Сергій (Ларін)

	Сергій (Ларін); Сергий (Ларин)
	Фото 1948 року
	Архієпископ Ярославський і Ростовський
	Архієпископ Ярославський і Ростовський
Церква:	Російська православна церква
Науковий ступінь:	магістр богослов'я
Діяльність:	священник
Національність:	Росіянин
Ім'я при народженні:	Сергій Іванович Ларін; Сергей Иванович Ларин
Народження:	11 березня 1908; Санкт-Петербург
Смерть:	12 вересня 1967; Пушкіно, Московська область, РРФСР, СРСР
Похований:	Кладовище селища Клязьма.
Єп. хіротонія:	1941 (обновленство); 1944 (РПЦ)

Се́ргій (Ла́рін), архієпи́скоп Яросла́вський і Росто́вський (11 березня 1908, Санкт-Петербург, — 12 вересня 1967) — архієрей Православної Російської Церкви (так зване обновленство), Московської патріархії та її Українського екзархату. Хіротонізований у єпископа Звенигородського ПРЦ 1941 року, а в патріаршій Російській православний церкві 1944 року. Очолював Кіровоградський вікаріат, Одеську (Херсонську) та Житомирську єпархії Українського екзархату РПЦ, а також ряд єпархій самої Російської православної церкви.

Біографія ред.

Сергій Іванович Ларін народився 11 березня 1908 року в Санкт-Петербурзі, в родині робітника друкарні Державного банку.

З 1915 року навчався у 5-ій Петроградській гімназії. Яку закінчив як 37-у Радянську школу II-го ступеня у 1925 році.

В обновленстві ред.

У 1925 році приєднався до обновленського руху, де був іподияконом і дяком Казанського собору в Ленінграді.

Одружився в 1927 році, але невдовзі розлучився.

За офіційною версією, він 1926 року висвячений у сан диякона, а у 1930 році на ієрея.

У тому ж році закінчив обновленський Ленінградський Вищий Богословський інститут. Прослухав курс лекцій в Історичному лекторії при історико-філологічному факультеті Ленінградського університету.

У 1933 році, розлучившись з дружиною, пострижений у чернецтво і прийнятий до числа братії Тихвинського монастиря, що був у той час під юрисдикцією обновленців. Член і секретар обновленського Тихвинского вікаріального управління. У тому ж 1933 році був заарештований і отримав умовне покарання. У 1934 році - настоятель єдиновірної Петропавлівської церкви у Волковстрої, Ленінградської області (обновленської юрисдикції). У 1935 році служив у Пантелеймонівському храмі міста Ленінграда, тоді ж знову заарештований за дачу хабара і засуджений до трьох років ув'язнення. Достроково звільнений.

У 1937 році переміщений в Москву до церкви св. Пимена. Наприкінці 1938 року зведений в сан архімандрита і призначений настоятелем Воскресенського собору Москви і благочинним обновленських храмів міста.

У А. І. Кузнєцова факти біографії за цей період викладені трохи інакше. Кузнєцов повністю заперечує факт навчання в Богословському інституті, а також факт його постригу у чернецтво. За його даними, С. І. Ларін наприкінці 1920-х років поступив на службу на завод № 406 міста Ленінграда на посаду відповідального виконавця з постачання. На цій посаді він і був засуджений народним судом Петроградського району 15 січня 1936 за ст.118 КК (отримання хабара у справі про постачання паркету) до 3 років позбавлення волі. Після звільнення з Дмитровського табору в 1939 році він працював у тій же посаді в Інституті зерна.

У 1941 році в званні архімандрита служив настоятелем Воскресенського собору в Сокольниках в Москві.

У М. В. Шкаровського так викладаються обставини першої обновленського хіротонії владики Сергія:

У жовтневі дні (1941 р.) важких боїв під Москвою, коли не виключалася здача столиці, митрополит Олександр Введенський (обновленських першоієрарх) був викликаний до відділу евакуації Московського міської ради, і там генерал безпеки повідомив, що митрополита Олександра з сім'єю і митрополита Віталія (Введенського) (інший обновленський ієрарх) найближчим часом евакуюють до Оренбурга. «Там, в глибокому тилу, вам буде зручніше керувати церквою», - чемно підсумував розмову генерал. Всі заперечення Введенського були відкинуті. На вказівки повної неможливості залишити Москву без обновленського архієрея генерал запропонував висвятити молодого архімандрита, який служив настоятелем Воскресенського собору в Сокольниках Сергія (Ларіна)^[1].

11 жовтня 1941 хіротонізований обновленськими архієреями в єпископа Звенигородського, другого вікарія Московської єпархії. Чин хіротонії в єпископа здійснювали: Першоієрарх-митрополит Олександр (Введенський), митрополит Віталій (Введенський) та інші. З 8 травня 1942 виконував обов'язки голови Московського єпархіального управління, а потім керуючий Московською єпархією. А 12 жовтня, після скасування Всеросійського церковного управління, було створено Московське єпархіальне управління, в яке й увійшов єпископ Сергій. Про подальшу долю єпископа Сергія є відомості у протоієрея Владислава Ципіна:

До середини війни повний крах обновленства став очевидним. Обновленські архієреї, які усвідомили це, шукали шляхи до повернення до Православної Церкви. Лжеєпископ Звенигородський Сергій (Ларін) у 1943 році вступив у таємні переговори з Київським митрополитом Миколаєм (Ярушевичем) про умови, на яких можуть бути возз'єднані обновленці. Сергій готовий був пожертвувати Олександром Введенським, щоб обновленські священнослужителі возз'єдналися в сущому сані, хоча і з забороною одружених єпископів. Про ці переговори стало відомо самозваному першоієрарху, і він перевів Сергія (Ларіна) з Москви до Ташкента. Переговори припинилися^[1].

З 5 травня 1943 року - єпископ Ташкентський і Самаркандський. На Ташкентської кафедрі єпископ Сергій не залишив своєї думки про возз'єднання з Російською православною церквою. Наприкінці 1943 року Олександр Введенський отримав шокуюче повідомлення, що Середньоазіатська єпархія визнала патріарха Сергія (Страгородського), «у зв'язку з чим поминання Вашого імені за богослужінням нами припинено»^[2].

У Московському патріархаті ред.

27 грудня 1943 року обновленський єпископ Ташкентський Сергій (Ларін) був приєднаний до Російської православної церкви мирянином (назвався ченцем) і тут же заново був висвячений у ієродиякона та ієромонаха. З березня 1944 року - третій священик Ільїнської церкви міста Загорська, Московської області.

14 серпня 1944 у храмі колишнього Михайлівського монастиря у місті Києві, після закінченні вечірні, було здійснено наречення ієромонаха Сергія в єпископа Кіровоградського, вікарія Одеської єпархії. Наступного дня, 15 серпня, у Володимирському соборі Києва була здійснена його хіротонія. Чин хіротонії здійснювали митрополит Київський Іоанн (Соколов), архієпископ Дніпропетровський Андрій (Комаров) і єпископ Житомирський Антоній (Кротевич). Після свого поставлення у єпископа Кіровоградського, владика Сергій виконував і обов'язки з управління Одеської єпархії.

У лютому 1945 року відряджений на чолі делегації Московської патріархії до Югославії.

У 1946 році він уже іменується правлячим єпископом Одеським і Кіровоградським, але цього ж року перейменований в єпископа Херсонського та Одеського. У лютому 1946 року вдруге відряджений до Югославії з питань Православної церкви у Чехословаччині, що саме передавалася в юрисдикцію Московської патріархії. У листопаді 1946 року зустрічав у м. Ясси (Румунія) і супроводжував Румунського патріарха Никодима до Москви і назад в Ясси.

Розпорядженням патріарха Алексія 3 квітня 1946 було визнано возз'єднання Японської православної церкви з Московським патріархатом і для врегулювання юридичної сторони справи в Японію як повноважні представники Патріархату були надіслані єпископи Сергій (Ларін) та Борис (Вік). Однак, вони не змогли проїхати далі Владивостока, тому що американська влада не видали їм віз на в'їзд у країну.

30 вересня 1947 єпископ Сергій переводиться на Ростовську і Таганрозьку кафедру. 24 лютого 1948 титул перейменований на єпископа Ростовського та Новочеркаського

З 8 по 18 липня 1948 року був учасником церковних урочистостей в Москві з нагоди 500-річчя автокефалії Російської православної церкви і брав участь у нарадах патріархів та представників автокефальних Православних церков із запропонованих Московською патріархією питань:

Ватикан і Православна церква;
Екуменічний рух і Православна церква;
Про англіканську церковну ієрархію:
про церковні календарі.

19 грудня 1949 звільнений від управління Одеською єпархією та призначений тимчасово керуючим Житомирською єпархією Українського екзархату. Наприкінці грудня 1949 року затверджений єпископом Житомирським і Овруцьким.

17 березня 1950 призначений на Гродненську і Брестську кафедру.

З 1 лютого 1951 року він на спокочинку за власним проханням, але вже 1 квітня 1952 направляється на Тульську і Білевську кафедру.

З 9 лютого 1954 року - єпископ Астраханський і Сталінградський. Під час керування Астраханською єпархією тут відбулося дві знаменні історичні події. З 16 по 19 травня 1958 року в Сталінград прибули делегації Албанської і Чехословацької православних церков на чолі з їхніми предстоятелями митрополитами Паїсієм та Йоаном. Метою їхнього візиту було оглянути поля битв Сталінграда і вклонитися могилам захисників міста. Високих гостей зустрічали єпископ Астраханський і Сталінградський Сергій, настоятель Астраханського Покровського собору протоієрей Євгеній Смирнов, настоятель Сталінградського Казанського собору протоієрей Дмитро Дніпровський і представники астраханського і сталінградського духовенства. У ході візиту було здійснено спільне архієрейське служіння у Казанському кафедральному соборі Сталінграда, було оглянуто храм на честь великомученика Микити в Новій Отраді (південна частина Сталінграда), а так само місце запеклих боїв на Мамаєвому кургані і легендарний будинок Павлова. Від імені всього астраханського і сталінградського духовенства владика Сергій вручив гостям ікони: митрополиту Паїсію - ікону Спасителя, єпископу Гірокастрскому Даміану - ікону Казанської Божої Матері, а митрополиту Йоану - ікону Божої Матері «Одигітрії».

