Російські німці

етнічна група

Російські німці або німці Росії — етнічні німці, а також громадяни (піддані) німецьких держав, які проживали на території Росії, і їхні прямі предки.

Російські німці
Самоназва нім. Russlanddeutsche
Кількість Росія — 394 138 (2010 р.)[1]
Ареал

Росія Росія

Раса Європеоїдна раса
Близькі до: голландці, датчани, росіяни, норвежці
Мова російська і німецька мови, німецько-платський діалект, швабський діалект

У сучасній Німеччині вираз «російські німці» (нім. Russlanddeutsche) вживається також по відношенню до етнічних німців, репатрійованих до Німеччини з СРСР, починаючи з 1951 року.

Поява німців на РусіРедагувати

Перша письмова згадка про існування в Новгороді «немецкого двора» — місця, де жили купці і зберігались товари, відноситься до 1199 року. Проте заснований цей двір був, очевидно, раніше, оскільки про побудову в місті німецької церкви Святого Петра, яка була центром німецького двора, згадується уже в 1184 році[3].

Німці в Московському князівствіРедагувати

Значна кількість німців переселилась у Московське князівство в період правління московських князів Івана III і Василія III — в XVXVI століттях. У період правління Івана IV Грозного частка німців у населенні міст стала настільки істотною, що в багатьох з них з'явилися квартали компактного проживання німецької діаспори — так звані Німецькі слободи, найбільша і найвідоміша з яких була в Москві.

Епоха РомановихРедагувати

Близько 90% німців Росії в XVIIIXIX століттях складають так звані колоністи. У XVIII столітті на запрошення Катерини II почалося переселення німецьких селян (так званих колоністів) на вільні землі Поволжя і пізніше Північного Причорномор'я — багато з цих селянських сімей залишалися в місцях свого первісного компактного проживання протягом більш ніж півтора століття, зберігаючи німецьку мову (У законсервованому порівняно з німецькою мовою Німеччини вигляді), віру (як правило, лютеранську, католицьку) та інші елементи національної культури.

Перша хвиля міграції, спрямована в район Поволжя, прибула в основному із земель Рейнланд, Гессен і Пфальц. Наступний потік еміграції був викликаний маніфестом імператора Олександра I 1804 року. Цей потік колоністів був направлений у район Причорномор'я і Кавказу, і складався здебільшого з жителів Швабії; у меншій мірі жителів Східної та Західної Пруссії, Баварії, Мекленбурга, Саксонії, Ельзаса і Бадена, Швейцарії, а також німецьких жителів Польщі.

В 60-х роках XIX століття 200 000 колоністів переселились з Польщі на Волинь. Перед Першою світовою війною число німецьких сіл у Російській імперії (не враховуючи російської частини Польщі) складало від 3 до 4 тисяч.

 
Поштова листівка початку XX століття зі зображенням німців-колоністів колонії Дармштадт під Мелітополем

З 1870-х років імміграція німців до Росії в основному припиняється (у зв'язку з відміною щодо колоністів пільг по відбуванню військової повинності і погіршенням російсько-німецьких відносин). Більш того, велика кількість російських німців починає емігрувати з Росії, причому не в Німеччину, а головним чином до США. Всього до 1914 року з Росії в США переселилося до 200 тисяч етнічних німців.

Станом на 1913 рік у Російській імперії проживало близько 2 400 000 німців.

Плани депортації німців Росії в період Першої світової війниРедагувати

  • 2 лютого 1915 року. У зв'язку з війною російська влада приймає закони про примусове відчуження земель у вихідців з Німеччини та Австро-Угорщини в західних губерніях. Рішенням Сенату піддані ворожих держав позбавлялися судового захисту; закривалися німецькі школи і газети в Росії; німці підлягали висилці з місцевостей, оголошених на військовому положенні. З Москви було вислано близько двох тисяч німецьких і австрійських підданих. Пізніше ці «ліквідаційні закони» поширяться і на інші губернії та області країни.
  • 2529 травня 1915 року. Німецькі погроми в Москві. Число активних погромників у пік заворушень сягало 100–120 тисяч осіб.
  • 1 червня 1915 року. Указ про обов'язкове звільнення всіх німців з московських підприємств і припинення діяльності в місті німецьких фірм.
  • 13 грудня 1915 року. Уряд готує указ, згідно з яким все німецьке населення Поволжя планувалося виселити до Сибіру. Виселення мали намір почати з весни 1917 року.
  • 2, 3 березня 1917 року. Перемога Лютневої революції в Петрограді і в Саратові.
  • 11 березня 1917 року Спеціальною постановою було призупинено виконання всього «ліквідаційного» законодавства, спрямованого проти німецького населення Росії. У постанові вказувалося, що остаточне рішення з цього питання мають прийняти Установчі збори.

