Генріх Семирадський

польський художник

Генріх (Іпполі́тович) Семира́дський, Генрик Семирадзький (пол. Henryk Siemiradzki; 12 (24) жовтня 1843(18431024), Новобілгород (нині селище Печеніги), Харківська губернія, Російська імперія — 23 серпня 1902, Стшалкув (Лодзинське воєводство)) — польський художник, представник пізнього монументального академізму[4]. Працював переважно в Римі[5].

Генріх Семирадський
Генрик Семирадзький
Henryk Siemiradzki
фотопортрет
При народженніГенріх Семирадський
Народження12 (24) жовтня 1843
Новобєлгород, Печенізька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія або Харків, Російська імперія
Смерть23 серпня 1902(1902-08-23)[1][2][…] (58 років)
 с. Стшалкув (Лодзинське воєводство) Новорадомського повіту Пьотрковської губернії, тепер Польща
ПохованняКрипта заслужених на Скалці
Національністьполяк
КраїнаКоролівство Польське
Жанрпортрет, історичні, біблійні композиції
НавчанняПетербурзька Академія мистецтв
Діяльністьхудожник
Напрямокакадемізм, салонне мистецтво
Роки творчості1864 — 1901
Впливхудожники Брюллов, Безперчий
ВчительБезперчий Дмитро Іванович
ПрацівникХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЧленПознанське Товариство приятелів наукd і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied
ТвориСвіточі християнства
БатькоHipolit Siemiradzkid
МатиMichalina Prószyńskad
У шлюбі зMaria Prószyńskad
Брати, сестриMaria Obrąpalskad
Роботи в колекціїНаціональний музей у Кракові, Третьяковська галерея, Російський музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей Білорусі, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Художня галерея Єльського університету, Державний історичний музей, Детройтський інститут мистецтв, Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького, Pereslavl-Zalessky Museum-Preserved, Королівський замок на Вавелі і Закарпатський художній музей імені Йосипа Бокшая
Нагороди
Автограф

CMNS: Генріх Семирадський у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Народився в селі Новобілгород (нині селище Печеніги) біля Харкова в польській родині, син офіцера на службі в царської армії[5].

Його батьки Гіпполіт та Міхаліна Семирадські були в добрих стосунках з видатним правознавцем і письменником Антоном Григоровичем Станіславським у часи його роботи в Харківському університеті.[6]

Освіту здобував у Харківській гімназії та Харківському університеті, де закінчив фізико-математичний факультет.

Навчався малюнку в харківського майстра Дмитра Безперчого (1825—1913) — одного з наймолодших учнів Карла Брюллова, останнього з української групи брюлловців. Художник Безперчий зберіг заповіти академізму Брюллова й зумів прищепити їх наперекір духові часу молодому Семирадському, що серед розпалу боротьби з класичністю та академізмом залишився блискучим академістом.

Мав хист до живопису змалку, тому перебрався в Петербург, де навчався в Академії мистецтв. За успіхи в навчанні дістав державну стипендію на шість років і можливість стажуватися за кордоном. Рік працював у місті Мюнхен (1871), де навчався в Карла фон Пілоті. З 1873 року він у Римі. Тоді саме дістав звання академіка й одружився з Марією Прушинською.

Жив і працював головно за кордоном, але виконував замовлення і в Російській імперії. Найзначніше з них — стінопис північного крила на хорах храму Христа Спасителя у Москві.

За багатофігурну композицію «Світочі християнства», що зображала першомучеників християнства в добу імператора Нерона, дістав звання професора Петербурзької Академії мистецтв. Картину привезли на Всесвітню виставку до Парижа у 1878 році, де вона мала успіх, а художник отримав орден Почесного легіону. Професор Петербурзької академії, почесний член Римської, Берлінської, Паризької й Туринської академій. Свого часу дуже популярний художник; слава його успішно конкурувала зі славою Яна Матейка. Є автором збереженої досі театральної завіси «Парнас» Львівського оперного театру.

 
Саркофаг Генріха Семирадського у крипті заслужених на Скалці у Кракові

У 1901 році Семирадський захворів і втратив мову. Восени він зустрівся у Лодзі з Генриком Сенкевичем. Незадовго до смерті за згодою лікарів він виїхав до Стшалково і там помер. Його поховали на Повонзківському цвинтарі у Варшаві. 24 вересня 1903 року прах був перенесений у крипту заслужених на Скалці в Кракові. Після похорону в Кракові пройшли урочисті заходи, які стали знаком подяки за подаровані художником свої картини Національному музею у Кракові.

Ушанування

ред.

Вибрані твори

ред.
Полотна на сюжети зі стародавньої історії, а також євангельські сюжети
Інші історичні полотна
Полотна побутового жанру
  • «Відпочинок. Селянка» (1890)

Галерея

ред.

Примітки

ред.
  1. SNAC — 2010.
  2. Європейська театральна архітектураArts and Theatre Institute.
  3. Discogs — 2000.
  4. Дзвін: часопис Спілки письменників України. Каменяр. 2003. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 3 червня 2018.
  5. а б Henryk Siemiradzki. Culture.pl (англ.). Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 3 червня 2018.
  6. Robert Antoni Stanislawski [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.](пол.)

Джерела

ред.
  • Henryk Siemiradzki. In: Ulrich Thieme, Felix Becker u. a.: Allgemeines Lexikon der Bildenden Künstler von der Antike bis zur Gegenwart. — Band 31, E. A. Seemann, Leipzig, 1937. — 95 s. — ISBN 978-83-923943-8-9. (нім.)
  • Anna Król Henryk Siemiradzki (1843—1902): katalog wystawy / Ewa Ryżewska-Kulawik (red.), Marek Wiatrowicz (red.), Jerzy Juruś (tłum.). — Stalowa Wola: Muzeum Regionalne, 2007. — ISBN 978-83-923943-8-9. (пол.)
  • Wiesława Górska Henryk Siemiradzki. — Warszawa: Edipresse Polska, 2007. — (Kolekcja Ludzie, Czasy, Dzieła: 37). — 95 s. — ISBN 978-83-7477-216-7. (пол.)
  • Сергеева В. Увековечена память талантливого художника / В. Сергеева // Харьковские известия. — 2015. — 29 октября. (рос.)

Посилання

ред.