Відкрити головне меню

Павло Васильович Ричагов (рос. Павел Васильевич Рычагов; *2 січня (15 січня) 1911(19110115), Нижні Лихобори, Московська губернія — 28 жовтня 1941, селище Барбиш поблизу Куйбишева) — радянський військовий льотчик та воєначальник, генерал-лейтенант авіації (1940), Герой Радянського Союзу (1936). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1941).

Ричагов Павло Васильович
Рычагов Павел Васильевич
Rychagov Pavel Vasilievich.jpg
Комбриг авіації Ричагов
Народження 2 січня (15 січня) 1911(1911-01-15)
Російська імперія Нижні Лихобори (зараз Москва), Російська імперія
Смерть 28 жовтня 1941(1941-10-28) (30 років)
СРСР селище Барбиш поблизу Куйбишева, СРСР
Приналежність Red Army flag.svg РСЧА
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Освіта Борисоглєбський навчальний авіаційний центр підготовки льотного складу імені В. П. Чкалова
Роки служби 1928—1941
Партія КПРС
Звання Soviet Air Force LtGen 1943.png Генерал-лейтенант авіації
Командування заступник народного комісара оборони СРСР з авіації[1]
Війни / битви Локальні конфлікти
Громадянська війна в Іспанії
Японсько-китайська війна
Друга світова війна
Зимова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Ричагов Павло Васильович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

П. В. Ричагов народився 15 січня 1911 (2 січня за старим стилем; за іншими джерелами 2 листопада 1911)[2][3] в селі Нижні Лихобори (зараз район на півночі Москви), Московської губернії, Російська імперія, в сім'ї селянина. Закінчивши початкову середню школу, працював на фабриці пакувальником. У Червоній армії з 1928 по червень 1941. Командував різними підрозділами винищувальної авіації. Учасник бойових дій під час локальних конфліктів (Іспанія, Китай) та Другої світової війни (Зимова війна). У 1937 був гостем на авіаційному параді в Англії. Цього ж року — 12 грудня, обрано депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання. 1938 рішенням ЦК партії без проходження кандидатського стажу, стає членом ВКП (б), рекомендації надано Сталіном та Ворошиловим. Від 1940 займає високі керівні посади у Наркоматі оборони СРСР, генерал-лейтенант авіації, нагороджено найвищими радянськими державними відзнаками. 24 червня 1941 заарештовано у так званій «Справі авіаторів»[4][5], страчено 28 жовтня 1941 у селищі Барбиш, поблизу Куйбишева.

Військова кар'єраРедагувати

ПочатокРедагувати

У лавах РСЧА з 1928. У 1930 закінчив військово-теоретичну авіаційну школу в Ленінграді, а 1931 — 2-ю військову школу льотчиків ім. ОСОАВІАХІМу[Вин. 1] у Борисоглєбську[3]. Швидко засвоїв навчально-тренувальний У-1 і літак-розвідник Р-1, вважався кращим її випускником.

1931 отримав призначення у 109-у авіаційну ескадрилью, 36-ї винищувальної бригади авіації Українського військового округу, дислокованої у Житомирі, від листопада 1931 молодший льотчик 3-ї авіаескадрильї ВПС Ленінградського військового округу. У вересні 1933 повертається у 109-у авіаційну ескадрилью, на посаду командира ланки, 5-ї винищувальної бригади. 25 травня 1936 нагороджено орденом Леніна[6]. Від листопада 1935 — інструктор у ескадрильї з вищого пілотажу і повітряної стрільби 8-ї військової школи пілотів ВПС Київського військового округу[7].

Громадянська війна в ІспаніїРедагувати

 
І-15 Республіканських ВПС під час Громадянської війни в Іспанії

Від 20 жовтня 1936 по 6 лютого 1937 в Іспанії. Під час Громадянської війни — військовий радник у Збройних силах Іспанської Республіки (псевдонім «Пабло Паланкар»). Безпосередньо брав участь у бойових діях, командував ланкою, потім 1-ю авіаційною ескадрильєю, пізніше 26-ю групою (із трьох ескадрилей) винищувачів І-15. Виконав близько 80 бойових вильотів (загальний бойовий наліт 105 годин), збив вісім літаків супротивника особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі. Загалом льотчики його ескадрильї збили близько сорока ворожих літаків. Тричі було збито самого, одного разу приземлився на парашуті у центрі Мадриду, пораненим у ногу[2].

