Вікіпедія

Пітер Хіггс

британський фізик
(Перенаправлено з Пітер Гіґс)

Пітер Хіггс (англ. Peter Ware Higgs; 29 травня 1929, Ньюкасл-апон-Тайн, Велика Британія — 8 квітня 2024[7]) — британський фізик-теоретик, який передбачив названий на його честь бозон Хіггса як пояснення наявності мас у субатомних частинок. Лауреат Нобелівської премії (2013)[8][9].

Пітер Хіггс
англ. Peter Ware Higgs
Народився 29 травня 1929(1929-05-29)[1][2][…]
Ньюкасл-апон-Тайн, Велика Британія[4]
Помер 8 квітня 2024(2024-04-08)[5] (94 роки)
Единбург, Шотландія, Велика Британія[4]
Країна  Велика Британія[4]
Діяльність фізик-теоретик, дослідник, particle physicist, фізик
Alma mater Cotham Schoold (1946)[1]
Школа Лондонського Сіті (1947)[1]
Кінґс-коледж (1950)[1]
Кінґс-коледж (1951)[1]
Кінґс-коледж (1954)[1]
Галузь теоретична фізика
Заклад Единбурзький університет
Імперський коледж Лондона
Кінгс-коледж
Університетський коледж Лондона
Науковий керівник Charles Coulsond[6] і Г'ю Крістофер Лонґет-Гіґґінсd[6]
Аспіранти, докторанти Lewis Ryderd
John Murrough Goldend
David Wallaced
Крістофер Бішопd
David Stephensond
Nick Doreyd
Членство Лондонське королівське товариство[1]
Королівське товариство Единбурга[1]
Інститут фізики[1]
Кінґс-коледж[1]
Swansea Universityd[1]
Royal Scottish Society of Artsd[1]
Saltire Societyd[1]
Музей науки (Лондон)[1]
James Clerk Maxwell Foundationd[1]
Відомий завдяки: механізм Хіггса
Нагороди

член Королівського товариства Единбургаd (1974)

медаль Г'юза (1981)

член Лондонського Королівського Товариства (1983)

медаль і премія Резерфорда (1984)

Fellow of the Institute of Physicsd (1991)

James Scott Prize Lectureshipd (1993)

High Energy and Particle Physics Prized (1997)

медаль і премія Дірака (IOP) (1997)

honorary doctor of the University of Bristold (1997)

honorary doctor of the University of Edinburghd (1998)

Honorary Fellow of the Institute of Physicsd (1999)

почесний доктор Університету Глазгоd (2002)

премія Вольфа з фізики (2004)

Медаль Оскара Клейна (2009)

Премія Сакураї (2010)

honorary doctor of University College Londond (2010)

почесний доктор Кембриджського університетуd (2012)

honorary doctor of Heriot-Watt Universityd (2012)

 Кавалер Пошани

Thomson Reuters Citation Laureates (2013)

Edinburgh Medald (2013)

Премія принцеси Астурійської за технічні та наукові дослідження[d] (2013)

 Нобелівська премія з фізики

honorary doctor of Durham Universityd (2013)

honorary doctor of the University of Manchesterd (2013)

citizen of Edinburghd (2014)

почесний доктор Університету Сент-Ендрюсаd (2014)

почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (2014)

 медаль Коплі

honorary doctor of Queen's University Belfastd (2015)

почесний доктор Трініті Коледжу (Дублін)d (2016)

Автограф
Особ. сторінка ph.ed.ac.uk/higgs
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Пітер Хіггс у Вікісховищі

У 1960-х роках Хіггс припустив, що порушення симетрії в електрослабкій теорії може пояснити походження маси елементарних частинок. Цей так званий механізм Хіггса, який був майже одночасно запропонований Хіггсом і ще кількома фізиками, передбачає існування нової частинки, бозона Хіггса, пошук якої став однією з важливих цілей фундаментальної фізики[10][11]. 4 липня 2012 року CERN оголосив про відкриття бозона Хіггса на Великому адронному колайдері[12], а наступного року Хіггсу була присуджена Нобелівська премія з фізики. Механізм Хіггса є загальновизнаним важливим компонентом Стандартної моделі фізики елементарних частинок, без якого багато масивних частинок були б безмасовими[13].

Біографія ред.

Молодість і освіта ред.

