Степан Панкович
Степан Панкович (також Стефан Панкович; русин. Стефанъ Панковичъ, угор. Pankovics István; 29 жовтня 1820, Веляти, Угорське королівство — 29 серпня 1874, Ужгород, Угорське королівство) — священик та церковний ієрарх у Закарпатті, мадярон, активний провадник мадяризації краю[2] та противник москвофільства.
| Степан Панкович | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 28 грудня 1866 — 29 серпня 1874 | |||
| Інтронізація: | 5 травня 1867 | ||
| Конфесія: | Мукачівська греко-католицька єпархія | ||
| Деномінація: | Греко-католицька церква | ||
| Попередник: | Василь Попович | ||
| Наступник: | Йоан Пастелій | ||
| Діяльність: | католицький священник, католицький диякон, католицький єпископ | ||
| Національність: | русин | ||
| Громадянство: | .svg){kind=small} Австро-Угорщина
| ||
| Народження: | 29 жовтня 1820 Веляти, Требішов, Словаччина | ||
| Смерть: | 29 серпня 1874 (53 роки) Ужгород, Австро-Угорщина | ||
| Священство: | 27 серпня 1851 | ||
| Престол: | Мукачівська єпархія | ||
|
Нагороди: | |||
| |||
Життєпис ред.
Народився 29 жовтня 1820 року у селі Веляти (нині — округ Требішов, Словаччина).
Після закінчення Ужгородської богословської семінарії та висвячення у 1851 році на греко-католицького священика Степан Панкович жодного дня не виконував священичих обов'язків. Натомість протягом майже 20 років працював домашнім вчителем в різних угорських аристократичних родинах. Попри брак практичного пастирського досвіду, у 1866 році його було призначено єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії, і наступного року це призначення схвалив Ватикан.[2]
Роки правління єпископа Степана Панковича (1867—1874) припали на час посилення урядової політики мадяризації та національної асиміляції немадярських народів Угорського королівства після Австро-угорської угоди 1867 року[3] — і Степан Панкович був переконаним прихильником цієї політики. Навіть пастирські послання до народу Панкович писав угорською мовою. Він взявся «плекати» угорський патріотизм у карпатських русинів, стверджуючи, що якщо вони живуть під правлінням мадярів, то їм також слід стати мадярами:
«Якщо ми живемо тепер під владою мадярів, то ми маємо ставати мадярами, а як прийдуть німці, то станемо німцями»[2]
Степан Панкович був прихильником підпорядкування своєї єпархії угорській церкві, у той час коли єпархіальний синод та місцеві еліти Мукачевого протягом десятиріч клопотали про її автономію. То ж коли у 1771 році папською буллою Климента XIV Мукачівська єпархія врешті вийшла із підпорядкування римо-католицького єпископа в угорському Ягрі (Еґері) та стала підпорядкованою безпосередньо Ватикану,[4] єпископ Панкович активно виявляв свою незгоду. На противагу Румунській та Сербській православним церквам в Угорщині, які зберігали свій автономний статус і рівність з римо-католицькою та протестантськими церквами, єпископ визнав верховенство римо-католицької церкви Угорщини на Будапештському церковному конгресі 1870 року.[2]
За роки його єпископства виділено південну частину Мукачівської єпархії в окремий вікаріят із власною консисторією та богослужбовою угорською мовою, з осередком у містечку Гайдудорг (Гайдудороґ). 1912 року вікаріят перетворено на окрему єпархію (дієцезію), що тепер входить до складу Угорщини.[3] Згодом Гайдудороґ став єдиною угорською епархією візантійського обряду.[5]
У своїх намаганнях поширювати проугорську орієнтацію єпископ виявляв критичне ставлення до єдиної існуючої руської організації — Товариства св. Василія Великого, яке захищало автономний статус Мукачівської єпархії. Йому вдалося позбутися голів-засновників Адольфа Добрянського та Івана Раковського, які були москвофілами, та фактично взяти під свій контроль друкований орган товариства — газету «Свѣтъ». У 1871 році новий редактор почав видавати газету під назвою «Новий свѣтъ», яка також виявилася недостатньо проугорською в очах влади, і Степан Панкович замінив її наступного року (1872 р.) справді лояльною газетою «Карпатъ». Він також домігся переведення журналістів та дописувачів, що залишалися в опозиції угорському урядові, на роботу в інші частини Угорського королівства (Кирило Сабов, Юрій Ігнатков) або змушував назавжди виїхати з країни. Деякі з них емігрували до Російської імперії (Віктор Кимак, Михайло Молчан, Еммануїл Грабар).[2]
Степан Панкович також заборонив семінаристам-русинам навчатися у імперській столиці Відні, натомість посилав їх на навчання до Будапешта та Острогома.[3] Побоюючись, що вони «слов'янізуються» під впливом студентів-слов'ян із інших частин Австро-Угорської імперії, він також заборонив викладання руської мови в гімназіях Закарпаття, і це рішення стало поштовхом для мадяризації дедалі ширших верств греко-католицької русинської церковної інтелігенції.[2]
За свої успіхи в розгромі останніх спроб русинського національного самоусвідомлення Степан Панкович був високо оцінений угорськими урядовими колами: його було нагороджено Великим Хрестом ордена Залізної Корони (1871 р.)[6], надано звання імператорського таємного радника та командора Королівського угорського ордена Святого Стефана (1869 р.)[2][7].
Помер 29 серпня 1874 року в Ужгороді[2] (нині — Закарпатська область, Україна).
Примітки ред.
- ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Pankovics, Stephan // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 28. — S. 368.
- ↑ а б в г д е ж и Поп І. Панкович Степан // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / під ред. П. Р. Маґочія. — Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010. — С. .
- ↑ а б в Чубатий М. Українська Католицька Церква — Православна католицька церква в Одесі, 04.05.2008.
- ↑ Белей Л. Закарпатський казус // Український тиждень. — 2010. — 12 березня.
- ↑ о. Гриньох І. Собор, який для нас не відбувся [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Сучасність. — 1967. — № 10 (82). — С. 107—108.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1874. — S. 74.
- ↑ A Szent István Rend tagjai. archive.is. 5 січня 2013. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 31 березня 2018.
Посилання ред.
- Портрет єпископа Степана Панковича[недоступне посилання з липня 2019]
| Попередник Василь Попович |
|
Єпископ Мукачівський 28 грудня 1866—29 серпня 1874 |
|
Наступник Йоан Пастелій |