Відкрити головне меню

Архієпископ Віталій (в миру: Володимир Федорович Введенський; 8 липня 1870, село Пєсковате, Тульська губернія — 25 березня 1950, Москва) — єпископ Російської Православної Церкви; з 1944 року архієпископ Тульський і Бельовський, з 1946 року архієпископ Дмитровський, вікарій Московської єпархії; голова Місіонерської Ради при Священному синоді.

Архієпископ Віталій
Епископ Епифанский Виталий (Введенский).jpg
єпископ Єпіфанський Віталій (Введенський). 1920 рік
Архієпископ Дмитровський,
вікарій Московської єпархії
19 липня 1946 — 23 березня 1950
Церква: Російська православна церква
Попередник: Іларій (Ільїн)
Наступник: Пимен (Ізвєков)
Архієпископ Тульський і Бельовський
13 липня 1944 — 19 липня 1946
Церква: Російська православна церква
Попередник: Алексій (Сергєєв)
Наступник: Антоній (Марценко)
Єпископ Єпіфанський,
вікарій Тульської єпархії
15 серпня 1920 — червень 1922
Церква: Російська православна церква
 
Ім'я при народженні: Володимир Федорович Введенськи
рос. Владимир Фёдорович Введенский
Народження: 8 (20) липня 1870
Бельовський районd, Росія
Смерть: 25 березня 1950(1950-03-25) (79 років)
Москва
Чернецтво: 15 вересня 1919
Єп. хіротонія: 15 серпня 1920
Віталій у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

У 1880—1890 роках навчався в Тульському духовному училищі, потім у Тульській духовній семінарії, яку закінчив за першим розрядом.

8 вересня 1891 року висвячений у священнослужителя. 

З 1 лютого 1900 по 1 серпня 1902 року був інспектором Бельовського єпархіального жіночого училища.

В 1917 році обраний делегатом від духовенства Тульської єпархії на Помісний Собор Російської Православної Церкви 1917—1918.

27 травня 1918 року увійшов до складу Тульської єпархіальної ради, та в тому ж році став його головою.

15 вересня 1919 року прийняв чернецтво. Зведений у сан архімандрита.

АрхієрействоРедагувати

15 серпня 1920 року хіротонісаний в єпископа Єпіфанського, вікарія Тульської єпархії.

У червні 1922 року підтримав рух обновленства і до 2 березня 1944 року був одним з його лідерів. З 1922 по 1930 рік займав Тульську кафедру. До Великодня 1925 року «в нагороду його видатних виняткових заслуг на благо Православної Церкви» возведений у сан митрополита[1].

З 10 травня 1930 року, після смерті митрополита Веніаміна (Муратовського), став головою Священного синоду (обновленського), з титулом митрополита Московського і Тульського. Як і його попередник, головою він був цілком номінальним; справжнім ідеологом розкольників був його однофамілець Олександр, що прикрасив себе титулом митрополита-благовісника.

З 5 травня 1933 року — першоієрарх [обновленський] православних церков у СРСР. З 29 квітня 1935 року, після «саморозпуску» Синоду, отримав титул «Першоієрарха Московського і всіх православних церков у СРСР». 10 жовтня 1941 року пішов у безстрокову відпустку, передавши титул Першоієрарха своєму заступнику, митрополиту Олександру Введенському. У тому ж місяці разом з останнім евакуйований до Ульяновська, де перебував до осені 1943 року.

2 березня 1944 року в залі засідань Священного синоду приніс покаяння Патріарху Сергію. Після цього був прийнятий в сан єпископа, який мав до відходу в обновленство[2], із залишенням на покої з посадою почесного настоятеля храму Воскресіння Христового в Сокольниках.

5 травня 1944 року возведений у сан архієпископа.

З 13 липня 1944 року — архієпископ Тульський і Бельовський. Член Помісного Собору 1945 року[3].

19 липня 1946 року за власним проханням звільнений від управління Тульської кафедрою і призначений головою Місіонерської ради при Священному синоді з призначенням архієпископа Дмитровського, вікарія Московської єпархії. 21 лютого 1949 року, за проханням, звільнений від посади голови місіонерського ради.

Під час війни єпископ Віталій писав патріотичні вірші, які друкувалися в «Журналі Московської Патріархії» (1944, № 5, № 6): «Станемо на захист Батьківщини», «Молитва в дні брані», «Біля труни Святішого Патріарха Сергія», «Молитва Богоматері в дні Великої Вітчизняної війни».

Похований на П'ятницькому кладовищі в Москві.

ТвориРедагувати

  • У гроба ученицы [Н. П. Новиковой]. — Белёв, 1912
  • Прощальная речь воспитанницам белёвской женской гимназии, окончившим курс в 1912 г. — Белёв, 1912
  • Испытания в жизни и отношение к ним по соч. о. Иоанна Кронштадтского «Моя жизнь во Христе». — Белёв, 1913
  • Православные церк. братства (1864—1914). — СПб., 1914
  • Станем на защиту Родины: [Стихи] // ЖМП. 1944. № 5. С. 27
  • Молитва в дни брани: [Стихи] // Там же. С. 28
  • У гроба Святейшего Патриарха Сергия: [Стихи] // Там же. № 6. С. 37-38
  • Молитва Богоматери в дни Великой Отечественной войны: [Стихи] // Там же. № 10. С. 30

ЛітератураРедагувати

  • ГАРФ. Ф. 6991. Оп. 7. Д. 30.
  • Воссоединение обновленческих священнослужителей с Православной Церковью // ЖМП. 1944. № 4. С. 9.
  • Некролог // Там же. 1950. № 4. С. 6-7.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати