Стаття є частиною циклу про
схоластику
Джерела
Течії
Схоластики

Рання схоластика:
Рабан Мавр | Ноткер Німецький | Гуго Сен-Вікторський | Алкуїн | Йоан Скот Еріугена | Аделард Батський | Іоанн Росцелін | П'єр Абеляр | Гільберт Порретанський | Іоанн Солсберійський | Бернард Шартрський | Амальрік із Бена | Петро Даміані | Ансельм Кентерберійський | Бонавентура | Беренгар Турський | Гійом із Шампо | Давид Динанський | Петро Ломбардський
Середня схоластика:
Альберт Великий | Тома Аквінський | Дунс Скот | Августин Блаженний | Аверроес | Вітело | Дитрих Фрейберзький | Ульріх Енгельберт | Вінсент із Бове | Жан Жандунський | Роджер Бекон | Роберт Гросетест | Олександр Гельський | Егідій Римський | Роберт Кілвордбі | Раймунд Луллій | Марсилій Падуанський
Пізня схоластика:

Альберт Саксонський | Волтер Берлі | Микола Кузанський | Жан Буридан | Нікола Орезмський | Петро д'Альї | Вільям Оккам | Данте | Марсилій Інгенський | Лере Франсуа
Проблематика
Школи
Дискурс

Неосхоластика[en]
Портал:Католицтво

Йо́ан Скот Еріуге́на (Johannes Scotus Eriugena; 810-877) — ірландський філософ часів формування схоластики. Представляє освітницьку тенденцію в середньовічній філософії.

Еріугена переклав на латину знамениті «Ареопагітики» Псевдо-Діонісія і коментарі до них візантійського мислителя Максима Сповідника.

У відомому трактаті «Про розділення природи» Еріугена змальовує світовий космічний процес, який починається (у неоплатоністській манері) з «першої природи», представленої абсолютною «божественною єдністю». Остання породжує еманацію («другу природу») — божественний Розум, Логос, «син Божий». «Розділення природи», яке починається на цьому рівні, представлене тут безтілесними родовими та видовими ідеями. «Третя природа» — світ конкретних чуттєвих предметів. Одиничне, індивідуальне є «нестійким буттям», яке неминуче гине, повертаючись у божественну першооснову — це «четверта природа», що непомітно знову перетворюється у «першу».

Центральним у космічному процесі, по суті, виявляється людство, людина. Принаймні саме її гріхопадіння призводить до роздріблення буття на одиничне, а необхідність спокути визначає повернення до божественної єдності «четвертої природи». Еріугена вважає, що найважливішим шляхом пізнання істини є шлях пізнання і любові до людської природи.

Література ред.

Посилання ред.