31 грудня 1936 нагороджено орденом Леніна з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу (після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» — вручено медаль під № 86).

КитайРедагувати

Після повернення з Іспанії командував 65-ю винищувальною авіаескадрильєю. У лютому 1937 присвоєно військове звання майор, цього ж року вступив на навчання до Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського, однак провчився недовго. Від грудня 1937 по квітень 1938 очолював групу радянських льотчиків-винищувачів в Китаї (під псевдонімом «генерал Баталін»), брав участь в боях з японськими військами під час японо-китайської війни, зокрема у озера Хасан. 18 березня 1938 нагороджено орденом Червоного Прапора, 14 квітня, наказом НКО № 777/п, присвоєно військове звання комбриг. На початку квітня 1938 призначено командувачем ВПС Московського військового округу, проте через десять днів, переведений на Далекий Схід командувачем ВПС і членом Військової ради Приморської групи військ Далекосхідного фронту; з вересня 1938, після розформування управління Далекосхідного фронту — командувач ВПС 1-ї Окремої Червонопрапорної армії. Перебував на Далекому Сході по червень 1939[2].

Зимова війнаРедагувати

 
ТБ-3 захоплений фінськими військами

Під час радянсько-фінської війни командував авіацією 9-ї армії, 21 травня 1940 нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

На керівних посадах у Наркоматі оборони СРСРРедагувати

Член Військової ради при наркомі оборони від жовтня 1940, з 7 грудня по 24 квітня 1941 — член Головної військової ради РСЧА[8]. Із 4 червня 1940 генерал-лейтенант авіації[9]; від червня заступник, а з липня 1-й заступник начальника ВПС РСЧА, з серпня 1940 начальник Головного управління ВПС РСЧА, а від березня 1941 — заступник народного комісара оборони СРСР з авіації.

9 квітня 1941, за підсумками наради Політбюро ЦК ВКП (б), РНК СРСР і керівного складу Наркомату оборони, на чолі зі Сталіном, присвяченої питанням зміцнення дисципліни в авіації, знятий з поста, а 12 квітня спрямований на навчання до Військової академії Генштабу РККА. У червні 1941 провів секретне інспектування радянсько-німецького кордону.

Арешт та стратаРедагувати

Звістка про початок німецько-радянської війни заскочила подружжя Ричагових у Сочінському санаторії. Вони відразу ж виїхали до столиці. У Москві (за іншими відомостями Ричагова «зняли» з потягу у Тулі[10]) на вокзалі, Павла і Марію попросили зайти до військового коменданта. Звідти Марія вийшла вже одна — співробітники в цивільному, що знаходилися в кімнаті, наказали Павлу Ричагову залишитися. В ніч проти 24 червня 1941 його було заарештовано у так званій «Справі авіаторів», проте постанова про арешт, датована 27 червня. Формальним приводом для арешту Ричагова слугували вибиті під тортурами свідчення іншого відомого льотчика Якова Смушкевича, який заявив, що вони: «разом з Ричаговим висловлювали невдоволення партією і урядом і домовилися спільними зусиллями зривати озброєння ВПС». Останній допит Павла Ричагова у справі № 2930, відбувся 25 жовтня 1941[2].

Всіх, хто не помер під час слідства і дожив до вироку, стратили. 28 жовтня 1941 Ричагова, разом з дружиною, було розстріляно у селищі Барбиш Куйбишевської області, на спецділянці Управління НКВС СРСР по Куйбишевській області, разом з рештою, всього 25 чоловік, включаючи і звинувачених по іншим справам[Вин. 2].

21 березня 1947 Указом Президії Верховної Ради СРСР П. В. Ричагова було позбавлено звання Герой Радянського Союзу.

