Вікіпедія

Пйотр Дунін із Правковиців

надвірний маршалок, каштелян сєрадзький, Бжесць-Куявський воєвода
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Пйотр Дунін.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дунін.

Пйотр Дунін із Правковиців, Пйотр із Правковиців гербу Лебідь (нар. бл. 1415 — пом. 20 травня 1484) — військовий і державний діяч Королівства Польського, королівський придворний (1455—1457), войський більший сєрадзький (1456), надвірний маршалок (1459—1463), підкоморій сандомирський (1460—1477), каштелян сєрадзький (1478—1480), Бжесць-Куявський воєвода (1481—1484); гетьман затяжного війська (1462), староста ленчицький (1472—1484), мальборкський (1478—1484).

Пйотр Дунін із Правковиців
пол. Piotr Dunin z Prawkowic
Пйотр Дунін із Правковиців
Родовий герб Лебідь
Войський більший сєрадзький
1456 — ?
Монарх: Казимир IV Ягеллончик
Попередник: Станіслав Бавелна з Маячевиців
Наступник: Якуб із Жепішева, Лаґевників, Завадів
Надвірний маршалок
1459 — 1463
Попередник: Ян Куропатва
Наступник: Міхал Лясоцький
Сандомирський підкоморій
1460 — 1477
Попередник: Сендзівуй Ґловач Леженський[pl]
Наступник: Анджей із Ґолоґур і Сєнна[pl]
Каштелян сєрадзький
1478 — 1480
Попередник: Ян Заремба з Калінової
Наступник: Добєслав Курозвенцький[pl]
Бжесць-Куявський воєвода
1481 — 1484
Попередник: Анджей Кретковський[pl]
Наступник: Ян з Опорова (Опоровський)
 
Народження: 1415
Смерть: 1484
Ленчицький замок, Ленчиця, Лодзинське воєводство, Республіка Польща
Країна: Корона Королівства Польського
Рід: Дуніни
Батько: Кристин зі Скшинськогоd
Мати: Катажина
Шлюб: Вінцентина Леженська (Лежанська) з Лежениців
Діти: Анна, Ельжбета, Ян Бялий, Ієронім, Анджей[pl], Катажина, Якуб, Пйотр

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Пйотр народився близько 1415 року в сім'ї Кристина зі Скшинського, Правковиців і Шьмілова та його дружини Катажини[1]. Його рідним дядьком був підканцлер коронний Домінік Дунін зі Скшинського.

Про молоді роки Пйтора нічого не відомо, проте, схоже, він міг навчатися за межами Польщі, або, можливо, брав участь у війнах за кордоном, оскільки пізніше він демонстрував значні військові тактичні навички. Військову кар'єру він розпочав досить пізно. 1455 року в якості королівського придворного взяв участь у поході на Ласін. 1456 року став придворним Казимира Ягеллончика[2] й отримав посаду войського більшого сєрадзького[3].

Деякі дослідники вважають, що Пйотр був протягом 1459—1479 років бурґграфом краківським[4][5]. Проте, ймовірно, протягом XV століття жили майже одночасно два Пйотри Дуніни з Правковиців і Моравян, які були, можливо, двоюрідними братами. Один із них, бурґграф краківський (1459—1479) мав дружину Ельжбету, синів Пйотра, Анджея та Дуніна, помер перед 28 січня 1485 року. Зокрема, протягом 1461—1462 років він перебував у Кракові й виконував свої обов'язки бурґграфа. Тому інший Пйотр Дунін цю посаду аж ніяк не міг займати, бо перебував у цей час у Пруссії та брав участь у військових діях[6].

Під час тринадцятирічної війни, за неприсутності біля монарха чинного надвірного маршалка Яна Бейзата з Мокрського, протяго 1459—1463 років Пйотр Дунін виконував маршалківські функції[7]. Цей уряд передбачав, зокрема, командування надвірними хоругвами. В цій якості він супроводжував короля під час походу до Пруссії[2]. 1460 року отримав посаду підкоморія сандомирського[8]. 19 грудня 1461 року представляв короля на з'їзді Станів Прусських[pl] у Ельблонзі, де обговорювалися питання оборони Нижньої Пруссії від наступу тевтонців[9].

Надалі Пйотр Дунін був воєначальником королівських затяжних військ. Його тактичний талант і послідовність, з якою він намагався відрізати орден від отримання підкріплень з Німеччини, в результаті посприяли перемозі Польщі. Він був командиром з великим авторитетом, але водночас і нещадною людиною, яка твердою рукою підтримувала дисципліну у своїх затяжних загонах. Зокрема, в липні-серпні 1462 року він разом із ґданським флотом здійснив успішну висадку в Самбії. Коли після зайняття міста Фішгаузен на Земландському півострові серед вояків виникла суперечка про розподіл здобичі, він наказав спалити місто, усунувши предмет суперечки[10].

Дунін тріумфував у битві під Шьвециним[pl] 17 вересня 1462 року. Він поєднав вміле використання кінноти, піхоти та табору, якими свого часу блискуче користувався ватажок гуситів Ян Жижка. Відбивши атаки ворога, польське військо пішло в контратаку й захопило тевтонський табір. Під час битви загинуло близько 75 % тевтонських сил, включно з їхнім командувачем Фріцом фон Равенеком. Побачивши цю нищівну поразку, Ерік Померанський, який йшов на допомогу тевтонським лицарям, відступив. Під час цієї битви Дунін був поранений в стегно гарматним пострілом[11][10].

У грудні 1462 року в одному з документів Пйотр Дунін назвав себе лат. campiductor — гетьманом. Вже тоді він, імовірно, був головнокомандувачем (гетьманом) польських затяжних військ у Пруссії, решта керманичів перейшли під його командування. На цій підставі деякі історики стверджували, що Дунін був першим в історії коронним гетьманом. Однак це перебільшене твердження[12].

 
Мар'ян Ярочинський, Трактат Торунський (1870—1873). Під прапором, праворуч від короля, стоїть гетьман королівський, лат. Campiductor Supremus Пйотр Дунін.

1464 року Пйотр Дунін захопив Ґнєв і змусив до капітуляції Нове. 1466 року він захопив Хойниці, останній пункт опору Тевтонського ордену в Померанії. Падіння Хойниців змусило тевтонських лицарів укласти мир[13]. Дунін виступив одним із гарантів Торунського миру 1466 року[14].

Каспер Несецький згадує, що Дунін здійснив посольство до Чехії та Угорщини, «де своєю хоробрістю все заспокоїв»[15].

2 жовтня 1471 року на чолі 12 тисяч жовнірів вирушив разом із королевичем Казимиром у безуспішний похід для здобуття для останнього угорського престолу[16], під час якого війська через Егер змогли дійти лише до Нітри.

1473 року Пйотр був послом до Станів Прусських, а через рік вів з ними переговори[17].

1474 року став старостою ленчицьким. 1476 тяжко захворів. Зрештою, Дунін одружав і вже 1477 року керував разом із сином Яном званим Бялим (Білим) польськими військами під час так званої війни священників[pl] (1478—1479) з єпископом вармінським Ніколаусом фон Тюнґеном[pl][17].

Він залишався до кінця свого життя довіреним радником короля Казимира Ягеллончика та його представником у Королівській Пруссії. Наперекір місцевій шляхті, він 1478 року став старостою мальборкським, керівником найбагатшої королівщини в Польщі[2]. На початку 1478 року був призначений каштеляном сєрадзьким[18], а наприкінці життя 1480 року отримав уряд Бжесць-Куявського воєводи[19]. Проте, через вік і стан здоров'я безпосередньо командував військами його син Ян Білий, а Пйотр Дунін займався забезпеченням Мальборка та проводив переговори з Станами Прусськими. Після закінчення війни він мирно керував у Мальборку, був справедливим і твердим управителем, захищав селян від гноблення, охороняв права короля, опікувався замком, дотримувався чинних звичаїв[17].

1483 року Пйотр Дунін знову захворів[10]. Помер 20 травня 1484 року в Ленчицькому замку[19].

Вшанування пам'яті

ред.
 
Пам'ятник Пйотру Дуніну в Хойницях, фото 2021 р.
 
Теплохід Польських океанічних ліній «Пйотр Дунін», 1969 р.

У Парку Тисячоліття в Хойницях встановлений його дерев'яний пам'ятник-скульптура. На його честь також названі вулиці в деяких населених пунктах, зокрема в Устці та в Поґуже[20][21][22].

На честь героя Тринадцятирічної війни був названий теплохід Польських океанічних ліній «Пйотр Дунін», збудований 1967 року. Він здійснював рейси на Індійській лінії протягом 1967—1992 років[10][2].

Маєтності

ред.

Від батька Пйтор успадкував Правковиці та Шьмілов, отримав також Моравяни. 1457 року отримав від короля землі навколо Жечиці в нагороду за військові заслуги[23]. 1471 року Дунін придбав міста Старий і Новий Уязд разом із замком та прилеглими селами у Станіслава Варшицького за 8 000 угорських флоринів і частину села Шьвєнте в Бжесць-Куявському повіті[24]. Також придбав Заосе, Побєже, Заборув (тепер — Заборув-Перший і Заборув-Другий, Цеканув, Неборув, Лазисько, Хоженцин, Стажиці (тепер — частина Томашова-Мазовецького), Кучулув і Смардзевиці, розташовану неподалік Беліну, а також поблизу Ленчиці села Ґольбиці, Славенцин, Беськ. Окрім того, придбав також село Колюшки[25].