Німці в СРСРРедагувати

1918–1940 рокиРедагувати

 
АРСР німців Поволжя відносно України та Казахстану

У перші десятиліття Радянської влади відродження національної ідентичності російських німців віталось, що привело в 1918 році до створення одної з перших національно-територіальних автономій на території РРФСР — Трудової комуни Автономної області Німців Поволжя, в 1924 році переоформленої в Автономну Радянську Соціалістичну республіку німців Поволжя зі столицею в місті Покровськ (пізніше Енгельс).

Згідно з даними перепису 1939 року на території СРСР налічувалося 1427,3 тис. німців. З цієї кількості в РРФСР проживало 862,5 тис., в Україні — 392,5 тис. (у тому числі в Одеській області — 91,5 тис., у Запорізькій — 89,4 тис., у Сталінській — 47,2 тис., у Миколаївській — 41,7 тис.), у Казахстані — 92,6 тис., у Закавказзі — 44,1 тис., у республіках Середньої Азії — 27,2 тис. і в Білорусі — 8,4 тис. 42,5% (366,7 тис. осіб) німців РРФСР було зосереджено в межах АРСР німців Поволжя (німці складали 60,5% її населення), а всього в Поволзькому регіоні проживало 451,6 тис. німців. Також великі територіальні угруповання німців розселялися на Північному Кавказі (127,1 тис.), у Західному Сибіру (101,4 тис.) і в Криму (51,3 тис.)[4][5]. Крім того, на територіях, включених до складу СРСР в 1939–1940 роки, за сучасними оцінками, проживало до 1939 року 346,1 тис. німців, у тому числі 81,1 тис. — у Бессарабії, 62,1 тис. — у Латвії, 51,0 тис. — у Литві, 45,4 тис. — у Рівненському та Волинському воєводствах Польщі, 40,0 тис. — у Східній Галичині, 37,5 тис. — у Північній Буковині, 18,4 тис. — в Естонії, 10,6 тис. — у Західній Білорусі. Крім того, до 13,8 тис. німців розселялося в Закарпатті[6]. Всього, таким чином, на території СРСР у післявоєнних кордонах (без Калінінградської області) налічувалося 1782,9 тис. німців.

1941–1945 рокиРедагувати

Домовленості, пов'язані з Пактом Молотова-Ріббентропа передбачали, серед іншого, репатріацію етнічних німців до Німеччини з земель, які мав окупувати Радянський Союз. У їхнє виконання більшість німців з новонабутих територій СРСР були переселені до Німеччини. Після початку німецько-радянської війни у 1941 році була проведена депортація німців з європейської частини СРСР до Західного Сибіру та Казахстану. СРСР не встиг провести депортацію у західних районах, зокрема в Україні. Німці, що залишилися на території, зайнятій нацистами, отримали статус фольксдойче та переважно були евакуйовані до Німеччини під час відступу німецьких військ.

Всього в 1939—47 роках у СРСР зменшилось на 1,7 млн німців, у переважній більшості — з територій, які ввійшли до складу Радянського Союзу в 1939—45 роки.

Частина німців, що проживала в південних районах УРСР (чорноморські німці) опинилася на території, окупованій вермахтом. Сформовані нацистами загони «самооборони» брали участь у масових вбивствах євреїв.[7]

Повоєнний періодРедагувати

26 листопада 1948 Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ, що забороняв німцям повертатися до колишнього місця проживання: вигнання на «вічні часи» в місця переселення, і що встановлював тривалі терміни ув'язнення за самовільне залишення спецпоселень — 20 років каторги.

