Відкрити головне меню

Петро (Білянський)

львівський греко-католицький єпископ
(Перенаправлено з Петро Білянський)

Петро́ Біля́нський (1736, Жовква — 29 травня 1798) — український (руський) галицький релігійний, освітній діяч. Греко-католицький священик, єпископ Львівський, Галицький і Кам'янецький (1779—1798). Перший представник білого (мирського) духовенства на Львівській єпископській кафедрі УГКЦ.

Петро Білянський
Петро Білянський
Єпископ Львівський, Галицький та Кам'янецький
30 жовтня 1779 — 1798
Обрання: 30 жовтня 1779
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Лев Шептицький
Наступник: Микола Скородинський
 
Народження: 1736(1736)
Жовква
Смерть: 29 травня 1798(1798-05-29)
Львів
Єпископська хіротонія: 23 вересня 1781

ЖиттєписРедагувати

Народився в 1736 році в м. Жовква. Був, мабуть, сином жовківського міщанина[1] (за іншими даними сином міщанина з Бучача[2]). Навчався, певне, не у василіян[1] (за іншими даними, в Бучацькій василіянській гімназії у першому навчальному році (1754—1755[2])).

4 січня 1777 року канонік П. Білянський як представник Львівської митрополичої капітули подав позов щодо невиконання умов угоди на виготовлення двох бічних вівтарів і та проповідальниці для собору святого Юра, укладеної 7 січня 1772 року Іваном Оброцьким, Іваном Щуровським, Семеном Стажевським і Лазарем Паславським, після чого вони отримали 1000 злотих польських завдатку. Відповідачі не могли повернути завдатку, тому війтівський суд вирішив, що сплата боргу буде забезпечена нерухомістю Оброцького та Стажевського, зокрема, двориком Оброцьких. Справа розглядалась до 1784 року, хоча, згідно рахунків катедри з травня 1779 року, роботи мали бути тоді виконані.[3]

Номінований на посаду 30 жовтня 1779 року. За одними даними, єпископське свячення відбулось 23 вересня 1781 року через опір василіян, які не хотіли призначення на кафедру львівського єпископа мирської особи. Ієрарх частково пішов на поступки василіянам (зокрема, прийняв правила ордену, носив одяг), але не отримав повної їх підтримки, надалі мав конфлікти.[4] За іншими даними, його свячення (консекрація) відбулась 12 серпня 1781 року в катедральній церкві (соборі святого Юра) за присутності, зокрема, єпископів Ясона Смогожевського, Якова Тумановича, Петра Карвосецького, радника намісництва Юрія a Beckhen, дрогобицького старости Юзефа Жевуського, барського старости Міра, литовського підчашого Йоахіма Потоцького.[5] Його призначення — наслідок церковної політики австрійського освіченого абсолютизму.

Доклав багато зусиль для реформи УГКЦ, підняття морального та ментального рівня кліру. Писав петиції до цісаря (21 квітня 1781 року, 11 травня 1796), проводив канонічні візитації. За його сприяння: у Львові було відкрито духовну семінарію для греко-католиків 30 серпня 1783 року; було проведено уточнення меж єпархії, її поділ на деканати. Однак був проти утворення капітули при кафедрі УГКЦ у Львові.

Після поділу Речі Посполитої іноді відправляв богослужіння в колишньому костелі єзуїтів у Львові.[6] У серпні 1784 року посвятив перебудовану церкву святого Миколая в Теребовлі.[7]

Досяг істотного поліпшення статусу греко-католицької церкви, зокрема, повної рівності з римо-католицькою церквою в Галичині (указ від 13 жовтня про віротерпимість) та запровадження української мови в «Studium Ruthenum» та церковних проповідях у роки правління імператора Йозефа II. Зайняв позицію всупереч проекту заміни грошової дотації для консистора (1787 рік). Його підтримував Перемиський єпископ УГКЦ Максиміліян Рилло, що викликало протести серед підлеглого духовенства. У 1790 р. звернувся з петицією до наступника Йозефа II імператора Леопольда II із проханням підтвердити рівність обох обрядів католицької церкви (була офіційно підтверджена 8 липня 1790), утворити Галицьку митрополію, ввести початкове навчання українською мовою під опікою церкви, відновити деякі монастирі та інше.

Активно протидіяв впливу РПЦ на території Львівської єпархії. Під час частих візитацій наголошував в проповідях на необхідності сумлінного виконання обов'язків, виробленню терпимості, витримки. Для поширення впливу УГКЦ сприяв заснуванню консисторій у Барі, Кам'янці-Подільському (сприяв будівництву палацу єпископа при церкві Св. Івана).

Звертався до Папи Пія VI, цісаря Франца ІІ з просьбами вплинути на російську політику стосовно греко-католиків у захоплених землях, що не мало успіху: греко-католики часто вимушено ставали православними.

В 1794 році після смерті Перемиського єпископа УГКЦ Максиміліяна Рилла був призначений адміністратором цієї єпархії.

Серед руської інтелігенції 18 ст. найбільше прислужився до справи народної освіти. Доручав парохам в проповідях заохочувати батьків віддавати дітей до школи, пояснювати переваги освіти. Зустрів значний спротив шовіністично налаштованих поляків, в тому числі духовенства[8]

Перед смертю отримав звання дійсного таємного радника від цісаря.

Автор праць:

  • «Обовязки парохів і розпорядження». — Львів, 1781
  • «Циркуляр, який рекомендує духовенству Кам'янецької єпархії пильне навчання люду». — Львів, 1791
  • «Пастирський лист до духовенства та парафіян Львівської і Перемиської єпархій». — Львів, 1795.[9]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Петро Біляньский // ІІІ. Звіт… — С. 25.
  2. а б Причинки до історії Бучацьких шкіл // Записки Чину Святого Василія Великого. — Т. IV. — Вип. 3—4. — С. 759.
  3. Hornung Z. Obrocki Jan // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXIII. — S. 465.
  4. Wąsowicz M. Bielański Piotr (†1798)… — S. 34.
  5. Петро Біляньский // ІІІ. Звіт… — С. 29—30.
  6. Петро Біляньский // ІІІ. Звіт… — С. 28.
  7. Пиндус Б. Білянський Петро // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 58. — ISBN 978-966-528-318-8.
  8. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 149. — ISBN 5-7773-0359-5.
  9. Wąsowicz M. Bielański Piotr (†1798)… — S. 35.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати