Галіп Теодот Мелетійович
Теодо́т Меле́тійович Галі́п (нар. 19 червня 1873 р., с. Волока, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина, нині Вашківецька міська громада, Україна — пом. 6 квітня 1943 р., м. Брно, Протекторат Богемії та Моравії, нині Чехія) — український письменник, доктор права, адвокат, політичний та культурний діяч. Дипломат в Міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки. Викладач кримінального права в Українському Вільному Університеті в м. Прага.
| Галіп Теодот Мелетійович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Псевдонім | Немирич, Магін, Graccнus, Аз, Т. Г., Ф. Г., Ф. М. Г. | |||
| Народився | 19 червня 1873 р. с. Волока, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина | |||
| Помер | 6 квітня 1943 р. м. Брно, Протекторат Богемії та Моравії | |||
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина | |||
| Національність | Українець | |||
| Діяльність | Письменник, культурний та політичний діяч | |||
| Мова творів | Українська, німецька | |||
|
| ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Біографія
ред.
Теодот Галіп народився 19 червня 1873 р. в с. Волока, Вашківецького повіту, Герцогства Буковина, Австро-Угорщини.
Батько Мелетій Галіп (нар. 1845 - пом. 1916 р.) походив з бессарабсько-буковинської шляхетсько-попівської родини з сусіднього м. Вашківці. Мелетій Галіп був священником, оборонцем православних українців у Чернівецькій Консисторії, головою товариства «Православна Шляхта» в Чернівцях.
Мати Євфросина Галіп походила з роду Гафенків та була буковинською громадською діячкою: голова централі Жіночої Громади на Буковині (1913-20 рр.), організаторка виставок народного мистецтва (у Відні, в Києві та ін.).[1] Євфросина Галіп спілкувалась та співпрацювала з письменницею Ольгою Кобилянською.[2]
В родині батьки сповідували українську культуру і тому Теодот Галіп був вихований в повазі до культури та історії рідного народу. Як і прийнято було на той час в священницьких родинах, він отримав дуже добре домашнє виховання.[2] І саме вдома він отримав оті найважливіші уроки – приналежності до українського народу.
Теодот Галіп писав в одному з листів до О.Маковея:
«В нашій попівській родині багато часу іде на читання і на балакання про те, що читалося. А читаємо здебільшого газети, переважно руські (українські). Балакаючи, ще вживаємо двох мов. Але усі члени родини у вільні хвилини стараються вивчити руську мову докладніше. Ми трохи пізно, але все таки залізно зрозуміли, що ми є русини, і маємо народні обов’язки, і тому у вільні хвилини одушевлені тим відкриттям».
Очевидно під словами про вживання двох мов Теодот Галіп має на увазі руську (українську) та німецьку мову.
Свої перші кроки в навчанні Теодот Галіп почав робити в місцевій сільській однокласній школі. Вчитель в цій школі, Партеній Данчул, вмів зацікавити дітей не тільки наукою, але й дослідженням навколишнього світу. Він ходив з учнями в походи, вчив їх співати, підігруючи на гітарі або скрипці. Знав багато старовинних українських пісень.
Пізніше родина Галіпів переїжджає в м. Чернівці. Там Теодот Галіп закінчив Чернівецьку першу цісарсько-королівську державну гімназію та в 1898 р. отримав ступінь доктора права в Чернівецькому університеті імені Франца Йозефа.
Працював адвокатом Чернівцях, відстоював права бідної верстви. Брав активну участь в організації товариства «Січ» (у 1904-14 рр. голова Союзу Січей на Буковині), у діяльності Української радикальної партії - у 1906-18 рр. очолював її буковинське відділення. Видавав власним коштом та редагував двотижневик «Народна освіта». Був видавцем та редактором у газетах "Народна справа" (1907-08 рр.) та "Громадянин" (1909-10 рр.). У 1911 р. Теодот Галіп був обраний до Буковинського сейму. З початком Першої світової війни служив в австрійській армії. У 1918 р. Теодот Галіп повернувся до Чернівців та взяв активну участь в організації Буковинського віче - народних зборів, які ухвалили рішення про входження Північної Буковини до Української Держави. У кінці 1918 р. залишив Буковину, захоплену румунськими військами, і прибув через Закарпаття до Галичини. Звідти переїхав до Києва та розпочав службу в Міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки. Входив також до Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Згодом призначений до складу дипломатичної місії Української Народної Республіки в столиці Королівства Італія - м. Рим. Після ліквідації дипломатичної місії у 1921 р. переїхав до м. Відень, столиці Австрійської Республіки.
Пізніше переїхав до м. Хуст (Підкарпатська Русь, Чехословаччина, сучасна Закарпатська обл., Україна) та починаючи з 1923 р. працював там адвокатом. Брав участь у культурному житті українців Підкарпатської Русі.
У 1939 р. Теодот Галіп переїжджає до м. Брно, Протекторат Богемії та Моравії.
Викладає кримінальне право на факультеті права та суспільних наук Українського Вільного Університету в Празі - науковій установі української еміграції за кордоном. Також був членом Українського правничого товариства в Протектораті Богемії та Моравії.
