Ніколя Саркозі

французький державний і політичний діяч, 23-й президент Франції

Ніколя́ Поль Стефа́н Саркозі́ де Надь-Боча (фр. Nicolas Paul Stéphane Sárközy de Nagy-Bócsa; *28 січня 1955, XVII округ Парижа) — французький державний і політичний діяч, 23-й президент Франції, 6-й президент П'ятої республіки з 16 травня 2007 р. до 15 травня 2012 р. У народі його часто кличуть на прізвисько «Сарко».

Ніколя Саркозі
Nicolas Sarkozy
фр. Nicolas Sarkozy
Ніколя Саркозі Nicolas Sarkozy
23-й президент Франції
16 травня 2007 — 15 травня 2012
Попередник Жак Ширак
Наступник Франсуа Олланд
Міністр внутрішніх справ Франції
31 травня 2005 — 26 березня 2007
Попередник Домінік де Вільпен
Наступник Франсуа Баруа
Співкнязь Андорри
31 травня 2005 — 26 березня 2007
Народився 28 січня 1955(1955-01-28) (66 років)
м. Париж, Франція
Відомий як політик, адвокат, державний діяч
Країна Франція
Освіта Університет Париж X Нантер, Паризький університет, Інститут політичних досліджень і Ліцей Шапталя
Політична партія Союз за Народний Рух
Батько Paul Sarkozyd
Мати Andrée Mallahd
У шлюбі з
Діти Jean Sarkozyd[1], Giulia Sarkozyd[2], Pierre Sarkozyd і Louis Sarkozyd
Релігія християнство[3]
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер Великого Хресту За заслуги
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Кавалер ордена Леопольда I
Підпис Nicolas Sarkozy signature.svg

Саркозі відомий у Франції своєю жорсткою позицією щодо порядку й правопорушників з часів, коли він був міністром внутрішніх справ країни. Здобув прихильність серед виборців новою, більш лібералізованою моделлю економічного розвитку країни й намаганням провести низку реформ в різних сферах життя країні. Він був кандидатом від правої партії Союз за Народний Рух і переміг у президентських виборах, випередивши соціалістичного кандидата Сеголен Руаяль.

БіографіяРедагувати

Ніколя походить з родини угорського емігранта Поля Саркозі де Надь-Боча (угор. nagybócsai Sárközy Pál) та французької матері Андре Малла (фр. Andrée Mallah). Його батько народився в Будапешті у 1928 р. і походив з родини дрібних угорських аристократів. 1944 року він мусив тікати від Радянської Армії, що наступала, до Німеччини. Після війни, побоюючись репресій через своє соціальне походження, Поль прибув спочатку до Австрії, а потім до Німеччини. У Німеччині, неподалік від французького кордону він підписав п'ятирічний контракт з Французьким Іноземним Легіоном і служив певний час в Алжирі. За допомогою угорського доктора легіону йому вдалося уникнути війни у французькому Індокитаї — він був визнаний нездатним до служби і демобілізований. Оселившись спочатку в Марселі, він пізніше переїхав до Парижа, де і зустрів Андре Малла — мати Ніколя Саркозі.

Мати Ніколя походила з родини дрібних буржуа — її батько був багатим лікарем з сефардійської єврейської родини, яка майже повністю асимілювалася у французьке суспільство і прийняла католицьку віру. Поль і Андре одружилися й мали трьох дітей: Ґійом (1952), Ніколя (1955) та Франсуа (1957). 1959 р. батько Ніколя покинув сім'ю і пізніше ще двічі одружувався і мав ще двох дітей у інших шлюбах. Хоча Поль Саркозі мав прибутковий бізнес і жив заможно, він відмовлявся допомагати матері Ніколя та його дітям. Дід Ніколя та батько матері допомагав сім'ї матеріально та мав великий вплив на малого Ніколя. Зважаючи на те, що батько залишив сім'ю дуже рано, Ніколя не вивчив угорської мови і навіть не мав контактів з угорською культурою.

У школі Ніколя вчився посередньо, але після її закінчення вступив до Паризького Університету Нантерр і отримав диплом юриста. Також учився в Школі політичних студій Парижа, але не закінчив її. Після зарахування до асоціації юристів, Ніколя почав працювати в юридичній компанії, спеціалізуючись в сімейному й діловому законодавстві. Пізніше він навіть допомагав матері відсудити аліменти у власного батька.

