Відкрити головне меню

Любарський Семен Васильович

український громадсько-політичний і церковний діяч на Холмщині
(Перенаправлено з Семен Любарський)

Люба́рський Семе́н Васи́льович[1] (20 травня 1878, м. Тишовце (нині Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Польща)[1] — 1944, Скригічин, Грубешівський повіт, Холмщина[2]) — український громадсько-політичний і церковний діяч на Холмщині, народний вчитель. Член Української Центральної Ради (19171918). Посол до Сейму Польщі (19221928). Автор статей з історії та етнографії Холмщини[2][1].

Любарський Семен Васильович
Народився 20 травня 1878(1878-05-20)
Тишовце, Ґміна Тишовце, Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Польща
Помер 1944
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Poland (1928–1980).svg Польська Республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Діяльність політик

Зміст

БіографіяРедагувати

Походив із селянської родини[1], родом із Тишівців, що на Холмщині[3]. Свою громадську діяльність починав як народний учитель, друкував статті з історії та етнографії Холмщини[4].

У 1900 році закінчив учительську семінарію у Холмі. Був вчителем у Дубенці, потім у Скригічині, де мешкав до кінця життя. Навчав дітей за найновішими методиками та виховував їх у національному дусі. Був одним з організаторів українського громадсько-освітнього життя в Грубешівському повіті, зокрема проводив нелегальні курси української мови для дорослих. Під час Першої світової війни закінчив фельдшерську школу та служив санітаром на фронті[1].

Участь у революційних подіях 1917—1920 роківРедагувати

Був членом обраного на київському з'їзді Холмського губерніального виконавчого комітету, пізніше у 1917 році став депутатам Української Центральної Ради[5], був уповноваженим представником Української Центральної Ради на Грубешівщині[1].

У листопаді 1918 — лютому 1920 року і червні–вересні 1920 року заарештований та інтернований польською владою[1]. Після звільнення[1] був одним з активних очільників українського політичного руху на Холмщині та Підляшші[1][6], згодом став членом першої Української парламентарної репрезентації у Варшаві[6]. Виступав проти націоналістичної політики керівництва Польщі, закриття православних церков та українських шкіл[1].

Діяльність у міжвоєнній ПольщіРедагувати

У 1921 році Був делегатом 1-го Українського народного з'їзду Холмщини і Підляшшя[1]. У 1922 році став співорганізатором Українського виборчого комітету, увійшов до ЦК Виборчого блоку національних меншин, від якого у тому ж році[5][6] обраний в окрузі Красностав послом сейму Польщі[1] (за нього проголосувало 25 566 виборців[7]). Зберігав мандат до 1928 року[1].

Як парламентарій послідовно відстоював права українців у Польщі, вносив інтерпеляції стосовно бюджетних, шкільних, церковних та інших справ. У 1924 році обраний до президії Українського народного комітету Холмщини і Підляшшя. Брав участь у розробці статуту українського університету і політехніки, відкриття яких як державних у Львові домагалася українська громадськість. У 1930-ті роки продовжував громадсько-політичну і культурно-просвітницьку діяльність[1].

У липні 1938 року, після акції руйнування низки православних церков на Холмщині та Південному Підляшші, входив до складу делегації мирян, яка мала передати меморіал польській владі з проханням припинити переслідування населення православного віросповідання в Польщі[3]. Проте згодом акції переслідування тільки посилилися[8]. Літом 1939 року Семена Любарського разом з низкою інших громадських діячів Холмщини заарештували і ув'язнили у таборі в Березі Картузькій[8][1]. Звільнений після поразки Польщі на початку Другої світової війни[1].