У цьому ж році 25 жовтня в суботу у місті Астрахані відбулося святкування, присвячене 400-річчю з дня заснування цього міста, яке супроводжувалося не тільки світськими урочистостями, а й урочистостями церковними. Це було велике святкування, і воно стало останнім напередодні нових хрущовських гонінь на Церкву.

27 липня 1959 постановою Священного Синоду єпископ Сергій переміщений на Омську і Тюменську кафедру.

У той же час від Астраханської єпархії відокремлювалася Сталінградська, що приєднується до єпархії Саратовської. Астраханська єпархія знову повернулася до своїх старих кордонів і старого найменуванню Астраханська і Єнотаєвська.

30 березня 1961 отримав звання кандидата богослов'я за роботу про обновленський рух в РПЦ.

3 квітня 1961 владика переміщений на Пермську і Солікамську кафедру, зі зведенням у сан архієпископа.

10 жовтня 1962 призначений архієпископом Берлінським і Середньоєвропейським, екзархом у Середній Європі. 13 жовтня 1962 отримав звання магістра богослов'я за роботу на ту ж тему (про обновленський розкол). 11 травня 1963 нагороджений правом носіння хреста на клобуку.

З 20 травня 1964 архієпископ Ярославський і Ростовський. З 25 травня до 15 червня 1965 йому доручено тимчасове управління Вологодською єпархією.

Помер 12 вересня 1967 на своїй підмосковній дачі від інфаркту міокарда. Чин поховання відбувався у храмі в ім'я святителя Миколая Чудотворця в місті Пушкіно Московської області. Похований на кладовищі селища Клязьма.

Бібліографія ред.

(рос.) Слово сказанное 7 мая 1945 года за Божественной литургией // Журнал Московской Патриархии. 1945, № 6, с. 38.
(рос.) Слово в день победы, 9 мая 1945 года // Журнал Московской Патриархии. 1946, № 4, с. 25-26.
(рос.) Несколько слов по поводу раскольничьей деятельности митрополита Анастасия // Журнал Московской Патриархии. 1946, № 3, с. 26-31.
(рос.) Проповедь в третью годовщину Патриаршества. (Напечатана не полностью) // Журнал Московской Патриархии. 1948, № 3, с. 6.
(рос.) Слово выголочнен в день Успения Пресвятой Богородицы 28 серпня 1947 года в Мукачево, в монастыре на Чернечей горке // Епархиальный Весник, 1947. С. 275-278.
(рос.) Политика гитлеровских оккупантов по религиозным вопросам на временно захваченной территории СССР. Рукопись от 1946 года.
(рос.) Под сенью священного Эмчиадзина // Журнал Московской Патриархии. 1957, № 12 с. 68.
(рос.) Православие и гитлеризм. (Машинопись) Одесса 1946-1947.
(рос.) Доклад на Всемирном съезде представителей всех религий и церквей в защиту мира в Токио // Журнал Московской Патриархии. 1961, № 9, с. 33-41.
(рос.) Славный юбилей архиепископа Николая (Касаткина) // Журнал Московской Патриархии. 1961, № 12, с. 22-28.
(нім.) Wort zum Tage des Hl. Johannes Chrysostomus // CtdO 1962, 11-12 ,71-73.
(нім.) Die Liturgie der Vorgeweihten Gaben // CtdO 1983, 5 ,35-51.
(нім.) Himmelfahrtsansprache zur Eroffnung 17. Bachwjche in Greifswald // CtdO 196, 8, 19-21.
(нім.) Predigt am Tag der hl. apostelgleichen Lehrer Kyrill und Method // CtdO 1983, 6 ,2-8.
(нім.) Die fortschrittliche Bewegung im russischen Monchtum des 15-16 Jahrhunerts (Thema einer Kandidatendissetation des Jahres 1930 // CtdO 1964, 1, 37-42, 2, 32-38.
(нім.) Weihnachtspredigt // CtdO 1964, 3 , 8-9.
(нім.) Predigt am Vorabend der Taufe Christi // CtdO 1964, 8 ,22-25.
(нім.) Die Heilige Tradition und die Heilige Schrift 9 Vortrag) //CtdO 1964, 4, 13-14.
(нім.) Predigt zum Fest derVerklarung des Herrn // CtdO 1964, 8 ,22-25.
(нім.) Die Autokephalie der Grusinischen Kirche und ihre Wiederherstellung // CtdO 1966, 3, 39-50; 4, 69-75; 5, 74-79.
(нім.) Predigt uber Johannes den Taufer // CtdO 1967, 1, 30-31.
(нім.) Christliche Existenz in der sozialistischen Geselschaft // CtdO 1967, 10, 49-53.
(нім.) Die orthodoxe Lehre von der Kirche // CtdO 1963, 11, 49-53.
(рос.) Обновленческий раскол // Вестник Экзархата 45(1964), 34-56; 46/47 (1964) 120-153; 48 (1964) 252-257).