Послідовність престолонаслідування Польського трону

Послідовність успадкування Польського трону — визначення спадкоємця польського престолу є дещо ускладненим, з огляду на історію самої Польщі. 1569 року королівство Польща утворила унію з Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським. Це був союз польського королівства з Великим князівством Литовським, Великим князівством Руським (Українським), які мали спільного виборного (а не спадкового) короля.

Мапа Республіки Двох Націй (Речі Посполитої)

Сучасна Польща є республікою, тому послідовність успадкування престолу носить лише історіографічний та дослідницький інтерес.

ІсторіяРедагувати

Від початків королівства Польщі й до 1370 року королями були представники династії П'ястів. Після цього, близько 50 років в Польщі і Угорщині (що були об'єднані персональною унією) правили королі й королеві з династії Анжу, які боролися за спадщину Королівства Русі з претендентом на титул Короля Русі Дмитром Любартом та Великими князями Литовськими.

В результаті Кревської унії до влади в Польському королівстві прийшла династія Ягеллонів.

1422 року дружиною Короля Польщі, Великого князя Литовського, Володаря і Спадкоємця Русі Владислава ІІ Ягайла стала українська княжна Софія з роду Гольшанських (Ольшанських), донька Князя Київського. Софія, яку коронували у 1424 році, народила двох польських королів: Владислава ІІІ (1424–1444) та Казимира IV (1427–1492), що володарював 48 років й поширив владу своєї династії, крім Польщі, Руси-України й Литви, ще також на Чехію, Словаччину та Угорщину.

Після утворення Речі Посполитої в Польщі, Литві, Україні і Білорусі закріпилась традиція обирати королів на загальнодержавних з'їздах шляхти.

Конституція від 3 травня 1791 року відновила унітарність та спадковий престол у Польщі.

Проте, відбувся Третій поділ Речі Посполитої і положення Конституції про спадкове право на трон так і не набрав чинності.

Відповідно до положень Віденського конгресу Фридріха Августа змусили відмовитися від титулу Князя (герцога) Варшави, а в новоствореному "Царстві Польському" титул прийняв російський імператор Олександр I.

Після початку листопадового повстання 1830 року, сейм Королівства Польського повалив й позбавив корони династію Романових, і оголосив про період міжкоролів'я, та про свою прерогативу передачі престолу інший монаршій династії. Таким чином польські історики вважають, що останнім "законним" королем Польщі був російський цар Микола I, якого було позбавлено титулу і престолу (а також його нащадків) відповідно до рішення Сейму Польщі.

Проте, російські війська придушили повстання, а цар Микола І скасував автономію Польщі й продовжував себе титулувати "царем Польським".

5 листопада 1916 Німеччина і Австро-Угорщина створили регентське Польське королівство, владу в якому (з численними обмеженнями часів військових дій) отримала "Рада Регентства Королівства Польського", до моменту вибору й коронації нового правителя.

За планом в подальшому мав бути обраний новий король Польщі, але розбіжності між державами, які контролювали територію Польщі не дозволили цьому відбутись. Серед претендентів на польський престол називались австрійський ерцгерцог Карл Стефан Габсбург і його син Карл Альбрехт, князі королівських будинків Баварії, Вюртемберга, а також Саксонії, чия правляча династія Веттінів дала Польщі двох королів (а також Великих князів Руських (Українських) Київських, Волинських та Чернігівських) і одного Великого князя Варшавського.

1918 р. Польща проголосила республіканську форму правління.

Можливих кандидатів на престол (у випадку відновлення монархії) в Польщі є велика кількість. Основними з них є представники Саксонської династії Веттінів та австрійської Габсбургів-Лотарінген.

Успадкування Польського тронуРедагувати

ДжерелаРедагувати