Діяльність під час Другої світової війниРедагувати

5 листопада 1939 року на Народному З'їзді Холмщини і Підляшшя, основним завданням якого було упорядкування церковно-релігійного життя у цьому регіоні, обраний до Тимчасової Церковної Ради від мирян, а пізніше став членом створеної цією Радою окремої Церковної Управи, яка мала замінити на Холмщині і Підляшші Варшавську православну консисторію. Члени З'їзду дійшли висновку, що головою Православної Церкви та єпархіальним єпископом Холмщини і Підляшшя повинен бути митрополит Діонісій. Для того щоб сповістити митрополита про рішення З'їзду, Семен Любарський та Володимир Косоноцький (також член Церковної управи) вирушили до Діонісія у Варшаву і до грудня 1939 року провели з ним низку нарад, результатом яких стало затвердження Діонісієм рішень З'їзду[9].

У 1940-ві роки мешкав у Холмі, у квартирі священика Володимира Мархеви, у якій була організована «бурса» для учнів гімназії, технічної школи та інших навчальних закладів. У цей час Семен Васильович був секретарем консисторії Холмсько-Підляської єпархії, а також очолював друкарню і опікувався бібліотекою[10]. Заснував у Холмі музей імені Михайла Грушевського і був його керівником[11][12] (1940—1944[1]). У вересні 1943 року брав участь в урочистостях, присвячених поверненню на Холмщину Холмської ікони Божої Матері, зокрема серед інших виголосив промову та вартував її[13].

Публікував в україномовній періодиці статті з шкільництва, церковного життя, історії, етнографії Холмщини і Підляшшя. Залишив спогади «Холмські святі крипти та їх історія» (1942; опубліковані у видавництві «Записки НТШ», Львів, 2013, ч. 50)[1].

БібліографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Гуцал П. З.. Любарський Семен Васильович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  2. а б Любарський Семен // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 2. — С. 1380-1393.
  3. а б Григорій Купріянович. Реакція вірних та ієрархії Православної Церкви на руйнування церков. http://www.kholm1938.net/. Люблинсько-Холмська православна єпархія. Архів оригіналу за 14 квітень 2018. Процитовано 17 листопада 2018. 
  4. Віктор Канчура. Походження прізвища Любарський – дослідження Віктора Канчури. http://www.lyubar.info/. ЛЮБАР.ІНФО. Архів оригіналу за 2 липень 2018. Процитовано 17 листопада 2018. 
  5. а б Олександер Колянчук. І вони будували українську державність // Над Бугом і Нарвою. — 2007. — № 1 (89) (січень-лютий). — С. 21. — ISSN 1230-2759.
  6. а б в Олександр Зайцев. Вибори 1922 року у Західній Україні // Україна Модерна. — 1999.
  7. Шевчук Т. Є. Роль української політичної еліти Холмщини і Підляшшя у виборах 1922 року в другій Речі Посполитій // Інтелігенція і влада. Серія : Історія. — 2006. — Вип. 6. — С. 252-262.
  8. а б Григорій Купріянович. Подальший хід акції та проекти політики держави на наступні роки. http://www.kholm1938.net/. Люблинсько-Холмська православна єпархія. Архів оригіналу за 12 квітень 2018. Процитовано 17 листопада 2018. 
  9. Степан Баран (Краківські вісті, 11.06.1940). Церковне питання у б. Польщі. https://zbruc.eu/. Збруч. Архів оригіналу за 26.10.2018. Процитовано 17 листопада 2018. 
  10. Ростислав Стрілка (09.04.2012). “Я прислуговував на богослужіннях владиці Іларіону”. http://a.visnyk.lutsk.ua/. Вісник. Процитовано 17 листопада 2018. 
  11. Ярослав Кондрач. Холм: етнокультурна специфіка міста новітньої доби, вплив на неї депортацій 40-х років ХХ століття // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 122.
  12. а б Іван Парнікоза (16 грудня 2017). Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 7. Місто українського відродження. http://h.ua/. ХайВей. Архів оригіналу за 31 березень 2018. Процитовано 17 листопада 2018. 
  13. Ременяка О. Хранителі ікони Богородиці Холмської // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2012. — Вип. 8. — С. 165-176.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати