Попович Ілля Омелянович
Ілько Попович (нім. Elijah Popović) — український військовик, громадсько-політичний діяч Буковини, ЗУНР, УНР. Член УККБ, комендант Чернівців (1918). Син видатного українського педагога, публіциста, громадського-політичного діяча Буковини кінця ХІХ — першої чверті ХХ століть, першого українського президента Північної Буковини — Омеляна Поповича.
| Попович Ілля Омелянович | ||
|---|---|---|
 Поручник (обер-лейтенант), Сотник | ||
.jpg) Ілько Попович | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
1883 Чернівці Герцогство Буковина Австро-Угорщина | |
| Смерть |
1955 Мюнхен ФРН | |
| Громадянство | ||
| Псевдо | «Емга» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 1915–1916 | |
| Приналежність |
 Польська Республіка Німеччина | |
| Рід військ | Гуцульсько-Буковинський Легіон, Буковинський курінь | |
| Війни / битви | Перша світова війна, Радянсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Біографія ред.
Народився 1883 року в місті Чернівці (Герцогство Буковина, Австро-Угорщина). Здобувши освіту, працював інженером і геометром.
Професійна діяльність була пов'язана з головуванням у товариствах «Торговля» та допомоги емігрантам «Охорона».
Як громадсько-політичний діяч стояв у витоків організації на Буковині спортивно-пожежно-руханкових товариств «Січ» (1904) та радикальної партії (1906). Протягом 1909-1911 видава у Чернівцях газету «Громадянин». Тривалий час працював у правлінні «Української Школи».
Під час Першої світової війни поручник Буковинського Легіону збройних сил Австро-Угорщини.
Під час революційних подій 1918 р. брав активну участь в роботі буковинської секції УНРади ЗУНР, хоча й не брав участі в її створені (18-19 жовтня 1918). Входив до складу УККБ як комендант Чернівців. 6 листопада 1918 на чолі підрозділу УСС забезпечував передачу влади в Герцогстві Буковина від останнього крайового президента фон Ецдорфа представникам Північної та Південної Буковини — Омеляну Поповичу та Аурелу Ончулу.
Після румунської окупації Північної Буковини разом з Теодотом Галіпом перебував у Києві, де добивався від Гетьманського Уряду та Директорії допомоги у визволенні Української Буковини, проте безуспішно.
У січня 1919 р. переїхав до Станіслава, де продовжив активну роботу в УНРаді. Був делегатом Трудового конгресу України як член центрального комітету УСРП. З березня 1919 р. — референт військових справ Буковинської Ради в Станіславі. У цей час належав до УГА у ранзі сотника. Брав участь у формуванні Буковинського куреня. Через негативні наслідки польсько-українській війні та окупацію ЗУНР, разом з іншими військовими формуваннями, відступив у «Велику України».
Після поразки Української революції у 1921 році повернувся до Станіслава, де працював інженером. В 1939 році, після анексії західноукраїнських земель СРСР, був депортований.
Після Другої світової війни емігрував до Німеччини, де брав активну участь в роботі УНРади в екзилі, а також був членом правління товариства «Український Народний Дім» у Чернівцях. Під криптонімом «Емга» опублікував низку спогадів про визвольні змагання на Буковині та Буковинський курінь.
Див. також ред.
Примітки ред.
Джерела ред.
1. Бажаємо до України! Добржанський О. В., Старик В. П., «Маяк», Одеса-2008