Пол Роберт Магочі

американсько-канадський історик угорсько-українського походження
(Перенаправлено з Павло Роберт Маґочій)

Пол Роберт Магочі, також відомий як Павло-Роберт Маґочій (англ. Paul Robert Magocsi; нар. 26 січня 1945, Енглвуд, Нью-Джерсі, США) — американський та канадський історик угорсько-українського[прим. 1] походження.[2][3][4] З 1980 року працює на катедрі українознавства імені Джона Яремка Торонтського університету.[5] У колі наукових інетересів Магочі — історія України та дослідження русинів як окремої нації; на початку своє кар'єри Маґочі вважався україністом, однак в останні роки він перекваліфікувався на русиніста.[6][7] У 2005—2009 роках очолював Світовий конгрес русинів.

Пол Роберт Магочі
Paul Robert Magocsi
Magocsi NTSh Toronto.JPG
Народився 26 січня 1945(1945-01-26) (75 років)
Інглвуд
Місце проживання Торонто
Країна США
Національність угорець (за батьком) і русин (за матір'ю)
Діяльність історик
Alma mater Ратгерський університет, Принстонський університет
Галузь історія
Заклад Торонтський університет
Звання професор
Ступінь доктор
Членство Королівське товариство Канади
Відомий завдяки: русинське питання
Нагороди

CMNS: Пол Роберт Магочі у Вікісховищі

В Україні рух «політичного неорусинства», ідеологом якого є Магочі, вважають сепаратистським рухом по від'єднанню українського Закарпаття, зокрема Лемківщини, де історично проживають лемки-русини, в окрему державу.[8][9][10][11][6]

БіографіяРедагувати

Народився в місті Інґлвуді (англ. Englewood), штат Нью-Джерсі, в родині вихідців із Закарпаття — угорця та карпатської русинки, представників другого покоління іммігрантів.

У 1966 році закінчив Ратґерський університет, у 1972 році — аспірантуру Принстонського університету, отримавши ступінь доктора філософії в галузі історії. У 1971 році відомий український діаспорний учений Омелян Пріцак запросив молодого Пола Магочі до Гарвардського університету працювати в Українському науковому інституті, досліджуючи історію Галичини XIX століття. Працююючи в Гарварді, у 1975—1982 роках був першим відповідальним редактором Гарвардської серії українознавчих студій.

У 1980 році став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений Інститут українознавства. У 1989 році як професор-гість (запрошений професор) читав курс української історії в Гебрейському університеті в Єрусалимі.

У 1990—1997 роках був директором Інституту історії полікультурної спільноти провінції Онтаріо. У 1999 році був головним редактором «Енциклопедії народів Канади». У 2001, 2002, 2003, 2006 роках — науковий консультант Інституту соціальної антропології імені Макса Планка в Німеччині.

Українознавчі студіїРедагувати

 
На Львівському форумі видавців, 2014 рік

Магочі має широкий спектр наукових інтересів, одним з аспектів якого є українознавство.

У 1980 Магочі став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений інститут українознавства. У якості голови інститут українознавства Університету Торонто Магочі не раз приїжджав в Україну, насамперед на Закарпаття, для участі в різних конференціях (однак відвідини Закарпаття Магочі були переважно не для здобутття поступу в українознавчих студіях, а для розширення іншого його наукового інтересу - карпато-русинська нація). Зокрема, Магочі брав участь у роботі 9-го Міжнародного конгресу славістів у Києві (1983), 1-го (Київ, 1991), 5-го (Чернівці, 2003), та 6-го (Донецьк, 2005) Міжнародних конгресів україністів тощо.

Починаючи з 1980 й донині найбільшими здобутками Магочі у якості голови інституту українознавства стало видання ряду книг про історію України та пов'язаними з нею речами, зокрема Дерев'яні церкви в Карпатах (англ. Wooden Churches in the Carpathians, Торонто, 1982), Галіція: Історичний огляд та бібліографічний (англ. Galicia: A Historical Survey and Bibliographic, Торонто, 1983), Україна: історичний атлас (англ. Ukraine: A Historical Atlas, Торонто, 1986), Моральність та реальність: життя та часи Анрея Шептицького (англ. Morality and Reality: The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi, Торонто, 1989), Україна. Історія її земель та народів (англ. A History of Ukraine: The Land and Its Peoples[12], Торонто, 1996, 2010), Коріння українського націоналізму (англ. The Roots of Ukrainian Nationalism, Торонто, 2002), Ілюстрована Історія України (англ. Ukraine – An Illustrated History, Торонто, 2007, 2014), Євреї та українці: тисячоліття співіснування (англ. Jews and Ukrainians: A Millennium of Co-Existence, Торонто, 2016),

Україна: історія її земель та народівРедагувати

Найважливішою працею Магочі з українознавства є його книга «Україна: історія її земель та народів».[12] Цю книгу Сергій Плохій вважає першою історією України, написаною не з етнічної точки зору, а з мульти-етнічної.[13] Замість опису українського народу від найдавніших часів й до сьогодення, як це робили всі попередні великі українські історики (Орест Субтельний, Михайло Грушевський, Сергій Єкельчик тощо), Магочі брав за базу не український народ (де б він не проживав), а географічну територію України в її сучасних кордонах, та описував історичні перипетії усіх народів, що населяли й населяють цю територію.[13] Українська культура розглядається з позицій мультикультуралізму, тобто українським вважається не те, що є укранським за його базовими ознаками (створене українською мовою тощо), а те, що створено на території України. Тобто, за мультикультурною історією Магочі, Микола Гоголь та Шолом Алейхем — українські письменники, бо народилися на території сучасної України.[13]

На думку рецензентів книги, представлення персоналій з історії України у книзі Магочі є доволі вибірковим та обмеженим. Окремі текстові сегменти, а не фрагментарні чи контекстуальні згадки, присвячено лише певним знаковим історичним особам. Пантеон постатей української минувшини, зорієнтований на західного читача, й до нього фактично не потрапив жоден з українських діячів визвольних змагань ХІХ-ХХ століття [14].

КонтроверсійностіРедагувати

З 1970-их років Магочі є основним ідеологом русинського сепаратистського руху. З 1978 року Магочі займає пост президента-засновника Карпато-русинського дослідного центру США (англ. Carpatho-Rusyn Research Center), який видає у Сполучених Штатах та Європі наукові й науково-популярні праці з історії та культури русинів. Пол Магочі та його однодумці у своїх науково-популярних працях відстоюють твердження, що карпаторусини, зокрема й мешканці Закарпаття, є окремим східнослов'янським народом з власною мовою, територією та історичними традиціями. Упродовж 2005—2009 Пол Магочі років очолював Світовий конгрес русинів, неодноразово ініціював проведення Світових конгресів русинів, на яких виступав з науковими доповідями про так звану «четверту слов'янську націю — карпато-русинів».[15]

Від самого початку поширення Полом Робертом Магочі своїх теорій щодо існування так званої окремої «русинської нації» у 1960-их роках, їх — як псевдонаукові — розкритикувала низка українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі. Зокрема, український науковець Любомир Белей у своїх публікаціях звинуватив канадського дослідника в маніпуляціях науковими методами з метою дезінтеграції українського етномовного простору.[8][16] Белей уважає, що Магочі коштом «західних меценатів» видав «Ілюстровану історію України», де у двох розділах з історії Закарпаття 1938—1939 рр. чітко акцентував, що населення цього краю ніколи не було українським, розмовляло й навчалося русинською, чи навіть російською мовою[8][10][9]

На думку українського науковця Мая Панчука, Магочі — основний ідеолог сучасного політичного неорусинства[17][9][18][11]

На думку українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі, у кінцевому результаті псевдонаукові теорії щодо існування так званої окремої «русинської нації» з її окремою русинською мовою сприяють розвитку сепаратизму на українському Закарпатті.[9][8][6]

Вибрана бібліографіяРедагувати

Оригінальні твори
  • (1978) The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus', 1848—1948, Harvard University Press. ISBN 0-674-80579-8
  • (1983) Galicia: A Historical Survey and Bibliographic Guide (Toronto: University of Toronto Press).
  • (1993, 2003) Historic Atlas of east Central/Central Europe (University of Washington Press)
  • (1993, 2002) Historic Atlas of Central Europe (University of Washington Press/University of Toronto Press/Thames & Hudson), ISBN 0-500-28355-9.
  • (1996) A History of Ukraine (Toronto: University of Toronto Press) ISBN 0802008305
  • (1999) Of the Making of Nationalities There is no End (2 vols (Columbia University Press)
  • (1999) Encyclopedia of Canada's Peoples, 1999, University of Toronto Press. ISBN 0802029388
  • (2002) «The Roots of Ukrainian Nationalism: Galicia As Ukraine's Piedmont», University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802047386
  • (2002) I. I. Pop, Paul Robert Magocsi, Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802035663
Україномовні переклади книг Магочі
  • (2012) Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2012. — 794 с. ISBN 978-966-387-061-8
  • (2014) Маґочій П.-Р. Крим: наша благословенна земля [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2014. — 160 с. ISBN 978-966-387-080-9
  • (2018) Маґочій П.-Р. Як я став українознавцем: есей-спогад [Текст] / П.-Р. Маґочій; пер. з англ. С. Біленького. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2018. — 144 с. ISBN 978-966-387-116-5

Відзнаки та членства в організаціяхРедагувати

Один з членів-засновників Світового конгресу русинів та член Виконавчого комітету (так званої Світової ради) з 1991 року.[1]

ЗаувагиРедагувати

  1. прим.: за власним визначенням Магочі - він угорсько-русинського[1] походження, оскільки Магочі вважає русинів окремим від українців народом

Джерела та приміткиРедагувати

  1. а б Magocsi P., Pop I. Encyclopedia of Rusyn History and Culture. — University of Toronto Press, 2002. — R. 313. — ISBN 0-8020-3566-3. (англ.)
  2. Магочій (Magocsi) Павло-Роберт // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2014. — С. 281—282.
  3. Степан Віднянський. Магочій Павло-Роберт // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  4. Сенькусь Р.. Маґочій Павло-Роберт // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  5. Paul Robert Magocsi. history.utoronto.ca. 2020 (англ.)
  6. а б в Сучасне неорусинство: сепаратизм, міноритарна політика та бізнес // Лесь Белей. «Русинський сепаратизм». Націєтворення in vitro. Київ: Темпора, 2017. 392 стор.: 77-154. ISBN 978-617-569-327-8
  7. Книга про суть і вияви політичного русинізму (рецензія на Белей Л. «Русинський сепаратизм». Націєтворення in vitro. Київ: Темпора, 2017. 392 стор.): // Слов'янський світ. — 2018. — С. 261—270.
  8. а б в г Бреславська С. Нація нізвідки: непримарна небезпека // Слово Просвіти. — 2018. — № 27 (5—11 липня). — С. 4.
  9. а б в г Бреславська С. Нація нізвідки: непримарна небезпека… — С. 5.
  10. а б Панчук М. Політичне русинство в Україні.
  11. а б Белей Л. О., Белей Л. Л. Неорусинство у контексті сучасної України // Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. — 2017. № 1. — С. 57-61.
  12. а б A History of Ukraine: The Land and Its People. University of Toronto Press Inc., 2010
  13. а б в Plokhy S. Between history and nation: Paul Robert Magocsi and the rewriting of Ukrainian history // Nationalities Papers. Special Section: The Scholar, Historian and Public Advocate. The Academic Contributions of Paul Robert Magocsi. Guest Editor Taras Kuzio. Volume 39 Issue 1. January 2011. pp.117 – 124 (англ.)
  14. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів / Авториз. пер. з англ. Е. Гийдель, С. Грачова, Н. Кушко, О. Сидорчук; наук. ред. С. Біленький; відп. ред. В. Падяк. — Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2012. — 794 с. + XXII с. // Український історичний журнал. Рецензії й огляди.
  15. Майборода О. «Політичне русинство»: Закарпатська версія периферійного націоналізму. — К., 1999. — С. .
  16. Адамович С. Павло Роберт Маґочій — ідеолог політичного русинства // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2010. — Вип. 18. — С. 78—84.
  17. Панчук М. Політичне русинство в Україні.
  18. О. Р. Фабрика-Процька. Русини і русинська культура крізь призму сучасної самоідентифікації// Молодий вчений. — 2018. № 8(1). — С. 32-36.
  • Белей Л. «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro. — К. : Темпора, 2017. — 392 с. іл.
  • Віднянський С. В. Магочій Павло Роберт // Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. — К.– Львів, 2003.
  • Мушинка О. Інтерв'ю з професором П. Р. Маґочім. Карпато-руський дослідний центр. 1993.
  • Токар М.-Ю. Відомі дослідники Карпатської України: Маґочій Павло Роберт // Вони боронили Карпатську Україну. — Ужгород, 2002.
  • Хома В. Ренесанс русинства і Пол Роберт Маґочій // Християнська родина. — Ужгород, 2001. — Ч. 5.
  • Hann Ch. Intellectuals, Ethnic Groups and Nations: Two Late 20th Century Cases // Notions of Nationalism. — Budapest, 1995. (англ.)
  • Scardellato G., Himka J.-P. Paul Robert Magocsi: A Bibliography, 1964—2000. — Toronto, 2000. (англ.)
  • Paul Robert Magocsi — Carpatho-Rusyn Knowledge Base. (англ.)