конструктора з авіаносців і наземному комплексу випробувань корабельної авіації «Нитка» (будівництво тавкр «Новоросійськ», «Баку», «Тбілісі», «Варяг», атомного важкого авіаносного крейсера «Ульяновськ»).
На цей період припали найбільш насичені роки в радянській програмі будівництва авіаносних кораблів. Наприклад, у 1981 році одночасно добудовувався і готувався до випробувань «Новоросійськ», «Баку» готувався до спуску на воду, а в Невському ПКБ в Ленінграді розроблявся технічний проект авіаносного корабля нового покоління проекту 1143.5, призначеного для базування палубних винищувачів Як-41М, Су-27К і МіГ-29К[3]. З 1977 року в Криму, на аеродромі Саки, Чорноморський суднобудівний завод розпочав роботи з будівництва унікального науково-випробувального навчального тренажера корабельної авіації НИТКА. На цьому береговому комплексі-тренажері відпрацьовувалися дослідні зразки злітно-посадкових механізмів і трамплінів, тренувались льотчики корабельної авіації[4].
В 1983 році Валерій Бабич здійснив похід з Севастополя на Північний флот, в Сєвєроморськ на авіаносному крейсері «Новоросійськ», а у 1988 — провів сім місяців на бойовій службі в Середземному морі на тавкр «Баку», після чого здійснив перехід на цьому кораблі на Північ до його місця постійного базування в Сєвєроморську. Стаж наплаваності Бабича за цей період склав понад 60 місяців — п'ять років[2].
З 1991 до 1993 року Валерій Васильович працював начальником відділу зовнішньоекономічних зв'язків Чорноморського суднобудівного заводу. Потім — представником італійського суднобудівного заводу «Арсенале-Венеція» в Україні.
Творчий доробок
З 2000 року Валерій Васильович активно займається літературною і журналістською діяльністю. Член Національної спілки журналістів України, Спілки письменників Росії, лауреат миколаївського обласного конкурсу засобів масової інформації «Промедіа» (2002), премій «Золоте перо» (2006) та імені М. М. Аркаса (2012)[1].
З-під пера Валерія Бабича вийшли[5]:
.jpg)
- Книга-спогади «Наші авіаносці» (російською мовою)[6]. В книзі, написаній в формі щоденника, автор згадує про бойові походи на авіаносних крейсерах «Новоросійськ» і «Баку», в яких він брав участь. На фоні спогадів розкриваються подробиці проектування і будівництва найбільших і складних кораблів, з тих що створювалися нашою суднобудівною промисловістю, про розвиток класу авіаносців і палубної авіації в СРСР та за кордоном в кінці XX століття.
- Науково-популярне видання «Місто Святого Миколи і його авіансоці» (російською мовою)[7]. Розповідається про розвиток Миколаєва як міста-верфі, осередку суднобудування, про побудовані миколаївськими корабелами унікальні кораблі від лінкорів-дредноутів типу «Імператриця Марія» до важких авіаносних крейсерів — авіаносців «Варяг» «Адмірал Кузнецов», «Ульяновськ». Окремі розділи книги присвячені творцям літаків вертикального зльоту і посадки Як-38, Як-141, палубних винищувачів Су-27К, МіГ-29К, протичовнових вертольотів Ка-25 і Ка-27 тощо.
- Краєзнавче видання «Журналісти міста Святого Миколи. Історія і долі» (російською мовою)[8]. В багато ілюстрованій історичними світлинами книзі показане життя Миколаєва в другій половині XX століття через долі найвідоміших миколаївських журналістів, письменників, літераторів.
- Краєзнавчий нарис «Журналіст Тетяна Трескунова» (російською мовою)[9]. В книзі розповідається про життя і творчій шлях миколаївської журналістки Тетяни Захарівни Трескунової, яка працювала в газетах «Бузька зоря» і «Південна правда» в 1950–1987 роках, а напередодні війни і після її закінчення — в запорізькій обласній газеті «Індустріальне Запоріжжя»; опубліковані її обрані нариси і репортажі, розповідається про подальшу долю деяких героїв цих статей.
- Історичний нарис «Володимир Костенко» (російською мовою)[10]. В брошурі серії «Легендарні імена» розкривається життєвий шлях російського і радянського інженера-кораблебудівника, учасник Цусимської битви, одного з організаторів суднобудування в СРСР, лауреата Сталінської премії Володимира Поліевктовича Костенка. Докладно висвітлений десятирічний період роботи Костенка на Миколаївському заводі «Наваль» в період будівництва лінкорів «Імператриця Катерина Велика», «Імператор Микола I» і есмінців типу «Новик» і «Дєрзкій».