Хіггс народився в районі Елсвік[en] міста Ньюкасл-апон-Тайн в Англії, у сім'ї Томаса Вера Хіггса (1898—1962) та його дружини Гертруди Мод, уродженої Когілл (1895—1969)[14][15][16][17][18]. Його батько працював звукорежисером на BBC. Через перенесену в дитинстві астму, часті переїзди у зв'язку з роботою батька, а потім через Другу світову війну, Хіггс в дитинстві багато пропускав школу та навчався вдома[19]. Коли його батько переїхав до Бедфорда, Хіггс залишився з матір'ю в Бристолі. У 1941—1946 роках він відвідував в Бристолі Котемську школу грамоти[en][14][20], надихаючись тим фактом, що її випускником був Поль Дірак, один із засновників квантової механіки[17].

У 1946 році, у віці 17 років, Хіггс перейшов до школи Лондонського Сіті, де він спеціалізувався на математиці. Потім у 1947 році він вступив до Королівського коледжу Лондона, який закінчив з відзнакою з фізики в 1950 році та отримав ступінь магістра в 1952 році[21]. У він був нагороджений науковою стипендією 1851[en] від Королівської комісії для виставки 1851 року[en][22] та виконав аспірантські дослідження з молекулярної фізики під керівництвом Чарльза Коулсона[en] та Крістофера Лонгет-Гіггінса[en][23]. У 1954 році він здобув ступінь доктора філософії з дисертацією під назвою «Деякі проблеми теорії молекулярних коливань» у Королівському коледжі Лондона[23][24][25].

Наукова кар'єра ред.

Після захисту дисертації Хіггс працював старшим дослідником в Единбурзькому університеті (1954—1956). Потім він займав різні посади в Імперському коледжі Лондона та Університетському коледжі Лондона. Він повернувся до Единбурзького університету в 1960 році, обійнявши посаду викладача в Інституті математичної фізики Тейта, що дозволило йому оселитися в місті, яке він полюбив, ще подорожуючи через нього автостопом у 1949 році, під час свого навчання в університеті[26].

В 1964 році Хіггс опублікував свою найважливішу статтю з передбаченням бозона Хіггса[27][28].

В 1980 році Хіггс обійняв кафедру теоретичної фізики в Единбурзькому університеті. Він був обраний членом Королівського товариства Единбурга в 1974 році, членом Королівського товариства у 1983 році та членом Інституту фізики у 1991 році.

Приватне й громадське життя ред.

У 1963 році Хіггс одружився з Джоді Вільямсон, активісткою Кампанії за ядерне роззброєння. У серпні 1965 року у них народився перший син[29]. Всього у Хіггса було двоє синів: Кріса, комп'ютерник, і Джонні, джазовий музикант[30]. Вся родина жила в Единбурзі[31].

В Лондоні, а потім в Единбурзі, Хіггс був активістом Кампанії за ядерне роззброєння, але вийшов з організації, коли вона на додачу до боротьби проти ядерної зброї сталда також боротись проти ядерної енергетики[17][32]. Він був членом Грінпіс, поки ця оргація не виступила проти генетично модифікованих організмів[32].

В 2004 році Хіггс був нагороджений премією Вольфа з фізики (розділивши її з Робертом Браутом[en] і Франсуа Англером), але відмовився летіти до Єрусалиму на вручення нагороди на знак протесту проти відношення Ізраїлю до палестинців[33].

Хіггс був атеїстом[34]. Він висловлював невдоволення прізвиськом «частинка Бога», яку в популярній літературі давали бозону Хіггса[35], вважаючи цю назву такою, що заплутує людей і дає хибне уявлення, ніби відкриття цієї частинки якось доводить існування Бога[36]. Зазвичай це прізвисько бозона Хіггса приписують Леону Ледерману, автору книги «Частинка Бога» (англ. God particle), але назва була ідеєю видавця книги, а сам Ледерман хотів називати бозон Хіггса «проклятою частинкою» (англ. goddamn particle)[37].

Останні роки ред.

Хіггс вийшов на пенсію в 1996 році, ставши професором-емеритом Единбурзького університету[38].

4 липня 2012 року CERN оголосив про експериментальне підтвердження існування бозона Хіггса[39]. Хіггс, відомий своєю сором'язливістю, сказав журналістам про це відкриття: «Дуже приємно інколи мати рацію»[40].

Наступного року, 8 жовтня 2013 року було оголошено, що Хіггс і Франсуа Англер розділять Нобелівську премію з фізики 2013 року «за теоретичне відкриття механізму, який сприяє нашому розумінню походження маси субатомних частинок»[41]. Хіггс не дивився оголошення результатів премії, щоб уникнути уваги ЗМІ[42], і не мав мобільного телефону, тому дізнався про присудження йому нагороди від колишнього сусіда по дорозі додому[43][44].

Хіггс помер у себе вдома після нетривалої хвороби 8 квітня 2024 року, у віці 94 років[45][46].

Наукові результати ред.

В Единбурзі Хіггс вперше зацікавився питанням походження маси, розвинувши ідею про те, що частинки були безмасовими на початку існування Всесвіту, а набули масу на частку секунди пізніше в результаті взаємодії з певним полем, яке пізніше отримало назву поле Хіггса. Хіггс постулював, що це поле пронизує простір, надаючи масу всім елементарним субатомним частинкам, які з ним взаємодіють[17][47].

Механізм Хіггса передбачає саме поле Хіггса надає масу кваркам і лептонам[48]. Однак воно дає лише незначний внесок у масу таких субатомних частинок, як протони та нейтрони, в яких основна маса припадає на глюони, що зв'язують кварки разом.

Підвалини досліджень Хіггса заклав теоретик японського походження й лауреат Нобелівської премії Йоїтіро Намбу з Чиказького університету. Намбу запропонував теорію спонтанного порушення симетрії, яка, однак, передбачала безмасові частинки (теорема Голдстоуна), і це передбачення явно було неправильним[49].

Хіггс згадував, що розробив основи своєї теорії після того, як повернувся до своєї единбурзької квартири після невдалої поїздки у гори на вихідних[50][51][52]. Він казав, що в розвитку теорії не було «моменту еврики»[53]. Він написав коротку статтю, використовуючи лазівку в теоремі Ґолдстоуна (безмасові частинки Ґолдстоуна не обов'язково виникають, коли локальна симетрія спонтанно порушується в релятивістській теорії[54]) і в 1964 році опублікував її у «Physics Letters»[en], європейському фізичному журналі, який редагувався в CERN[55].

 
Кіббл[en], Гуральник, Гаген, Англер і Браут[en] (зліва направо), які відкрили механізм Хіггса майже одночасно з Хіггсом. Фотографія зроблена на врученні премії Сакураї, яку вони розділили з Хіггсом.

Хіггс написав другу статтю, в якій описував теоретичну модель (яку зараз називають механізмом Хіггса), але статтю було відхилено (редакція «Physics Letters» вирішила, що вона «не має очевидного відношення до фізики»)[17]. Хіггс написав додатковий абзац і надіслав цю статтю до «Physical Review Letters», іншого провідного фізичного журналу, який опублікував її в 1964 році. У цій статті було передбачено новий масивний бозон із нульовим спіном (тепер відомий як бозон Хіггса)[27][28]. Інші фізики, Роберт Браут[en] і Франсуа Англер[56] і Джеральд Гуральник, Карл Гаген і Том Кіббл[en][57] дійшли подібних висновків приблизно в той самий час. В опублікованій версії Хіггс цитує Браута та Енглерта, а третя стаття (Гуральника, Гагена й Кіббла) цитує дві попередні. Три статті, написані Хіггсом, Гуральником, Гагеном, Кібблом, Браутом і Енглертом про це відкриття бозона, були визнані визначною віхою на святкуванні 50-річчя «Physical Review Letters»[58]. Ці три статті у «Physical Review Letters» про порушення симетрії[en] використовували подібні підходи, хоча й містили важливі відмінності. Багато престижних нагород було вручено співавторам цих статей в різних комбінаціях: наприклад, в 2010 році всі 6 співавторів були нагороджені премією Сакураї, а в 2013 році Англер розділив з Хіггсом Нобелівську премію. Першу версію використаного в статтях механізму запропонував Філіп Андерсон ще в 1962 році, хоча він не врахував необхідну для роботи механізму релятивістську модель[27][59].

