Голубович Сидір Тимофійович
Сидір (Ісидор) Тимофійович Голубович (6 березня 1873, с. Товстеньке, Гусятинський повіт, нині Чортківський район, Тернопільська область — 12 січня 1938, м. Львів) — український галицький державний діяч, адвокат, доктор права, посол австрійського парламенту (від 1911) та Галицького сейму (від 1913). Голова Ради державних секретарів ЗУНР.
| Сидір Тимофійович Голубович | |
|---|---|
| Ісидор Голубович | |
-photo-processed~3.jpg) | |
| Голова Ради державних секретарів (прем'єр-міністр) ЗУНР | |
| 4 січня 1919 — 9 червня 1919 | |
| Президент | Євген Петрушевич |
| Попередник | Кость Левицький |
| Наступник | посада скасована |
| державний секретар (міністр) судівництва ЗУНР | |
| 9 листопада 1918 — 4 січня 1919 | |
| Президент | Євген Петрушевич |
| Прем'єр-міністр | Кость Левицький |
| Попередник | посада заснована |
| посол Райхсрату Цислейтанії | |
| 1911 — 12 листопада 1918 | |
| уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР | |
| 9 червня 1919 — вересень 1919 | |
| Попередник | посада заснована |
| Наступник | посада скасована |
| Народився | 6 березня 1873 Товстеньке, Чортківський район, Україна |
| Помер | 12 січня 1938 (64 роки) Львів, Польська Республіка |
| Похований | Личаківський цвинтар[1] |
| Виборчий округ | член УНРади |
| Відомий як | адвокат, політик |
| Країна | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР Австро-Угорщина → ЗУНР →  Польща |
| Національність | Українець |
| Освіта | правничий факультет Львівського університету |
| Alma mater | Львівський університет |
| Політична партія | Українська Народна Трудова Партія |
| Професія | адвокат |
| Релігія | греко-католик |
| Почесні звання | доктор права |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.
Народився 6 березня 1873 року в селянській родині в с. Товстеньке, Гусятинський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківського району, Тернопільська область, Україна).
Навчався в народній школі в Копичинцях та Першій гімназії в Тернополі (1884—1893,[2] зокрема, у другому півріччі 1887 року був учнем ІIa класу,[3] у 1892/1893 році — VIII-го[4]). Закінчив правничий факультет Львівського університету (навчався у 1893—1897[5]). Від 1903[5][6] ([7] року жив і працював у Тернополі, очолював місцеві філії товариств «Просвіта» і «Сокіл», брав активну участь у роботі інших українських організацій, у виданні часописів «Подільське слово» і «Подільський голос». Співзасновник, член управи «Повітового кредитного товариства», «Народного дому», «Подільського союзу кооператив»[5].
Як адвокат був захисником на політичних процесах, зокрема: в 1908 році — один із адвокатів Мирослава Січинського, котрий на знак помсти за кривди українського населення Галичини вбив намісника краю графа Анджея Потоцького; у 1911 році — українських студентів, які брали участь в акціях протесту проти невідкриття представниками влади (переважно поляками) в Галичині українського університету[6].
У 1911 році обраний послом Райхсрату (депутатом австрійського парламенту) від округу Козова — Тернопіль — Збараж[8], у 1913 році — послом Галицького сейму від Збаразького повіту.
Від початку першої світової війни перебував у Відні, член Загальної Української Ради (від травня 1915 року); співпрацював із Союзом визволення України. Член Української парламентської репризентації у 1916—1918 роках, яка була політичним проводом галицьких українців. Восени 1915року п овернувся до Львова, очолював Український банк.
9 листопада 1918 року призначений у першому уряді ЗУНР державним секретарем судівництва, один із авторів тимчасової конституції та законів республіки. Від середини грудня, коли уряд перебував у Тернополі, очолив його після відставки Костя Левицького. 3 січня (за іншими даними, 4 січня[5]) 1919 року затверджений Українською Національною Радою у Станіславі головою Ради державних секретарів, одночасно обіймав портфелі державних секретарів фінансів і торгівлі та промислу. Уряд під керівництвом С. Голубовича здійснив вагомі заходи з метою розбудови держави за умов польсько-української війни, однак у цій діяльності були й значні прорахунки.
Від 9 червня 1919 року уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР Евгена Петрушевича[5]. На початку вересня 1919 року перебував у Кам'янці-Подільському на державній нараді у Головного отамана Симона Петлюри як представник ЗОУНР; було досягнуто повної згоди між інтересами УНР та ЗОУНР. Разом з ним у листопаді цього року виїхав до Відня.
У 1924 році повернувся до Львова, очолив Українську народно-трудову партію. Брав участь у переговорах щодо заснування УНДО, однак через різні звинувачення влітку 1925 року змушений відійти від політичної діяльності.
Працював адвокатом спочатку у Львові, з 1929 року — у Заложцях (нині смт Залізці) на Тернопільщині. Колишні соратники С. Голубовича стосунків з ним більше не підтримували, не був членом Союзу українських адвокатів.
Помер 12 січня 1938 року та похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Вшанування пам'яті
ред.
- 26 лютого 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену Сидорові Голубовичу. Автори проєкту — художники Володимир Дем'яненко (аверс); Володимир Таран, Олександр та Сергій Харуки (реверс); скульптори — Анатолій та Володимир Дем'яненки[9].
- у 1991 році у Львові колишня вулиця Свердлова, що поблизу львівського двірця, перейменована на вулицю Сидора Голубовича, а у 1999 році в Тернополі на честь Сидора Голубовича також назвали вулицю.
Примітки
ред.- ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 355. — ISBN 978-966-8955-00-5
- ↑ за іншими даними, навчався до 1892 року → Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
- ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1887. — S. 93. (пол.)
- ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1893 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia St. Kossowskiego, 1893. — S. 43. (пол.)
- ↑ а б в г д Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
- ↑ а б Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович [Архівовано 16 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 120.
- ↑ є й інша дата — від 1904
- ↑ Kurzbiografie Holubovyč (Holubowycz), Sydir (Isidor) Dr. iur. [Архівовано 11 липня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Пам'ятна монета «Сидір Голубович». Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 24 жовтня 2020.
Джерела
ред.- Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 387. — ISBN 966-528-197-6.
- Гуцал П. Сидір Голубович // Рада: Інформаційно-методичний вісник. — 2005. — № 6. — С. 54—56.
- Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю. — Тернопіль, 2008. — С. 39—40.
- Енциклопедія Львова. Т. 1. — Львів, 2007. — С. 543.
Посилання
ред.- Голубович Сидір [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.