Відкрити головне меню

Пінський повіт (Велике князівство Литовське)

повіт Берестейського воєводства Великого князівства Литовського

Пі́нський повіт — адміністративно-територіальна одиниця у складі Берестейського воєводства Великого князівства Литовського. Знаходився на заході Полісся. Площа 17[1] тис. км². Центр — місто Пінськ.

Пінський повіт
місто Пінськ
Країна Велике князівство Литовське
Регіон Берестейське воєводство
Населення
 - повне 160 000 (XVIII століття)
Площа
 - повна 17 тис. км²
Дата заснування 1565/1566
Дата ліквідації 1795
Pinski paviet. Пінскі павет.svg

СимволікаРедагувати

Повітова хоругва була блакитного («лазуровий») кольору із зображенням «Погоні» у центрі[1][2].

Міські герби отримали Городна, Логішин і Пінськ.

ІсторіяРедагувати

У XVXVI століттях з попередника повіту — Пінського князівства — виділилися численні дрібні маєтки місцевих бояр-шляхти, великі магнатські і церковні вотчини[1]. У 1519 територія, яка безпосередньо відносилася до Пінського замку, отримала статус особистої власності королеви Бони і її сина Сигізмунда Августа. Станом на 1528, згідно з переписом війська Великого князівства Литовського, на Пінщині було 79 бояр і боярських вдів. Згідно з адміністративно-територіальною реформою (1565—1566) включено до складу Берестейського воєводства. Територія повіту значно збільшилася за рахунок включення Давид-Городського, Дубровицького і Турівського князівств.

У 1791 році, згідно з Конституцією Речі Посполитої, утворився Пінсько-Зарічний повіт з центром у селі Плотниця, який у 1792 році був перейменований у Запінський з центром у містечку Столін[3][4].

Після другого поділу Речі Посполитої (1793) значна частина повіту разом з Пінськом опинилася у складі Російської імперії, а після третього поділу Речі Посполитої (1795) — і решта території.

ГеографіяРедагувати

На півночі межував з Слонімським і Новогрудським повітами Новогрудського воєводства (від Берези-Картузької на заході до Петрикова на сході), на сході — з Мозирським повітом Мінського воєводства (біля злиття Уборті і Прип'яті), на півдні — з Київським воєводством (від Ратного на заході до Зубковичів, Овруча і межі воєводства на сході)[5], на заході — з Берестейським повітом Берестейського воєводства.

До складу Пінського повіту входила територія Пінського городового і Логішинського староств (державних волостей) і прилеглі приватні маєтки.

На території повіту знаходилися міста і містечка: Бездеж, Висоцьк, Городна, Давид-Городок, Дольск, Дрогичин, Дубровиця, Логішин, Любешів, Мотоль, Нобель, Погост Загородський, Погост Зарічний, Пінськ, Столін, Турів, Хомськ, Телехани, Іванове. Магдебурські права мали Городна (1579), Дрогичин (XVIII століття), Логішин (20.08.1569), Любешів (1693), Мотоль (XVI століття), Пінськ (12.01.1581).

ДемографіяРедагувати

У середині XVII століття налічувалося 23 тис. димів, що відповідає населенню в приблизно 157 тис. осіб[1]. Згідно з сучасними підрахунками, до московсько-польської війни (1654—1667) кількість населення становила близько 186 тис. осіб, після війни вона скоротилася до 92 тис. осіб.[6] (14 тис. домів[1]).

Станом на 1775 рік у повіті налічувалося 16 665 димів[7]. У 2-й половині XVIII століття кількість населення складало близько 160 тис. осіб.

КерівникиРедагувати

Повітовий сеймик проходив у Пінську, там ж були підкоморський, земський, гродські суди. Пінська шляхта обирала двох послів до Сейму і двох депутатів до Головного трибуналу.

На Гродненському Сейму 12 січня 1793 заради збільшення кількості сенаторів від Великого князівства Литовського номінували каштеляна пінського шляхом підвищення до каштеляна місцевого повітового предводителя, яким на той момент був князь Франциск Друцький-Любецький. Він отримав привілей 26 жовтня 1793, але вже в грудні того ж року нова адміністративно-територіальна реформа Речі Посполитої скасувала Пінську каштелянію. В результаті, каштелян пінський зберіг свій титул, але вже не мав сенаторських повноважень.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Насевіч В. Пінскі павет // ВКЛ. Энцыкл. Т. 2. — Менск, 2005. С. 437.
  2. Насевіч В. Пінскі павет // ЭГБ. Т. 5. — Менск, 1999. С. 501.
  3. Адміністрацыйна-тэрытарыяльны падзел Беларусі / Склад. М. І. Камінскі. — Мн.: Беларуская савецкая энцыклапедыя, 1985. — 100 с. — (Энцыклапедычная бібліятэчка «Беларусь»). С. 66.
  4. Насевіч В. Тэрыторыя, адміністрацыйны падзел // ВКЛ. Энцыкл. Т. 1. — Менск, 2005. С. 39.
  5. Jelski A. Powiat piński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Tom VIII: Perepiatycha — Pożajście. — Warszawa, 1887. S. 176.
  6. Сагановіч Г. Невядомая вайна: 1654—1667. — Менск, 1995.
  7. Jelski A. Powiat piński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Tom V: Kutowa Wola — Malczyce. — Warszawa, 1884. S. 341.

ЛітератураРедагувати

  • Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Менск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
  • Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 5: М — Пуд / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Менск: БелЭн, 1999. — 592 с.: іл. ISBN 985-11-0141-9.
  • Адміністрацыйна-тэрытарыяльны падзел Беларусі / Склад. М. І. Камінскі. — Мн.: Беларуская савецкая энцыклапедыя, 1985. — 100 с. — (Энцыклапедычная бібліятэчка «Беларусь»). С. 67