4 липня 2012 року CERN оголосив, що експерименти ATLAS і CMS виявили значущі ознаки присутності нової частинки, яка може бути бозоном Хіггса, в області мас близько 126 ГеВ[39]. Виступаючи на семінарі в Женеві, Хіггс прокоментував: «Це справді неймовірна річ, що це сталося протягом мого життя»[60]. За іронією долі, це ймовірне підтвердження бозона Хіггса було зроблено в CERN, — саме там, де редактор «Physics Letters» колись відхилив статтю Хіггса[61].

Відзнаки ред.

 
Відбиток рук Хіггса, знятий у зв'язку з нагородженням Единбурзькою премією

Пам'ять ред.

  • 6 липня 2012 року, за два дні після оголошення про відкриття бозона Хіггса, Единбурзький університет оголосив про створення нового центру імені професора Хіггса для підтримки досліджень у теоретичній фізиці та «глибшого розуміння того, як працює Всесвіт»[67].
  • Единбурзький університет також заснував кафедру теоретичної фізики імені Пітера Хіггса[68][69].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Peter Higgs: Curriculum Vitae — University of Edinburgh, 2019.
  2. ↑ Gregersen E. Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в Catalog of the German National Library
  5. ↑ Peter Higgs, who proposed existence of Higgs boson particle, has died at 94, university says — Вашингтон пост.
  6. ↑ а б Peter Higgs: Curriculum Vitae — 2019.
  7. ↑ Помер найавторитетніший фізик сучасності Пітер Гіггс, УНІАН, 10.04.2024
  8. ↑ Overbye, Dennis. A Pioneer as Elusive as His Particle [Архівовано 23 July 2016 у Wayback Machine.], The New York Times website, 15 September 2014. Also published in print on 16 September 2014, on page D1 of the New York edition.
  9. ↑ Blum, Deborah (15 July 2022). The Recluse Who Confronted the Mystery of the Universe – Frank Close's "Elusive" looks at the life and work of the man who changed our ideas about the basis of matter. The New York Times. Процитовано 25 September 2022.
  10. ↑ Griffiths, Martin (1 May 2007). The tale of the blogs' boson. Physics World. Процитовано 5 March 2020.
  11. ↑ Fermilab Today (16 June 2005) Fermilab Results of the Week.
  12. ↑ Higgs boson-like particle discovery claimed at LHC. BBC. 4 July 2012. Архів оригіналу за 31 July 2018. Процитовано 20 June 2018.
  13. ↑ Rincon, Paul (10 March 2004) Fermilab 'God Particle' may have been seen [Архівовано 19 July 2008 у Wayback Machine.] Retrieved on 27 May 2008
  14. ↑ а б Staff (29 November 2012) Peter Higgs: Curriculum Vitae [Архівовано 14 October 2013 у Wayback Machine.] The University of Edinburgh, School of Physics and Astronomy, Retrieved 9 January 2012
  15. ↑ GRO Register of Births: Peter W Higgs, Jun 1929 10b 72 Newcastle T., mmn = Coghill
  16. ↑ GRO Register of Marriages: Thomas W Higgs = Gertrude M Coghill, Sep 1924 6a 197 Bristol
  17. ↑ а б в г д Sample, Ian. «The god of small things», The Guardian, 17 November 2007, weekend section.
  18. ↑ Macdonald, Kenneth (10 April 2013) Peter Higgs: Behind the scenes at the Universe [Архівовано 15 October 2018 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Peter Higgs. The Nobel Prize. Процитовано 9 April 2024.
  20. ↑ The Cotham Grammar School, a High-Performing Specialist Co-operative Academy The Dirac-Higgs Science Centre [Архівовано 23 May 2013 у Wayback Machine.] Retrieved 10 January 2013
  21. ↑ Peter Higgs. King's College London. Процитовано 9 April 2024.
  22. ↑ 1851 Royal Commission Archives
  23. ↑ а б Higgs, Peter Ware (1954). Some problems in the theory of molecular vibrations. ethos.bl.uk (Дипломна робота PhD). King's College London (University of London). OCLC 731205676. uk.bl.ethos.572829. Архів оригіналу за 14 November 2017. Процитовано 13 November 2017.