Сім'я

ред.

З дружиною Вінцентиною Леженською (Лежанською) з Лежениців гербу Наленч мали 8 дітей:

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Bożena, Aleksander, Piotr Dunin-Kukurowscy, Hetman Piotr Dunin z Prawkowic i jego związki z Chojnicami, [w:] Zeszyty Chojnickie, pod red. Jacka Knopka, Nr. 25, 2010, s. 171.
  2. ↑ а б в г Duninowie XI-XX w. / Piotr Dunin z Prawkowic. Fundacja Rodu Duninów.
  3. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II, Urzędnicy Łęczyccy, Sieradzcy i Wieluńscy XIII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Bieniak [et al]; Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985, s. 132.
  4. ↑ Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 5: Dowiattowie — Gąsiorkowicz, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1902, s. 98.
  5. ↑ Karol Górski, Dunin Piotr (1415?-1484) [w:] Polski słownik biograficzny, T. 5, Dąbrowski Jan Henryk — Dunin Piotr Stanisław, Kraków, Polska Akademia Umiejętności, 1939—1946, s. 479.
  6. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 5: Burgrabowie zamku krakowskiego XIII—XV wieku: spisy, oraz uzupełnienia do zeszytów 1-4 / oprac. Waldemar Bukowski; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1999, s. 50-51.
  7. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 85.
  8. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 196.
  9. ↑ Bożena, Aleksander, Piotr Dunin-Kukurowscy, Hetman Piotr Dunin z Prawkowic i jego związki z Chojnicami, [w:] Zeszyty Chojnickie, pod red. Jacka Knopka, Nr. 25, 2010, s. 172.
  10. ↑ а б в г Herbert Gnaś, Piotr Dunin – bicz na Krzyżaków. Ciekawostki historyczne.
  11. ↑ Piotr Dunin z Prawkowic. bryk.pl.
  12. ↑ Paweł Pizuński, Herr von Donen z Polski. https://www.focus.pl/.
  13. ↑ Bożena, Aleksander, Piotr Dunin-Kukurowscy, Hetman Piotr Dunin z Prawkowic i jego związki z Chojnicami, [w:] Zeszyty Chojnickie, pod red. Jacka Knopka, Nr. 25, 2010, s. 172—173.
  14. ↑ Antoni Gąsiorowski, Polscy gwaranci traktatów z Krzyżakami XIV—XV wieku, [w:] Komunikaty Mazursko-Warmińskie, nr 2-3, 1971, s. 263.
  15. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 3. : [C-D], Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1839, s. 439.
  16. ↑ Ludwik Kolankowski, Polska Jagiellonów. Dzieje polityczne, Księgarnia Gubrynowicz i Syn, Lwów 1936, s. 119
  17. ↑ а б в Bożena, Aleksander, Piotr Dunin-Kukurowscy, Hetman Piotr Dunin z Prawkowic i jego związki z Chojnicami, [w:] Zeszyty Chojnickie, pod red. Jacka Knopka, Nr. 25, 2010, s. 173.
  18. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II, Urzędnicy Łęczyccy, Sieradzcy i Wieluńscy XIII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Bieniak [et al]; Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985, s. 107.
  19. ↑ а б Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. VI: Kujawy i Ziemia Dobrzyńska, Zeszyt 1: Urzędnicy kujawscy i dobrzyński XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego, oprac. Janusz Bieniak i Sobiesław Szybkowski; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 2014, s. 192.
  20. ↑ Rzeźba Piotra Dunina, Chojnice - zdjęcia. polska-org.pl.
  21. ↑ Mapa Ustka Piotra Dunina - Dunina Ustka plan miasta, Dunina Ustka na mapie. fajnewczasy.pl.
  22. ↑ Mapa Pogórze Piotra Dunina - Dunina Pogórze plan miasta, Dunina Pogórze na mapie. fajnewczasy.pl.
  23. ↑ Historia Gminy. Gmina Rzeczyca.
  24. ↑ Tadeusz Nowak, Dzieje Ujazdu do końca Rzeczypospolitej Szlacheckiej, [w:] Z dziejów Ujazdu, s. 27.
  25. ↑ Bożena, Aleksander, Piotr Dunin-Kukurowscy, Hetman Piotr Dunin z Prawkowic i jego związki z Chojnicami, [w:] Zeszyty Chojnickie, pod red. Jacka Knopka, Nr. 25, 2010, s. 171—172.

Джерела

ред.
  • Karol Górski, Dunin Piotr (1415?-1484) [w:] Polski słownik biograficzny, T. 5, Dąbrowski Jan Henryk — Dunin Piotr Stanisław, Kraków, Polska Akademia Umiejętności, 1939—1946, s. 479—480.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пйотр_Дунін_із_Правковиців&oldid=43450665