РеабілітаціяРедагувати

23 липня 1954 П. В. Ричагова реабілітовано Постановою Головної військової прокуратури СРСР. Із доповіді Р. А. Руденко: «Підставою для арешту Ричагова слугували свідчення Смушкевіча, Сакрієра і Ванникова. Їхні свідчення були отримані в результаті застосування незаконних методів слідства». 19 березня 1963 посмертно відновлено у КПРС, а 22 квітня 1969 відновлено у званні Героя Радянського Союзу.

Іменем Павла Ричагова названа вулиця в Північному окрузі Москви, на якій стояв будинок, де він жив.

Сім'яРедагувати

Народився в сім'ї селянина. Під час служби в Києві, у 1936, познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Марією Петрівною Нестеренко (* серпень 1910, селище Буди, неподалік від Харкова —†28 жовтня 1941) — також військовим пілотом. Після переведення Ричагова до Наркомату оборони, проживали у відомому московському Будинку на набережній[12]. Заарештована 26 червня 1941 на Центральному аеродромі імені М. В. Фрунзе. На час арешту — заступник командира авіаполку особливого призначення, майор. Під час слідства піддавалася тяжким тортурам, розстріляна разом з чоловіком 28 жовтня 1941[13].

Брат — Ричагов Віктор Васильович, викладав та завідував на кафедрі «Насоси та насосні станції» в Московському гідромеліоративному інституті.

Перемоги над противникомРедагувати

Список повітряних перемог П. В. Ричагова становить 8 літаків противника збиті ним особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі, в усіх випадках на біплані І-15[6].

НагородиРедагувати

За роки служби П. В. Ричагов здобув наступні нагороди[6]:

Країна Назва отриманої нагороди Вигляд Дата нагородження Хто нагородив, інші примітки
  Орден Леніна   25 травня 1936 Старший лейтенант
  Орден Леніна та звання «Героя Радянського Союзу»     31 грудня 1936 Президія Верховної Ради СРСР, після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» було вручено медаль під № 86
  Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»   23 лютого 1938 Президія Верховної Ради СРСР
  Орден Червоного прапора   18 березня 1938 Із наказу: «За бойові заслуги у боротьбі з японськими агресорами»
  Орден Червоного прапора   25 жовтень 1938 Із наказу: «За успішне керівництво діями ВПС в боях у озера Хасан»
  Орден Червоного прапора   21 травня 1940 За підсумками радянсько-фінської війни

Військові званняРедагувати

Дата присвоєння Звання Примітки
1936   Старший лейтенант
лютий 1937   Майор
14 квітня 1938   Комбриг авіації Наказ НКО № 777/п
9 лютого 1939   Комдив авіації
11 квітня 1940   Комкор авіації
4 червня 1940   Генерал-лейтенант авіації Постанова РНК СРСР № 945

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Зовнішні зображення
  Ричагов (третій зліва вверху) з бойовими товаришами в Іспанії, 1936
  Ричагов та Марія Нестеренко
  Марія Нестеренко
  Ричагов (в центрі) з бойовими товаришами в Китаї
  Фото з газети
  Повідомлення в газеті про переліт екіпажа Марії Нестеренко
  Фото з газети екіпажа Марії Нестеренко
  Розпорядження НКВС стосовно розстрілу 28 жовтня 1941, 1-ша сторінка
  Розпорядження НКВС стосовно розстрілу 28 жовтня 1941, 2-га сторінка
  Пам'ятник розстріляним під Куйбишевим (зараз м. Самара)

ПриміткиРедагувати

Джерела з інтернету та літератураРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву (рос. Общество содействия обороне, авиационному и химическому строительству, скорочено ОСОАВИАХИМ) — радянська суспільно-політична оборонна організація, що існувала у період 1927—1948 роках. 16 січня 1948 Постановою Ради Міністрів СРСР № 77 ОСОАВІАХІМ був розділений на три добровільних товариства — Добровільне товариство сприяння армії (ДОСАРМ), Добровільне товариство сприяння авіації (ДОСАВ) та Добровільне товариство сприяння флоту (ДОСФЛОТ). З 1951 знову з'явилося єдине всесоюзне Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту — ДТСААФ
  2. В інтернеті зустрічаються твердження, що страта відбулася в яру за Бариською залізничною станцією Бариського району Ульяновської області, що межує на сході з Куйбишевською областю[11]