  24. ↑ Staff (29 November 2012) Peter Higgs: Curriculum Vitae [Архівовано 14 October 2013 у Wayback Machine.] The University of Edinburgh, School of Physics and Astronomy, Retrieved 9 January 2012
  25. ↑ King's College London. Professor Peter Higgs. Архів оригіналу за 11 October 2013. Процитовано 8 October 2013.
  26. ↑ Mackenzie, Kate (2012) «It Was Worth The Wait» The Interview, The University of Edinburgh Alumni Magazine, Winter 2012/13
  27. ↑ а б в Staff (5 January 2012) Brief History of the Higgs Mechanism [Архівовано 12 November 2012 у Wayback Machine.] The Edinburgh University School of Physics and Astronomy, Retrieved 10 January 2013
  28. ↑ а б Higgs, P. (1964). Broken Symmetries and the Masses of Gauge Bosons. Physical Review Letters. 13 (16): 508—509. Bibcode:1964PhRvL..13..508H. doi:10.1103/PhysRevLett.13.508.
  29. ↑ Baggot, Jim (2012). Higgs The invention and discovery of the 'God Particle' (вид. First). Fountaindale Public Library: Oxford University Press. с. 90—91. ISBN 978-0-19-960349-7.
  30. ↑ «Interview: the man behind the 'God particle'», New Scientist 13 September 2008, pp. 44–45   (необхідна підписка) [Архівовано 13 September 2008 у Wayback Machine.]
  31. ↑ 'They'll find the God particle by summer.' And Peter Higgs should know. The Scotsman. 25 February 2012. Архів оригіналу за 6 July 2012. Процитовано 3 July 2012.
  32. ↑ а б Highfield, Roger (7 April 2008). Prof Peter Higgs profile. The Telegraph. London. Архів оригіналу за 15 October 2013. Процитовано 16 May 2011.
  33. ↑ Rodgers, Peter (1 September 2004). The heart of the matter. The Independent. London. Архів оригіналу за 16 December 2013. Процитовано 16 May 2011.
  34. ↑ Sample, Ian (17 November 2007). The god of small things. The Guardian. London. Архів оригіналу за 1 October 2013. Процитовано 21 March 2013. The name has stuck, but makes Higgs wince and raises the hackles of other theorists. "I wish he hadn't done it," he says. "I have to explain to people it was a joke. I'm an atheist, but I have an uneasy feeling that playing around with names like that could be unnecessarily offensive to people who are religious."
  35. ↑ Key scientist sure «God particle» will be found soon Reuters news story.
  36. ↑ Aitkenhead, Decca (6 грудня 2013). Peter Higgs interview: 'I have this kind of underlying incompetence'. the Guardian (англ.). Процитовано 26 травня 2022.
  37. ↑ Randerson, James (30 June 2008). Father of the 'God Particle'. The Guardian. London. Архів оригіналу за 1 December 2016. Процитовано 16 December 2016.
  38. ↑ Griggs, Jessica (Summer 2008) The Missing Piece [Архівовано 20 December 2016 у Wayback Machine.] Edit the University of Edinburgh Alumni Magazine, p. 17
  39. ↑ а б Higgs within reach. CERN. 4 July 2012. Архів оригіналу за 13 December 2012. Процитовано 6 July 2012.
  40. ↑ Теоретик "частинки Бога". Чоловік, який змінив наше розуміння Всесвіту. BBC Україна. 10 квітня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  41. ↑ Press release from Royal Swedish Academy of Sciences (PDF). 8 October 2013. Архів (PDF) оригіналу за 8 October 2013. Процитовано 8 October 2013.
  42. ↑ Boucle, Anna (18 February 2014). The Life Scientific. BBC RADIO4. Архів оригіналу за 23 May 2015. Процитовано 20 April 2015.
  43. ↑ Peter Higgs was told about Nobel Prize by passing motorist. Архів оригіналу за 15 July 2014. Процитовано 3 April 2018.
  44. ↑ Prof Peter Higgs did not know he had won Nobel Prize. BBC News. 11 October 2013. Архів оригіналу за 28 May 2016. Процитовано 20 June 2018.
  45. ↑ Теоретик «частинки бога»: помер видатний фізик Пітер Хіггс. Факти. 9 квітня 2024. Процитовано 9 квітня 2024.