Оскільки після 1955, німці так і не отримали дозволу повернутися в місця довоєнного проживання, картина розселення німців що склалася в результаті депортації по території СРСР в основному збереглася до кінця радянського періоду без істотних змін. За даними перепису 1989 року в Радянському Союзі налічувалося 2038,6 тис. німців. Основна маса діаспори була розселені приблизно в тих же районах, в яких німці були оселені в період депортацій. Найбільше німців проживало в Казахстані (957,5 тис.), у Західному Сибіру (416,5 тис.), у Середній Азії (178,2 тис.), на Уралі (149,7 тис.) і в Східному Сибіру (66,2 тис.). У районах, де розташовувалися компактні ареали розселення німців до 1941 року, чисельність їх була невелика. Так, у Поволжі проживало 68,3 тис. німців, в Україні — 37,8 тис., у республіках Прибалтики — 9,3 тис.[8][9]

Період 1955–1991 роківРедагувати

За рішенням бундестагу ФРН 22 лютого 1955 року визнаються дійсними громадянства, отримані під час війни. Одночасно у вересні цього ж року перший канцлер Німеччини Конрад Аденауер відвідує СРСР, де також підписується ряд міжурядових угод.

13 грудня 1955 року виходить Указ Президії Верховної Ради «Про припинення обмежень у правах німців і членів їх сімей, які перебувають на спецпоселенні» (без повернення конфіскованого майна), заборона на повернення в колишні рідні населені пункти. Розпочався процес переселення німців у ФРН, НДР і Австрію. Спочатку він йшов під гаслом возз'єднання розірваних у роки війни сімей. У цей час виїжджало від декількох сотень до декількох тисяч осіб на рік.

У травні 1957 року в Москві виходить перший номер центральної газети німецькою мовою «Нойес Лебен» («Нове життя»), що стала наступницею «Дойче централь-цайтунг» («Центральна німецька газета»), а через місяць почала видаватися газета «Роте Фане» на Алтаї. Пізніше була організована в Целінограді газета радянського німецького населення Казахстану «Фройндшафт» («Дружба») — зараз вона видається в Алма-Аті під назвою «Deutsche Allgemeine Zeitung». Відновилося радіомовлення для радянських німців рідною мовою. Знову з'явилися у продажу книги радянських німецьких авторів. Почалося створення груп для вивчення німецької мови як рідної в середніх школах Казахстану, РРФСР, Киргизії.

8 квітня 1958 року підписано радянсько-німецьку угоду про возз'єднання сімей і про співпрацю Товариств Червоного Хреста обох країн.

24 квітня 1959 року підписаний радянсько-німецький договір про возз'єднання сімей.

29 серпня 1964 року — Указ про часткову реабілітацію німців Поволжя та скасування депортаційної Указу від 28.08.41 року (поширився і на інших німців СРСР). В указі не забороняється, але й не рекомендується повертатися німцям у колишні місця проживання. Цей указ, опублікований свого часу в умовах обмеження гласності тільки у «Відомостях Верховної Ради СРСР» і в радянській німецькомовній пресі, у житті радянських німців змінив небагато.

12 серпня 1970 року відбулося підписання Московського договору між ФРН та СРСР про взаємну відмову від застосування насильства. Число переселенців зростає.

1 серпня 1975 року підписано Гельсінську угоду. Подальше зростання числа переселенців, але лише на короткий час. (Нижній пік в 1985 році — 460 осіб).

1979 рік — Спроба організувати німецьку автономію в Казахстані.

1981 рік— Заснований Німецький драматичний театр (спочатку в Теміртау, потім в Алма-Аті).

 
Відсоток німців у суб'єктах федерації (перепис 2002)
 
Відсоток німців у районах (перепис 2010)

Ситуація змінилася після внесення змін до закону СРСР «Про в'їзд і виїзд» 28 серпня 1986 року. Масова еміграція німців з території колишнього СРСР у Німеччину почалася з 1987 року, коли виїхало 14488 осіб, в 1988 у — 47572, в 1989 — 98 134 (пік припадає на 1994 рік — 213 214 осіб), що значно зменшило частку німецького населення в Росії, Казахстані, Україні і в інших республіках. Загалом, за даними Міністерства внутрішніх справ ФРН, до Німеччини з 1950 по 2006 рік переселилося 2334334 російських німців і членів їх сімей[10].

Німці після розпаду СРСРРедагувати

АвтономізаціяРедагувати

Починаючи з часів перебудови національними організаціями німців підіймалося питання про відновлення республіки німців Поволжя, проте ці плани втратили актуальність у зв'язку з масовою еміграцією німців з території СРСР. У 1991–1992 роках були утворені Німецький національний район Алтайського краю та Азовський німецький національний район Омської області.

