Вікіпедія

Себастьян Фесінгер

(Перенаправлено з Себастян Фесінгер)
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (січень 2020)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фесінгер.

Себастіян Фесінґер (іноді Себастян Фесінґер, Севастіан Фесінґер, нім. Sebastian Fesinger; ? — 1768[1]) — скульптор та архітектор середини XVIII ст. німецького походження. Вважається одним з головних представників львівського рококо разом з Йоганом Ґеорґом Пінзелем і Антоном Осинським[2].

Себастіян Фесінґер
Помер 1768(1768)
Львів, Львівська земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Країна  Річ Посполита
Національність німець
Місце проживання Львів
Діяльність скульптор, архітектор
Родичі Мартин Урбанік (сват)
Фабіан Фесінґер (брат або батько)
Діти Клеменс Фесінґер, архітектор

Життєпис ред.

 
Костел Марії Магдалени, Львів. Фасад, осінь 2014
 
Костел св. Йосипа, Підгірці

У джерелах зустрічалось різні варіанти написання його прізвища — Fesinger, Fencinger, Fendzyngier, Fenzyngier, Fessinger, Fesynger[3]. Ймовірно, походив з Брно[4]. Син або молодший брат Фабіяна Фесінґера, правдоподібно, довший час з ним працював, після його смерті став власником його майстерні. Був війтом юридики святого Івана Хрестителя у Львові, заможним міщанином, власником «ґрунту» (віддалених провінціальних сіл), будинку[5].

В архівних джерелах згадується з 1741 року батько архітектора Клеменса Фесінґера. Польський дослідник Тадеуш Маньковський (1937) називав його «сницарем домініканським» через те, що з 1764-го він працював разом з архітектором Мартином Урбаніком над спорудженням об'єктів, що належали домініканцям у Львові і Тернополі[6].

Розквіт його діяльності, зосередженої в основному у Львові, припав на 1750—1769 роки. З 1765 року працював на замовлення брацлавського воєводи Станіслава Любомирського, який довірив скульпторові закінчити роботи в палаці князя на площі Ринок у Львові після смерті Мартина Урбаніка. З 1766 року отримував від магната сталу річну пенсію, надавав допомогу кредитами «марнотратному воєводі»[5]. Франциск Оленський, правдоподібно, розпочав навчання у Львові під його керівництвом.[7]

Доробок ред.

  • Домініканський костел Божого Тіла (Львів): у 1764 році розпочав роботи з виготовлення камінних статуй, що мали вінчати фасад; також виконав дерев'яну різьблену поліхромовану конструкцію органу (лат. moles organarius), яка потім згоріла[5].
  • Статуї святих Антонія та Егідія перед фасадом костелу францисканців у Перемишлі різьбив у 1759—1760 роках[5].
  • Дві камінні статуї святих-домініканців на фасаді костелу святої Марії Магдалини, Львів (перед 1764 роком)[5].
  • Фігурки ангелів на консолях бічних вівтарів костелу святого Антонія у Львові. Початково створені для інших, невідомих потреб, можливо як боцетті. Фесінгерові приписані Тадеушем Маньковським.[8].
  • Шість із восьми скульптур, які увінчують фасад костелу святого Йосипа в Підгірцях, а саме: зображення Архангела Рафаїла, Богоматері, святої Анни, святих Вацлава, Онуфрія, Петра та Йосифа. Про авторство відомо з угоди між Фесінгером і Вацлавом Жевуським від 1762 року. В ній замовник вимагає зокрема «статуї не вигинати», тобто фактично уникати барокової динаміки, підлаштувати до ранньокласицистичного характеру святині[9].

Приписувані роботи ред.