  46. ↑ Statement on the death of Professor Peter Higgs. The University of Edinburgh. 9 April 2024. Процитовано 8 квітня 2024.
  47. ↑ «Higgs particle» [Архівовано 21 November 2007 у Wayback Machine.], Encyclopædia Britannica, 2007.
  48. ↑ Rajasekaran, G. (2012). Standard model, Higgs Boson and what next?. Resonance. 17 (10): 956—973. doi:10.1007/s12045-012-0110-z.
  49. ↑ Griggs, Jessica (Summer 2008) The Missing Piece [Архівовано 20 December 2016 у Wayback Machine.] Edit the University of Edinburgh Alumni Magazine, p. 17
  50. ↑ Martin, Victoria (14 December 2011) Soon we'll be able to pinpoint that particle [Архівовано 14 April 2013 у Wayback Machine.] The Scotsman, Retrieved 10 January 2013
  51. ↑ Collins, Nick (4 July 2012) Higgs boson: Prof Stephen Hawking loses $100 bet [Архівовано 6 October 2014 у Wayback Machine.] The Telegraph.
  52. ↑ Staff (4 July 2012) Scientists discover 'God' particle [Архівовано 3 June 2013 у Wayback Machine.] The Herald.
  53. ↑ Meeting the Boson Man: Professor Peter Higgs. BBC News. 24 February 2012. Архів оригіналу за 20 June 2016. Процитовано 20 June 2018.
  54. ↑ Staff (5 January 2012) Brief History of the Higgs Mechanism [Архівовано 12 November 2012 у Wayback Machine.] The Edinburgh University School of Physics and Astronomy, Retrieved 10 January 2013
  55. ↑ Higgs, P. W. (1964). Broken symmetries, massless particles and gauge fields. Physics Letters. 12 (2): 132—201. Bibcode:1964PhL....12..132H. doi:10.1016/0031-9163(64)91136-9.
  56. ↑ Englert, F.; Brout, R. (1964). Broken Symmetry and the Mass of Gauge Vector Mesons. Physical Review Letters. 13 (9): 321. Bibcode:1964PhRvL..13..321E. doi:10.1103/PhysRevLett.13.321.
  57. ↑ Guralnik, G.; Hagen, C.; Kibble, T. (1964). Global Conservation Laws and Massless Particles. Physical Review Letters. 13 (20): 585. Bibcode:1964PhRvL..13..585G. doi:10.1103/PhysRevLett.13.585.
  58. ↑ Physical Review Letters – 50th Anniversary Milestone Papers. Prl.aps.org. Архів оригіналу за 10 January 2010. Процитовано 5 July 2012.
  59. ↑ Anderson, P. (1963). Plasmons, Gauge Invariance, and Mass. Physical Review. 130 (1): 439—442. Bibcode:1963PhRv..130..439A. doi:10.1103/PhysRev.130.439.
  60. ↑ Higgs boson-like particle discovery claimed at LHC. BBC. 4 July 2012. Архів оригіналу за 31 July 2018. Процитовано 20 June 2018.
  61. ↑ Griggs, Jessica (Summer 2008) The Missing Piece [Архівовано 20 December 2016 у Wayback Machine.] Edit the University of Edinburgh Alumni Magazine, p. 17
  62. ↑ а б в г д е ж и Staff (29 November 2012) Peter Higgs: Curriculum Vitae [Архівовано 14 October 2013 у Wayback Machine.] The University of Edinburgh, School of Physics and Astronomy, Retrieved 9 January 2012
  63. ↑ The Edinburgh Award. The City of Edinburgh Council. Архів оригіналу за 29 July 2012. Процитовано 3 July 2012.
  64. ↑ The Nobel Prize in Physics 2013 (англ.)
  65. ↑ Rincon, Paul (28 December 2012). Peter Higgs: honour for physicist who proposed particle. BBC News website. Архів оригіналу за 29 December 2012. Процитовано 29 December 2012.
  66. ↑ Prof Peter Higgs wins the Royal Society's Copley Medal. BBC News. 20 July 2015. Архів оригіналу за 23 July 2015. Процитовано 22 July 2015.
  67. ↑ Higgs Centre for Theoretical Physics. The University of Edinburgh. Архів оригіналу за 16 November 2018. Процитовано 17 November 2018.
  68. ↑ Prof Higgs: nice to be right about boson. The Guardian. London. 6 July 2012. Архів оригіналу за 12 October 2013. Процитовано 6 July 2012.
  69. ↑ University to support new physics research. The University of Edinburgh. 6 July 2012. Архів оригіналу за 9 July 2012. Процитовано 6 July 2012.

Посилання ред.

    • Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пітер_Хіггс&oldid=42336932