Сучасна статистикаРедагувати

Згідно Всеросійському перепису населення 2002 року, у Росії проживало 597 212 німців[11]

Згідно з статистичними даними німецьких федеральних установ на 2006 рік, загальна кількість осіб, які мають німецьке походження та живуть на території держав колишнього СРСР оцінювалося в 800 000 — 820 000 осіб. З них близько 550 000 осіб у Росії, близько 200 000 у Казахстані, 33 000 в Україні і 15 000 у Киргизстані[12][13].

Згідно перепису населення 2010 року, у Росії проживало 394 138 німців[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Об итогах Всероссийской переписи населения 2010 года (html) (рос.). rg.ru: Вот какие мы - россияне. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 27 серпня 2014. 
  2. а б в г д е ж и Официальный сайт Всероссийской переписи населения 2010 года. Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 27 серпня 2014. 
  3. Dr. Woldemar Buck Der deutsche Handel in Nowgorod. — St. Petersburg, 1895.
  4. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения по регионам России. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 серпня 2014. 
  5. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения по республикам СССР. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 27 серпня 2014. 
  6. Кабузан В. М. Немецкоязычное население в Российской империи и СССР в XVIII–XX веках (1719–1989): Ист.-стат. исслед. — М., 2003. — С. 183.
  7. Marianne Hausleitner, Brigitte Mihok, Juliane Wetzel: Rumänien und der Holocaust — Zu den Massenverbrechen in Transnistrien 1941–1944.
  8. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Национальный состав населения по регионам России (xls) (рос.). Demoscope.ru: Электронная версия бюллетеня «Население и общество». Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 27 серпня 2014. 
  9. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Национальный состав населения по республикам СССР (xls) (рос.). Demoscope.ru:Электронная версия бюллетеня «Население и общество». Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 27 серпня 2014. 
  10. Статистика Министерства внутренних дел ФРГ. Архів оригіналу за 31 жовтня 2007. Процитовано 27 серпня 2014. 
  11. 1. Национальный состав населения (xls). Том 4 - «Национальный состав и владение языками, гражданство». // Всероссийская перепись населения 2002 года (рос.). Федеральная служба государственной статистики. 2004. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 27 серпня 2014. 
  12. Bundeszentrale f. Politische Bildug: Zuzug v. Spätaussiedlern. Архів оригіналу за 10 листопада 2011. Процитовано 27 серпня 2014. 
  13. Migrationsberich des Bundesamtes f. Migration u. Flüchtlinge. Архів оригіналу за 5 липня 2013. Процитовано 27 серпня 2014. 

БібліографіяРедагувати

Документи, першоджерелаРедагувати

Енциклопедії, довідники, бібліографіяРедагувати

  • Немцы России (энциклопедия). В 3-х томах. Москва: Изд-во «Общественная академия наук российских немцев», 1999–2006 (Предс. редкол. В. Карев, О.Кубицкая)
  • В. А. Ауман, В. Ф. Баумгертнер, В. Бретт и другие (гл. ред. В. Ф. Дизендорф). Немцы России. Населенные пункты и места поселения: энциклопедический словарь. — М.: ЭРН, 2006. — 470 с. ISBN 5-93227-002-0
  • Handbuch Russland-Deutsche: ein Nachschlagewerk zur russland-deutschen und dt.-russ. Geschichte und Kultur (mit Ortsverzeichnis ehemaliger Siedlungsgebiete) Verfasser: Ulrich Mertens. Nürnberg ; Paderborn : 2001. ISBN 3-9807701-1-7
  • Lexikon der Russlanddeutschen. (Hrsg. H.-J. Kathe u.a.) Berlin: Bildungsverein für Volkskunde in Deutschland Die Linde, 2000.
  • Deutsche Geschichte im Osten Europas. (in 12 Bde) Bd. 10.: Rußland. — Berlin: Siedler Verlag, 2002. — 669 S. ISBN 3-88680-778-9
  • Международная организация исследователей истории и культуры российских немцев: Научно-информационный бюллетень. 1996–2006 Информация о конференциях, семинарах, фондах архивов, документы, рецензии, аннотации, библиография.
  • Российские немцы. Историография и источниковедение. Материалы научной конференции. Анапа. 4-9 сентября 1996. М., 1997.
  • Чернова Т. Н. Российские немцы: Отечественная библиография, 1991–2000 гг.: Указатель новейшей литературы по истории и культуре немцев России/ Т. Н. Чернова.- М.,2001.- 268 с.
  • Списки научных публикаций Саратовского университета, издательства «Готика»[1], [2]