Помер Теодот Галіп 6 квітня 1943 р. у м. Брно (Протекторат Богемії та Моравії), там і похований.
Політичні погляди
ред.Теодот Галіп виступав проти москвофільства - системи поглядів штучно нав'язаної Російською імперією деяким українцям підавстрійської України (Галичини, Буковини та Закарпаття), яка проголошувала ідею національно-культурної єдності росіян та українців.
За словами, Миколи Гуйванюка, кандидата історичних наук, доцента, завідувача кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича: «Серед письменників, що зайняли принципову позицію у дискусіях з москвофілами у правописному питанні, варто відзначити Теодота Галіпа. У численних дискусіях він доводив переваги фонетичного правопису, аргументовано роз’яснюючи причини неприйнятності етимологічного правопису, і гостро критикував москвофільську мовну політику.[2]
На думку Теодота Галіпа: "Москвофіли не можуть відмовитися від штучного «язичія» через незнання російської мови. Як наслідок, їм вдається туманити (обманювати) певну частину несвідомих галичан та буковинців». У своїй публіцистичній статті «Москвофільство – партія мертвих» Теодот Галіп доводив шкідливість москвофільства для українського національного руху та безперспективність їхньої ідеології.
Творчість
ред.Письменницький талант проявився в Теодота Галіпа ще в юності. Як поет вперше до читача він прийшов в 1894 р. з низкою ранніх поетичних творів. Потім поетичний доробок було видано у двох збірках: «Думки та пісні» і «Дика рожа». Поезія Теодота Галіпа вирізняється тяжінням до філософем, метафоричністю, досконалою інструментовкою вірша. На реалістичній основі творчості Теодота Галіпа позначився вплив народнопоетичних традиції, тогочасних модерністських шукань.
Його поезія та прозові твори друкувалися, починаючи від 1891 р. у чернівецьких, львівських, варшавських та канадських часописах. Його поезії досить різнобарвні: від модерністських мотивів до імпресіоністських. Леся Українка хвалила молодого автора, мовляв, у нього «гладка» лірика.
Як прозаїк, ще будучи студентом, він обрав національні пріоритети. Молодий письменник описував ті події, що відбувалися навколо – спочатку студентське життя, згодом побут селянства, місцевих багатіїв, взаємовідносини між людьми, що належали до різних соціальних прошарків.[2]
Прозовий доробок Теодота Галіпа включає повісті «Перші зорі» та «Нерівна гра», новелу "Чужинець" та низку публіцистичних статей.
Письменник Іван Франко у своїй рецензії схвально сприйняв повість Теодота Галіпа "Перші зорі": «Добрі ескізи тої буденщини, серед якої живе і обертається автор». Він зазначив, що «Оповідання з життя інтелігенції, а особливо молодої, у нас поки що рідкість, а з Буковини ще й більше».
Теодот Галіп відомий під псевдонімами і криптонімами: Немирич, Магін, Graccнus, Аз, Т. Г., Ф. Г., Ф. М. Г.[2]
Доля архіву письменника невідома.
Вшанування
ред.У м. Чернівці існує вулиця Галіпа Теодота.[3]
Окремі видання
ред.- Галіп Т. Вірші // Акорди: Антол. укр. лірики від смерті Шевченка / Упоряд. І.Франко. Репринт. вид. — К.: Веселка, 1991. — С. 294—295.
- Галіп Т. Думки і пісні. — Чернівці, 1901.
- Галіп Т. Поезії // Українська муза: Поетична антологія од початку до наших днів / За ред. О. Коваленка. — К., 1993. — Вип. 9. — С. 27-30.
Примітки
ред.- ↑ Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 351-365.
- ↑ а б в г д Український державник, письменник і дипломат - Теодот Галіп. www.dobrabiblioteka.cv.ua. Процитовано 27 липня 2024.
- ↑ Рішення №1423 від 04.09.2018 р. (62 сесія Чернівецької міської ради VII скликання).
Література
ред.- Галіп Теодот // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович.- К., 1993. — Т. 1. — С. 351—352.
- Галіп Теодот // Романенчук Б. Азбуковник: Енцикл. укр. л-ри. — Філадельфія, 1973. — Т. 2. — С. 328—329.
- Галіп Теодот // Українські письменники діаспори: Матеріали до біобібліографічного словника /Авт.-укл.: О. Білик, Г. Гамалій, Ф. — Погребенник. — К., 2006. — Част. 1. — С. 71-74.
- Колодій О. «Зазолотиться знову руське жито…» // Літературна Україна. — 2001. — 1 лютого. — С. 7.
- Погребенник Ф. Галіп Теодот // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К., 1988. — Т. 1. -С. 382.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Посилання
ред.- Галіп Теодот Мелетійович - Енциклопедія сучасної України
- Михайло Петрів - Українські адвокати. Державні, громадські, політичні та культурно-освітні діячі кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Київ: Вид-во «Юстініан», 2014
- Український державник, письменник і дипломат - Теодот Галіп (Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського)