Мультикультуралізм — явище суспільного життя[1], яке полягає в співіснуванні у рамках одного суспільства багатьох культур. Також цим словом називають філософський світогляд і філософську теорію, які стверджують, що наявність у суспільстві багатьох культур — це природний стан суспільного життя і до нього треба ставитись відповідно. З точки зору мультикультуралізму крайністю і відхиленням від норми є намагання утвердити у суспільному житті одну єдину «загальноприйняту» культуру, що часто буває у суспільствах тоталітарного типу.

«Монумент мультикультуралізму» Франціско Піреллі у Торонто (Канада). Чотири ідентичні культури знаходиться у Баффало (ПАР), Чанчунь (Китай), Сараєво (Боснія і Герцеговина) та Сіднеї (Австралія)

Вперше прикметник «мультикультурний» використав у 1941 р. Е. Гаскел у творі «Ланс: історія мультикультурного народу» в космополітичному значенні як змішування національностей та розширення ідентичностей. Пізніше, у 1957 р., під іменником «мультикультуралізм» розуміють різноманіття мов та культур (як мультилінгвізм), а з 1962 р. термін «мультикультурний» використовують для опису демографічної ситуації мегаполісів, населених людьми різного культурно-етнічного походження та матеріального достатку.

Мультикультуралізм — один з аспектів толерантності, що полягає у вимозі паралельного існування культур з метою їхнього взаємного проникнення, збагачення та розвитку у загальнолюдському руслі масової культури. Ідея мультикультуралізму висувається головним чином у економічно розвинених країнах Заходу, де спостерігається значний приплив іммігрантів. У сучасній Європі мультикультуралізм передбачає насамперед включення (іноді, навіть насильницьке) до її культурного поля елементів культур іммігрантів із відсталих країн «третього світу». При цьому не враховуються негативні наслідки такого «включення».[⇨]

Історія ред.

Держави, які втілюють багатокультурні ідеали, існували, можливо, з давніх часів. Імперія Ахеменідів, заснована Киром Великим, провадила політику включення та терпимості до різних культур[2].

Історичним прикладом мультикультуралізму була Габсбурзька монархія, що розпалася в 1918 році і під дахом якої разом проживали різні етнічні, мовні та релігійні групи. Однією з основ цієї багатовікової державної структури був габсбурзький принцип «живи і дай жити». Наслідки цієї полікультурної політичної системи все ще можна статистично виміряти сьогодні, особливо позитивні відносини довіри між громадянами та владою (так званий Габсбурзький ефект) все ще можна побачити в кожній з країн, територія яких колись входила у Австро-Угорщину[3].

Критика ред.

 
Церква та мінарет у Стокгольмі

Критики мультикультуралізму стверджують, що у результаті виходить повна руйнація багатовікових культурних підвалин, розвинених культурних традицій, оскільки подібне змішання у кращому випадку веде до еклектичного усереднення, оскільки мігранти мають нижчий рівень розвитку, що підвищується, а цільова країна має більш високий рівень розвитку, який падає[4][5][6][7][8].

У 2010-і роки низка лідерів європейських країн, які дотримуються правих, правоцентристських і консервативних поглядів (А. Меркель, Д. Кемерон, Н. Саркозі), заявляли, що політика мультикультуралізму у їхніх країнах провалилася[9][10][11].

Оскільки мультикультуралізм захищає групові інтереси і цінності, то він може критикуватися і з боку класичного лібералізму, який ставить на перше місце індивідуальні свободи і права.

Критики мультикультуралізму можуть стояти на позиції культурно-соціальної інтеграції різних етнічних та культурних груп відповідно до існуючих законів та цінностей країни. Крім цього, критики можуть наполягати на асиміляції різних етнічних і культурних груп, що призводить до єдиної національної ідентичності.

Росія ред.

Постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін, виступаючи 8 вересня 2011 року на третьому Світовому політичному форумі в Ярославлі з доповіддю з національного питання, обрушився з критикою на європейську політику мультикультуралізму, де заявив, що толерантність і мультикультуралізм працюють не на інтеграцію чи асиміляцію, а на сегрегацію і створення п'ятої колони Півдня, яка прагне підірвати захід зсередини[12].

Там же, на Ярославському форумі, виступив із доповіддю голова Конституційного Суду РФ Валерій Зорькін. Він розповів про кризу теорії національної держави та про альтернативну концепцію національно-державної інтеграції різних етнорелігійних груп, що отримала назву мультикультуралізму, а також про її провал[13].

Франція ред.

У 2011 році президент Франції Ніколя Саркозі у відповідь на питання про мультикультуралізм під час ефіру на каналі TF1 заявив про повний провал політики мультикультуралізму у Франції: «Так, це провал. Щоправда полягає в тому, що у всіх наших демократіях надто піклуються про ідентичність тих, хто прибуває, і замало — про ідентичність сторони, що приймає. Суспільство, в якому громади співіснують поряд одна з одною, нам не потрібне. Якщо хтось приїжджає до Франції, то він має влитися в єдину спільноту, яка є національною. Якщо хтось із цим не згоден, нехай не приїжджає до Франції. Наші співвітчизники, які сповідують іслам, повинні мати можливість жити і практикувати релігію, як і всі інші наші співгромадяни», що належать іншим конфесіям, «але мова повинна йти лише про французький іслам, а не іслам у Франції»[14][11].

Крім того, лідер вкрай правих, Марін Ле Пен, в одному зі своїх виступів провела паралель між практикою масових демонстративних молитов мусульман на вулицях французьких міст (організуються для демонстрації численності та внутрішньої солідарності ісламської громади), та нацистською окупацією[15].

Канада ред.

Квебек ред.

Німеччина ред.

Японія ред.

Норвегія ред.

Норвежець Андерс Брейвік, який зізнався у скоєнні подвійного теракту 22 липня 2011 року, головним об'єктом для своєї критики обрав саме європейську політику мультикультуралізму:

Як мету використання [карабіна, купленого Брейвіком] у заяві я вказав «полювання на оленів», хоча й дуже хотілося написати правду — «кара культурних марксистів і мультикультуралістських зрадників категорії А і Б», просто щоб подивитися реакцію[16].

Мультикультуралізм та іслам ред.

У статті літературного журналу Hudson Review Брюс Бавер пише про те, що він бачить, як розвивається відраза до ідеї та політики мультикультуралізму в Європі, особливо в Нідерландах, Данії, Великобританії, Норвегії, Швеції, Австрії, Німеччині та Росії[17].

Джерела ред.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. Cuccioletta, Donald. Multiculturalism or Transculturalism: Towards a Cosmopolitan Citizenship. [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.], LONDON JOURNAL OF CANADIAN STUDIES 2001/2002 VOLUME 17, Plattsburgh State University of New York, Interdisciplinary Research Group on the Americas
  2. Menek, İbrahim Halil (26 травня 2020). A HISTORICAL EXAMPLE OF MULTICULTURALISM: ACHAEMENID EMPIRE MULTICULTURALISM. Gaziantep Üniversitesi İktisadi Ve İdari Bilimler Fakültesi Dergisi (англ.). 2 (1): 118–138. ISSN 2651-267X. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 23 червня 2022. 
  3. Sascha O. Becker, Katrin Boeckh, Christa Hainz, Ludger Woessmann: The Empire Is Dead, Long Live the Empire! Long-Run Persistence of Trust and Corruption in the Bureaucracy. In: The Economic Journal. Volume 126, Nr. 590, Februar 2016, p 40–74.
  4. Хедлі, Дж. М. (2012). The problem with multiculturalism: The uniqueness and universality of Western civilization. New Brunswick: Transaction Publishers. ISBN 978-1-4128-4762-9. 
  5. Шлесінгер, А. М. (1998). The disuniting of America: Reflections on a multicultural society. New York: W.W. Norton. ISBN 0-393-04580-3. 
  6. Баррі, Б. (2001). Culture and equality: An egalitarian critique of multiculturalism. Cambridge, Mass: Harvard University Press. ISBN 0-674-00446-9. 
  7. Хьюз, Р. (1993). Culture of complaint: The fraying of America. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-507676-9. 
  8. Гітлін, Т. (1995). The twilight of common dreams: Why America is wracked by culture wars. New York: Metropolitan Books. ISBN 978-0-8050-4090-6. 
  9. PосБизнесКонсалтинг - Новости дня - А.Меркель: Попытки построить мультикультурное общество в Германии полностью провалились.. web.archive.org. 23 листопада 2010. Процитовано 11 вересня 2023. 
  10. Lenta.ru: В мире: Британский премьер осудил политику мультикультурализма. web.archive.org. 8 лютого 2011. Процитовано 11 вересня 2023. 
  11. а б L’actualité politique en France — Le Nouvel Observateur. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 12 серпня 2014. 
  12. Рогозін, Дмитро (15 вересня 2011). Русские хотят не привилегий, а равноправия и справедливости. Аргументы недели#36(277) (Москва). Архів оригіналу за 24 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
  13. Современное государство в эпоху этносоциального многообразия. Выступление на Международном политическом форуме в Ярославле 7 сентября 2011 года. Архівовано січень 18, 2012 на сайті Wayback Machine. // Российская газета, 07.09.2011.
  14. Услід за Меркель і Кемероном про провал політики мультикультуралізму заявив Саркозі - Український тиждень (укр.). 11 лютого 2011. Процитовано 11 вересня 2023. 
  15. Теперь и Саркози признал, что политика мультикультурализма провалилась | ИноСМИ — Всё, что достойно перевода. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 12 серпня 2014. 
  16. Террорист Брейвик купил оружие законно, указав, что будет охотиться на оленей Архівовано грудень 27, 2014 на сайті Wayback Machine. // Newsru.com, 24.07.2011
  17. «Crisis in Europe»