Матеріали наукових конференцій, з'їздівРедагувати

  • Российские немцы на Дону, Кавказе и Волге. — М-лы российско-германской научн. конф. Анапа, 22-26 сентября 1994. // Международный союз немецкой культуры (отв. редактор Е. А. Шервуд). М., 1994. 358 с. LCCN 97176727; OCLC 36891750
  • Российские немцы: Проблемы истории, языка и современного положения. — М-лы междунар. науч. конф. Анапа, 20-25 сентября, 1995. // Изд-во Готика, 1996. 511 с. ISBN 5-7834-0004-1 [3]
  • Российские немцы: Историография и источниковедение. — М-лы междунар. научн. конф. Серия: История и этнография российских немцев. Internationaler Verband der Deutsche Kultur (IVDK), Анапа, 4-9 сентября 1996. // М., Готика, 1997. 372 с. ISBN 5-7834-0024-6
  • Миграционные процессы среди российских немцев: исторический аспект. М-лы междунар. научн. конф., Анапа, 26-30 сентября 1997 г. М, Готика, 1998 г. 444 с.[4]
  • Немцы России в контексте отечественной истории: Общие проблемы и региональный особенности. Материалы международной научной конференции, Москва, 17-20 сентября 1998 г. // М, Готика, 1999, 488 с.
  • Российское государство, общество и этнические немцы: основные этапы и характер взаимоотношений (XVIII–XXI вв.) [Архівовано 19 липня 2013 у Wayback Machine.] М-лы 11-ой междунар.науч. конф. Москва, 1-3 ноября 2006/ — М.: МСНК-пресс, 2007. — 480 с.
  • Российские немцы: Научно-информационный бюллетень. 1(53), Москва, 2008 [Архівовано 20 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
  • Научное сообщество этнических немцев в Средней Азии и России: современное состояние и перспективы. — Материалы международной научно-методической конференции 23-24 октября 2008 г. // Караганда: Арко, 2009

Навчальні посібникиРедагувати

  • А. А. Герман, Т. С. Иларионова, И. Р. Плеве. История немцев России [Архівовано 14 серпня 2014 у Wayback Machine.]. (учебное пособие) — М.: МСНК-пресс, 2005–544 с.
  • их же:. История немцев России: Хрестоматия. — М.: МСНК-пресс, 2005. — 416 с.
  • их же:. История немцев России: Методические материалы. — М.: МСНК-пресс, 2005. — 240 с.