Опублікував понад півсотні статей в «Південній правді», «Вечірньому Миколаєві», «Миколаївських Новинах», «Кримській правді», журналах «Миколаїв» і «Нове століття». Деякі з них:
- «Імператриці і Імператори» («Вечірній Миколаїв», стаття про лінкорів-дредноутів типу «Імператриця Марія»)[11];
- «На хвилях Перської затоки» («Південна правда», про Ірано-іракську війну та участі кораблів ВМФ СРСР в патрулюванні і проводці суден Перською затокою)[12];
- «Китайський авіаносець „Мінськ“» («Вечірній Миколаїв», про долю авіаносного крейсера «Мінськ», який став експонатом військового парку Minsk World в Шеньчжені)[13];
- «Ракетний залп нашого першого авіаносця» («Південна правда», про перші кроки першого радянського «авіаносця» — авіаносного крейсера «Київ»)[14];
- «Юрій Іванович Макаров» («Вечірній Миколаїв», про директора ЧСЗ в період будівництва авіаносців)[15];
- «Китайський авіаносець „Київ“» («Південна правда», про долю, яка спіткала крейсер «Київ» після розпаду СРСР)[16];
- «Головний будівельник радянських авіаносців» («Вечірній Миколаїв», про роботу і життєвий шлях організатора і керівника вітчизняного суднобудування, Героя Соціалістичної Праці Івана Йосиповича Вінника)[17];
- «Директор» («Вечірній Миколаїв», про організатора будівництва миколаївських авіаносців, директора двох суднобудівних заводів «Імені 61 комунара» і Чорноморського Ігоря Миколайовича Овдієнка)[18];
- «Лауреат Ленінської премії» («Вечірній Миколаїв», до 90-річчя з дня народження капітана 1 рангу Віталія Васильовича Ващіленка — відомого військово-морського інженера-турбініста)[19];
- «Ностальгія» («Вечірній Миколаїв», про долю капітана яхти «Ікар» Бориса Степановича Немирова, який підготував і очолив першу в СРСР навколосвітню подорож яхти)[20];
- «Легендарний директор» («Південна правда», про одного з кращих директорів ЧСЗ Віктора Михайловича Орєшкіна, який покінчив життя самогубством 1 травня 1954 року після першотравневої демонстрації через цькування з боку керівників Міністерства суднобудівної промисловості та партійних органів;
- «Загибель сьомого авіаносця» («Південна правда», про будівництво, яке так і не завершилося, атомного авіаносця «Ульяновськ» на Чорноморському суднобудівному заводі);
- «Катастрофа» («Південна правда», про життя і загибель льотчика-випробувача Олега Кононенка при виконанні зльоту з коротким розгоном з тавкр «Мінськ»);
- «Перша посадка» («Південна правда», про перші в світі посадку і зліт з корабельного трампліна тавкр «Тбілісі» літаків зі звичайною аеродинамічною схемою Су-27К, МіГ-29К і Су-25УТГ);
- «Багатомільярдна спадщина» («Вечірній Миколаїв», про авіаносці, які дісталися в спадок Росії і Україні, і що були знищені або розпродані за безцінь)[21];
- «Куди йти нашому суднобудуванню» («Вечірній Миколаїв», про перспективи українського суднобудування сьогодні)[22];
- «„Варяг“ в Китаї: Погляд з України» («Південна правда», про поневіряння важкого авіаносного крейсера «Варяг»)[23] та інші.
Валерій Васильович Бабич з сім'єю живе в Миколаєві.
Примітки
- ↑ а б Новое издание книги Валерия Бабича. Вечірній Миколаїв. 14.06.2012 (рос.)
- ↑ а б в г д Біографія Валерія Бабича на сайті «Наші авіаносці» (рос.)
- ↑ История создания авианесущих крейсеров в СССР на сайті «Грани.Ру» 19.04.2005 (рос.)
- ↑ Зінур Ляпін.«Нитка» — Это … Наземный испытательный тренировочный комплекс авиационный. Моряк України. 21.09.2011 (рос.)
- ↑ Книги Валерія Бабича на сайті «Наші авіаносці» (рос.)
- ↑ Бабич В. В. Наши авианосцы на стапелях и в дальних походах. — Николаев : Атолл, 2003. — 544 с., 461 илл. с. — ISBN 966-7726-69-X.
- ↑ Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — Николаев : Атолл, 2009. — 763 с. — ISBN 966-8147-83-2.
- ↑ Бабич В. В. Журналисты города святого Николая. История и судьбы. — Николаев : Возможности Киммерии, 2011. — 719 с. — ISBN 978-966-7676-57-5.
- ↑ Бабич В. В. Журналист Татьяна Трескунова. — Симферополь : Таврия, 2002. — 124 с. — ISBN 966-572-304-9.
- ↑ Бабич В. В. Владимир Костенко. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2009. — 32 с.
- ↑ Вечерний Николаев. № 86. 01.08.2002.
- ↑ Южная правда. № 31. 22.03.2003.
- ↑ Вечерний Николаев. № 85. 31.07.2003.
- ↑ Южная правда. № 95. 04.09.2003.
- ↑ Вечерний Николаев. № 100. 07.09.2004.
- ↑ Южная правда. № 54. 18.05.2006.
- ↑ Вечерний Николаев. № 115–116. 27.09.2007.
- ↑ Вечерний Николаев. № 133. 06.11.2007.
- ↑ Вечерний Николаев. № 140. 22.11.2007.
- ↑ Вечерний Николаев. № 151. 31.12.2009.
- ↑ Вечерний Николаев. № 101. 10.09.2011.
- ↑ Вечерний Николаев. № 124. 03.11.2011, Новая николаевская газета. № 46. 16.11.2011.
- ↑ Южная правда. № 119. 25.10.2012.
Джерела
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Інтервю з Валерієм Бабичем на телеканалі «Миколаїв». Частина 1 |
|
|
Інтервю з Валерієм Бабичем на телеканалі «Миколаїв». Частина 2 |
- Біографія Валерія Васильовича Бабича. на сайті «Наші авіаносці» (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
- Біографія Валерія Васильовича Бабича. на сайті Миколаївського земляцтва в Москві (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
- Книги Валерія Бабича. на сайті «Наші авіаносці» (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
- Валерій Бабич. на сайті «Миколаїв літературний» (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
- Катерина Наточа (7 червня 2011). Журналисты прочитают правду о себе. Вечірній Миколаїв (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
- Николаев: остатки былого величия целой эпохи судостроения. Сайт NikLife (рос.) . 4 квітня 2012. Процитовано 25 березня 2013.