  • Кам'яні статуї святого Антонія Падуанського і Непорочного Зачаття Матері Божої перед костелом святого Антонія у Львові. Авторство Фесінгерові приписував Адам Бохнак, який зокрема порівняв скульптуру Матері Божої з аналогічною перед костелом францисканців у Перемишлі. Існує й версія Збігнева Горнунга, який приписував їх Фабіанові Фесінгеру[8].
  • Дерев'яні статуї домініканських святих у галереях[10] домініканського костелу в Тернополі (атрибуція Т. Маньковського).[5]
  • Ймовірно, автор робіт у костелі в містечку Золотий Потік (зокрема, півфігури Ісуса Христа; нині відсутні)[11].
  • Якуб Сіто приписує йому пару вівтарів бучацького парафіяльного костелу Внебовзяття[12]. На думку Анджея Бетлея, обличчя фігури янгола-охоронця у вівтарі святого Тадея бучацького костелу схоже на обличчя фігур з епітафії Йоанни Яблоновської[13] з Потоцьких у костелі єзуїтів у Львові[14].
  • Значна участь у створенні серії з 18 дерев'яних різьблених статуй ченців різних орденів, що жили згідно із законом св. Августина, під куполом львівського костелу Божого Тіла (атрибуція Т. Маньковського)[5]. На думку З. Горнунга, Антон Осінський виконав asuehb святих Августина й Домініка над аркадами капланського і музичного хору в цьому костелі, також вісім пар головних представників ордену Августинів під тамбуром куполу цього костелу після пожежі 1766 року[15].
  • Кам'яна фігура гетьмана Станіслава Яна Яблоновського[16], встановлена у 1752—1754 роках біля єзуїтського костелу, на сучасній площі Яворського, так як гетьман був фундатором ордену єзуїтів — була першим пам'ятником у Львові, який вшановував світську особу. Близько 1859 року пам'ятник встановили на Гетьманських валах у Львові (нині проспект Свободи), а 1932 року монумент перенесли на його попереднє місце. Безслідно зник після закінчення другої світової війни[17].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Betlej A., Sito J. U zródeó twórczości Sebastiana Fesingera // Sztuka kresów wschodnich. — Krakow, 1996. — T. 3 — S. 339—359.
  2. ↑ Бобровський О. Пізньобарокові та рококові амвони Східної Галичини // Мистецтво і дослідження. — С. 50.
  3. ↑ Ostrowski J. K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — № 2. — S. 372. (пол.)
  4. ↑ Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 54.
  5. ↑ а б в г д е ж Mańkowski T. Fesinger Sebastian… — S. 425.
  6. ↑ Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — S. 213. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  7. ↑ Hornung Z. Olędzki (Olęcki, Olenski, Oleński) Franciszek (ok. 1745—1792) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXIII/4, zeszyt 99. — S. 792. (пол.)
  8. ↑ а б Pencakowski P. Kościół parafialny p.w. Św. Antoniego we Lwowie (dawniej klasztorny oo. Franciszkanów Konwentualnych) // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — Т. 1. — S. 50. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. I). — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  9. ↑ Ostrowski J. Kościół parafialny p.w. Św. Józefa w Podhorcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — Т. 1. — S. 90, 97. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. I). — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  10. ↑ пол. krużganek
  11. ↑ Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym… — S. 212—213.
  12. ↑ Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 55.
  13. ↑ Перша дружина князя Станіслава Вінцентія Яблоновського
  14. ↑ Betlej А. Sibi, deo, posteritati: Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku. — Kraków, 2010. — S. 125—126. — ISBN 978-83-61033-38-7. (пол.)
  15. ↑ Hornung Z. Osiński (Osieński) Antoni (ok.1720—ok.1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV. — S. 335. (пол.)
  16. ↑ Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku / J. Biriulow. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 14—15. — ISBN 978-83-7543-00-97. (пол.)
  17. ↑ Проєкт «Інтерактивний Львів»: пл. Яворського — пам'ятник Станіславу Яблоновському (не існує). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 21 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела ред.

  • Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 52—63.
  • Лильо О. Фесінгер Себастьян // Довідник з історії України. Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка. — Київ, 1999. — Т. 3. — С. 501.
  • Mańkowski T. Fesinger Sebastian // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętnjśći, 1948. — T. VI, zesz. 30. — S. 425. (пол.)
  • Sito J., Betlej A. U źródeł twórczości Sebastiana Fesingera // Sztuka kresów wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1996. — nr II. — S. 339—359. (пол.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Себастьян_Фесінгер&oldid=38302459