Загальні виданняРедагувати

  • Андреева Н. С. Прибалтийские немцы и российская правительственная политика в начале XX в. — СПб.: Мiръ,2008.
  • Ковригина В. А. Немецкая слобода Москвы и её жители конца XVII-первой четверти XVIII вв. / В. А. Ковригина. — М.: Археол. центр, 1998. — 434, [2] с.
  • Клаус А. Наши колонии: опыт и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. — СПб., 1869.
  • Россия — Германия. Контакты и взаимовлияния. XVIII–XIX век. // Государственная Третьяковская галерея: сб. статей под ред. О. С. Северцева, И. А. Гутт. — [М.], б. г.
  • Остроух И. Г., Шервуд Е. А. Российские немцы: вклад в историю и культуру (XVII — начало XX вв.). // Российские немцы на Дону, Кавказе и Волге. — М., 1995.
  • Кабузан В. М. Немецкое население в России в XVIII — начале XX вв (численность и размещение). // Вопросы истории. — 1989. — № 12. — С. 18—29.
  • Герман А. А. Немецкая автономия на Волге. 1918–1941. — М.: «МСНК-пресс», 2007. — 576 с. — 2-ое изд., исправленное и дополненное.
  • Московские немцы. Четыре века с Россией / [сост. Л. Дементьева, Ю. Петров]. — Москва: Фабрика офсетной печати, 1999. — 71 с.
  • Немецкие предприниматели в Москве: Сб. ст. [по итогам Междунар. науч. конф. (Москва, 1999 г.)] / Сост. сб.: В. А. Ауман]. — М. : Обществ. акад. наук рос. немцев, 1999. — 285, [1] с. — (Российские немцы: исторические материалы и исследования: ИРН). ISBN 5-93227-001-2
  • Немцы в России: Люди и судьбы / [Семинар «Немцы в России: рус.-нем. науч. и культур. связи»; Редкол.: Л. В. Славгородская (отв. ред.) и др.]. — СПб.: Дмитрий Буланин, 1998. — 310,[1] с. ISBN 5-86007-119-1
  • Немцы в России: Петербургские немцы = Die Deutschen in Russland: Petersburger deutsche: Сб. ст. / РАН. С.-Петерб. науч. центр. Ин-т истории естествознания и техники. С.-Петерб. фил. и др.; Отв. ред. Г. И. Смагина. — СПб.: Изд-во Дмитрий Буланин, 1999. — 620 с. ISBN 5-86007-154-X
  • Немцы в России: Проблемы культур. взаимодействия: [Материалы конференций семинара, 1990–1995 гг. / Семинар «Немцы в России. Рус.-нем. науч. и культур. связи»; Редкол.: Л. В. Славгородская (отв. ред.) и др.]. — СПб.: Дмитрий Буланин, 1998. — 327 с. ISBN 5-86007-116-7
  • Немцы в России = Die deutschen in Russland: Рос.-нем. диалог: [Сб. ст.] / Рос. акад. наук. Ин-т истории естествознания и техники. С.-Петерб. фил., Б-ка Рос. акад. наук; [Редкол.: Г. И. Смагина (отв. ред.) и др.]. — СПб.: ДБ, 2001. — 552 с. ISBN 5-86007-294-5
  • Немцы в России = Die Deutschen in Russland: Русско-немец. науч. и культурные связи: Сб. ст. / Рос. акад. наук. Ин-т истории естествознания и техники, С.-Петерб. фил. [и др.]; [Редкол.: Г. И. Смагина (отв. ред) и др.]. — СПб.: ДБ, 2000. — 424 с. ISBN 5-86007-248-1
  • Немцы в России = Die Deutschen in Russland: три века науч. сотрудничества: [сб. ст.] / Рос. акад. наук, Ин-т истории естествознания и техники, С.-Петерб. фил., Б-ка Рос. акад. наук; [редкол.: Н. В. Колпакова, Г. И. Смагина (отв. ред.), И. В. Черказьянова]. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2003. — 604 с. — (Немцы в России: русско-немецкие научные и культурные связи). ISBN 5-86007-372-0
  • Немцы и развитие образования в России. — СПб., 1998. ISBN 5-201-00230-7
  • Немцы Москвы: исторический вклад в культуру столицы: Междунар. науч. конф., посвящ. 850-летию Москвы (Москва, 5 июня 1997 г.): Сб. докл. / [Науч. ред. Ю. А. Петров, А. А. Семин]. — М.: Обществ. акад. наук рос. немцев, 1997. — 356 с. — (Российские немцы: исторические материалы и исследования. ИРН).
  • {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-94668-017-X.
  • Немцы. Россия. Сибирь: [Сб. ст.] / Ом. гос. ист. — краевед. музей, Сиб. фил. Рос. ин-та культурологии; Сост. и науч. ред. — Вибе П. П. — Омск: Ом. гос. ист. — краевед. музей, 1997. — 241 с. ISBN 5-901062-01-1
  • Быт и культура российских немцев в музеях Санкт-Петербурга = Alltag und kultur der russlanddeutschen in museen von Sankt Petersburg: Свод. кат. / [Сост.: Т. А. Шрадер]. — СПб.: Наука, 2003 (Тип. Наука РАН). — 142, [2] с. — (Deutsche in Russland / Музей антропологии и этнографии им. Петра Великого (Кунсткамера) Рос. акад. наук [и др.]). ISBN 5-02-027096-2