22 вересня 1982 р. Ніколя Саркозі одружився з Марією-Домінік Кульолі, дочкою фармацевта з Корсики. 1985 р. у них народився перший син П'єр, а через два роки, 1987 року другий син Жан. 1984, вже будучи мэром Нейї-сюр-Сен, Саркозі познайомився з Сесілією Сіґанер-Альбеніс (Cécilia Ciganer-Albeniz), котра була жінкою власника місцевого телеканалу. У них зав'язався роман, которий завершився розлученням з першою дружиною 1996 р. Того ж року він одружився з Сесілією. 1997 р. у них народився син Луї. Під час різних політичних заходів 20022005 рр., Сесілія дуже часто супроводжувала чоловіка й допомагала йому в його політичній боротьбі. У їхніх відносинах були певні проблеми, поширювалися чутки про розлучення, але в січні 2006 р. сам Саркозі повідомив, що всі негаразди позаду й подружжя знову живе разом. 2007 року Сесілія розлучилася з Ніколя Саркозі, пробувши першою леді Франції всього 5 місяців. Вона забрала їх спільного сина й поїхала в Нью-Йорк до свого коханця-журналіста, молодшого за неї на 6 років. Саркозі не дуже сумував за колишньою дружиною. Уже через місяць він познайомився з Карлою Бруні, через декілька місяців бурхливого роману відбулося їхнє весілля. Така поспішність з весіллям пояснюється тим, що Саркозі був запрошений на прийом до королеви Англії, де головною умовою був прихід із дружиною. Франція з обережністю сприйняла одруження президента країни з скандально відомою моделлю. В Англії їх зустріли плакатами, на яких була зображена оголена Карла під час відвертої фотосесії. 19 жовтня 2011 року Карла Бруні-Саркозі народила доньку в паризькій клініці «Ля Моетт». Це перша донька президента Франції. Крім неї, у нього є ще троє синів від попередніх шлюбів.

Політичне життяРедагувати

Політична кар'єра Саркозі почалася у 22-річному віці, коли він 1977 р. став членом міської ради одного з багатих передмість Парижа. У ланах Ново-голлістської партії RPR (Rassemblement pour la République — Об'єднання за Республіку) він здобув впливових друзів і підтримку членів партії. Коли він організовував передвиборчу кампанію на посаду мера одного з провідних членів партії 1983 р., кандидат раптом захворів і молодий Ніколя висунув свою кандидатуру, переміг і став одним з наймолодших мерів міст у Франції. На цій посаді він перебував до 1988 року, коли його було обрано депутатом до Національної Асамблеї. У віці 38 років він вже став міністром фінансів. Саркозі завжди сприймали як протеже Жака Ширака, з яким у нього були тісні та дружні стосунки. Однак в президентській кампанії 1995 року він несподівано підтримав опонента Ширака — Едуарда Баладюра. Після перемоги Ширака Саркозі позбувся міністерського портфелю.

Нове сходження Ніколя Саркозі почалося з парламентськими виборами 1997 року, коли він спочатку став одним з лідерів партії, а після відставки голови партії і головою Ново-голлістської партії RPR. На наступних виборах до Європейського парламенту партія отримала один з найнижчих результатів, Саркозі був усунений від керівництва партією.

Міністр внутрішніх справ (2002—2004 рр.)Редагувати

Поступово стосунки Саркозі та Ширака почали налагоджуватися і після переобрання Ширака на другий термін, Саркозі було запрошено на посаду міністра внутрішніх справ Франції. На цій посаді він запропонував низку ініціатив, зокрема по підвищенню безпеки дорожнього руху. За результатами опитування населення Саркозі був однією з найбільш полярних особистостей Франції, і мав як численних прихильників, так і опонентів. Відзначився жорстоким ставленням до порушників правопорядку, збільшенням кількості поліції на вулицях міст, впровадженням рейтингів безпеки міст. Критики закидали йому авторитарну систему керівництва та запровадження законів, які, на думку правозахисників, порушували деякі громадянські права.

Міністр фінансівРедагувати

Зі змінами в кабінеті міністрів 31 березня 2004 року його було призначено міністром фінансів країни. На цій посаді він ініціював низку нововведень — зменшилася доля держави в приватних підприємствах, відбулося невелике зменшення цін на побутові товари. В інших випадках він також прагматично підтримував націоналізацію деяких підприємств. Цього ж року він висунув свою кандидатуру на лідера партії Cоюз за народний рух (UMP), отримав перемогу з 85 % голосів і пішов у відставку з посади міністра. Наступного року за його досягнення на державній посаді Жак Ширак нагородив його Орденом Почесного Легіону.

Міністр внутрішніх справ (2005—2007 рр.)Редагувати

13 березня 2005 року його було знову обрано до Національної Асамблеї, однак вже в червні його запросили на посаду міністра внутрішніх справ в уряді Домініка де Вільпена. Жорстоке ставлення Саркозі до правопорядку не змінилося, і, більше того, події вуличних повстань 2005 року та його ставлення до боротьби з правопорушеннями прославили його на всю країну. Він, зокрема, став відомий завдяки різкій та контраверсійній характеризації повсталої молоді Парижа як «покидьків» та «гангстерів». Деякі критики вважають, що такі войовничі заяви та епітети спровокували ще більше невдоволення та поширення протестів. Унаслідок цих повстань він запропонував низку законів, які б започаткували реформування еміграційного законодавства країни та вдосконалили систему інтеграції емігрантів у французьке суспільство.

Президентські вибори 2007 р.Редагувати

 
Саркозі під час президентських виборів 2007 р.

