Полеміка між реалістами і номіналістами

Стаття є частиною циклу про
схоластику
Thomas Aquinas in Stained Glass.jpg
Джерела
Течії
Схоластики

Рання схоластика:
Рабан Мавр | Ноткер Німецький | Гуго Сен-Вікторський | Алкуїн | Йоан Скот Еріугена | Аделард Батський | Іоанн Росцелін | П'єр Абеляр | Гільберт Порретанський | Іоанн Солсберійський | Бернард Шартрський | Амальрік із Бена | Петро Даміані | Ансельм Кентерберійський | Бонавентура | Беренгар Турський | Гійом із Шампо | Давид Динанський | Петро Ломбардський
Середня схоластика:
Альберт Великий | Тома Аквінський | Дунс Скот | Августин Блаженний | Аверроес | Вітело | Дитрих Фрейберзький | Ульріх Енгельберт | Вінсент із Бове | Жан Жандунський | Роджер Бекон | Роберт Гросетест | Олександр Гельський | Егідій Римський | Роберт Кілвордбі | Раймунд Луллій | Марсилій Падуанський
Пізня схоластика:

Альберт Саксонський | Волтер Берлі | Микола Кузанський | Жан Буридан | Нікола Орезмський | Петро д'Альї | Вільям Оккам | Данте | Марсилій Інгенський | Лере Франсуа
Проблематика
Школи
Дискурс

Неосхоластика[en]
Портал:Католицтво

Поле́міка між реалі́стами і номіналі́стами — дискусія про існування універсалій. Oдна з центральних тем розвитку філософської думки в Середньовіччі.

Номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Реалісти натомість переконані що існує реальність, незалежна від людської свідомості, людських думок і теоретичних побудов, в якій перебувають людські ідеї.

АнтичністьРедагувати

Аристотель був найвпливовішим філософом протягом двох тисячоліть. Його авторитет в середній віки був майже як авторитет церкви. У своїй метафізиці він описує теорії на користь номіналізму, але недостатньо чітко. Через таку незрозумілість і уможливилась середньовічна суперечка між номіналістами й реалістами.[1]

СередньовіччяРедагувати

Дискусія загострилася в період «зрілого Середньовіччя» (ХІІ-ХІІІ ст.), коли в Європі бурх­ливо зростають міста, виникають і розвиваються університети. Питання ролі людських зусиль і розумової активності в спасінні душі лежало в основі дискусій між «номіналізмом» і «реалізмом», хоча змістовим приводом для різнотлумачень було питання про природу загаль­них понять (універсалій)[2].

«Реалісти» вважали, що єдина справжня основа буття речей — це загальні ідеї божественного розуму, які постають взірцями при творенні світу; вони ж постають як єдино справжня реальність.

«Номіналісти», натомість, припускали, що загальні ідеї — це лише імена («номі­на»), якими людина позначає спільне в різних речах, а реальність — це конкретні одиничні речі, оскільки саме вони постають результатом божествен­ного творіння світу. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує. Унаслідок цього людське пізнання має своє значення та виправдання.

«Реалісти» були більш ортодоксальними теологами, тоді як деяких «номіна­лістів» Церква засуджувала. До «реалістів» належали Ансельм Кентерберійський і Бернард Клервоський, до «номіналістів» — Росцелін із Комп'єня та П'єр Абеляр[3].

І досі питання про природу за­гальних понять та їхня роль у пізнанні залишається важли­вим для філософії, оскільки у деяких течіях сучасної філософії головною є позиція, за якою єдиною реальністю інтелектуальних актів постає саме мова, а поняття, відповідно, визначають зміст інтелекту.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Петрушенко В. Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-IV рівнів акредитації. 2-е вид., вип. і доп. — К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ-2000», 2002. — 544 с.

Див. такожРедагувати