  • Вашкау Н. Э. Школа в немецких колониях Поволжья, 1764–1917 гг. / Н. Э. Вашкау; М-во общ. и проф. образования РФ. Волгогр. гос. ун-т. — Волгоград: Изд-во Волгогр. гос. ун-та, 1998. — 206 с. ISBN 5-85534-154-2
  • Грекова Т. Н., Голиков Ю. П. Медицинский Петербург / Т. И. Грекова, Ю. П. Голиков. — СПб.: Фолио-Пресс: Фолио-Плюс, 2001. — 414, [1] с. ISBN 5-7627-0163-8
  • Губкина Н. В. Немецкий музыкальный театр в Петербурге в первой трети XIX века / Н. В. Губкина; Рос. ин-т истории искусств. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2003 (Тип. Береста). — 563, [1] с., [8] л. ил. ISBN 5-86007-312-7
  • Дитц Я. Е. История поволжских немцев-колонистов. / Под ред. И. Р. Плеве. — М., «Готика», 1997. — 495 с. — (Серия: История и этнография российских немцев). — ISBN 5-7834-0010-6.
  • Жиромская В. Б., Киселев И. Н., Поляков Ю. А. Полвека под грифом «секретно»: Всесоюзная перепись населения 1937 года. / В. Б. Жиромская, И. Н. Киселев, Ю. А. Поляков; РАН. Ин-т рос. истории. — М.: Наука, 1996. — 150 с.: табл. ISBN 5-02-009756-X
  • Захаров В. Н. Западноевропейские купцы в России: Эпоха Петра I. — М.: РОССПЭН, 1996. — 345 с, [19] л. ил., портр. ISBN 5-86004-056-3
  • История предпринимательства в России / [В. И. Бовыкин, М. Л. Гавлин, Л. М. Епифанова и др.]; Рос. акад. наук. Ин-т рос. истории. В 2 т. — М.: РОССПЭН, 2000. ISBN 5-8243-0030-5
  • Кириков Б. М., Штиглиц М. Санкт-Петербург немецких архитекторов. От барокко до авангарда. — СПб., 2002. ISBN 5-901528-04-2
  • Культура русских и немцев в Поволжском районе: [Сборник] / Поволж. кадровый центр, Упр. культуры Сарат. обл. администрации; [Науч. ред. Великий П. П., Горелов И. Н.]. — Саратов: Слово, 1993-.
    • Вып. 1: История, теория, культура. — Саратов: Слово, 1993. — 207, [2] с.
  • Материалы по истории связи в России. XVIII — начало ХХ вв. (почта, телеграф, телефон, радио, телевидение): Обзор документальных материалов. — Л., 1966.
  • Миграционные процессы среди российских немцев: исторический аспект. — М., 1998.
  • Плесская-Зебольд Э. Г. Одесские немцы: 1803–1920 / Э. Г. Плесская-Зебольд; Ин-т герм. и восточноевроп. исслед., Гëттинген (Германия). — Одесса: ТЭС, 1999. — 520 с. ISBN 966-95556-6-3
  • Петров Ф. А. Немецкие профессора в Московском университете / Ф. А. Петров. — М., 1997. ISBN 5-7820-0035-X
  • Саитов В. И., Модзалевский Б. Л. Московский некрополь: Т. 1-3 / [В. И. Саитов и Б. Л. Модзалевский]; [Авт. предисл. и изд. вел. кн. Николай Михайлович]. — Санкт-Петербург: тип. М. М. Стасюлевича, 1907–1908. — 3 т.
  • Русские и немцы в XVIII веке = Russen und Deutsche im XVIII. Jahrhundert: Встреча культур / [Рос. акад. наук. Науч. совет по истории мировой культуры. Ин-т всеобщ. истории; Редкол. С. Я. Карп (отв. ред.) и др.]. — М.: Наука, 2000. — 309, [1] с. ISBN 5-02-011592-4
  • Терра инкогнита Сибирь. У истоков научного освоения Сибири при участии немецких учёных в XVIII век. — Галле, 1999.
  • Воскресенский Н. А. Законодательные акты Петра I. — М.; Л., 1945.
  • Беспятых Ю. Н. Петербург Анны Иоанновны в иностранных описаниях: Введение. Тексты. Комментарии / Ю. Н. Беспятых; Рос. акад. наук, Ин-т рос. истории, С.-Петерб. фил. — СПб.: Рус.-балт. информ. центр «БЛИЦ», 1997. — 492,[1] с. ISBN 5-86789-029-5
  • Беспятых Ю. Н. Петербург Петра I в иностранных описаниях: Введение. Тексты. Комментарии / Ю. Н. Беспятых. — Л.: Наука: Ленингр. отд-ние, 1991. — 278,[1] с. — (Сер. «Панорама истории»). ISBN 5-02-027336-8
  • Бескровный Л. Г. Русская армия и флот в XVIII век. — М., 1958.
  • Alfred Eisfeld. Die Rußlanddeutschen. — Verlag: Langen/Müller, München, 1991. — 252 S. ISBN 3-7844-2382-5; 978-3784423821
  • Karl Stumpp. Die Russlanddeutschen — zweihundert Jahre unterwegs. — Stuttgart, Pannonia-Verlag, 1964. — 139 S.

Національні ЗМІРедагувати

ПосиланняРедагувати