Ніколя Саркозі довгий час залишався одним з провідних політиків Франції. За час його головування в партії «Союз за Народний Рух» СНР кількість членів значно збільшилася. У пресі він також висловлювався за впровадження реформ у різних сферах життя країни. Він, зокрема, пропонував більш спрощену систему оподаткування, запровадження системи зменшення безробіття та посилення вимог на отримання допомоги від держави.

14 січня 2007 р. партія СНР висунула Саркозі на посаду президента у виборах 2007 року. У лютому 2007 р. відбулися перші телевізійні дебати між претендентами на посаду президента. Жак Ширак висловив свою підтримку кандидатури Саркозі й вже з початку перегонів він був фаворитом серед інших кандидатів. У першому турі 22 квітня 2007 р. він отримав 31,18 % голосів і вийшов у другій тур з кандидатом від Соціалістичної партії Сеголеном Руаялем. У другому турі 6 травня 2007 р. він отримав впевнену перемогу над Руаялем з 53,5 % голосів. Одразу після перемоги він підтвердив свій намір впровадити реформи та закликав до національної єдності усіх мешканців Франції. Попри це, у ніч після оголошення результатів виборів в декількох містах країни відбулися сутички його опонентів з поліцією та акти вандалізму.

ПрезидентствоРедагувати

Внутрішня політикаРедагувати

Конституційна реформа

Президента Саркозі французи називали «гіперпрезидентом», оскільки він займався не лише «головними справами країни», а й приділяв увагу менш важливим питанням французької політики.

22 липня 2008 року французький парламент підтримав проєкт конституційної реформи, який був запропонований президентом Саркозі. За словами Саркозі, поправки спрямовані на зміцнення парламентської влади у Франції. Вона забороняє президенту знаходитися при владі більше двох термінів поспіль й надають парламенту право накладати вето на окремі рішення президента, а також обмежують контроль уряду над роботою парламентських комітетів. Крім того, проєкт дозволяє президенту щороку виступати в парламенті, що було заборонено з 1875 року, що викликало критику з боку противників конституційної реформи. Крім того, питання про приєднання будь-якої країни до Євросоюзу має обговорюватися на референдумі у Франції[4].

Пенсійна реформа

10 листопада 2010 року Саркозі підписав закон про пенсійну реформу, згідно з яким вік виходу на пенсію було підвищено з 60 до 62 років. У зв'язку з цим у Франції відбулися страйки й масові акції протесту[5]. Реформа вплинула й на рейтинг Саркозі, який впав нижче 30 %[6].

Зовнішня політикаРедагувати

Відносини з Росією

Під час передвиборчої компанії Саркозі казав про необхідність еволюції в Росії в області прав людини й нагадав про 200 тисяч загиблих та 400 тисяч біженців внаслідок чеченського конфлікту. Н. Саркозі казав, що Росія — «велика держава», а Путін — «людина, з якою можна розмовляти», який забезпечив «стабільність у Росії».

Євросоюз

Пріоритетом зовнішньої політики Саркозі була Європа, зокрема Євросоюз. Саме він був одним з авторів Лісабонського договору. Саркозі виступив проти негайного приєднання Туреччини до Євросоюзу, бо вважає, що Євросоюз має бути «політичним проєктом», а не «субрегіоном ООН»; він підкреслив внутрішні проблеми Туреччини, нестабільність в регіоні та нездатність ЄС прийняти цю державу без дестабілізації свого функціонування. Саркозі офіційно підтримав вступ до ЄС країн Західних Балкан (Хорватія, Македонія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Чорногорія та Косово, але лише за умови, що вони відповідатимуть усім критеріям.

Південна Осетія

Під час війни в Південній Осетії Саркозі закликав до негайного припинення вогню та початку мирних переговорів між Грузією та Росією. Сам брав активну участь у мирному процесі й був автором плану мирного врегулювання кризи. Його план було підписано 12 серпня 2008 року Дмитром Медведєвим та Михаілом Саакашвілі[7].

Україна

28 травня 2008 року Н. Саркозі заявив, що має намір укласти договір про партнерство між Європейським Союзом та Україною. Він підкреслив, що має намір висунути пропозицію про включення України до ЄC на правах голови Європейської ради міністрів[8] .

Повернення в політикуРедагувати

У червні 2014 року, згідно з дослідженням французького центру CSA, 33 % французів хотіли б, щоб Саркозі повернувся на політичну арену країни, тоді як 48 % були проти цього[9].

19 вересня 2014 року Саркозі заявив про намір повернутися в політику[10]. 29 листопада Саркозі 64,5 % голосами було обрано головою Союзу на підтримку народного руху. Всього у виборах голови партії взяли участь 155 тисяч членів партії[11].

30 березня 2015 р. партія «Союз за народний рух» Н. Саркозі перемогла на місцевих виборах, обійшовши «Національний фронт» Марін ле Пен[12].

Ставлення до подій в УкраїніРедагувати

7 лютого 2015 року Саркозі на з'їзді партії СНР підтримав анексію Криму Росією і заявив, що Україна має «бути мостом між Росією та Європою» і «її призначенням не є членство в Євросоюзі»[13]. Президент України Петро Порошенко, перебуваючи 22 квітня у Парижі заявив, що сподівається, що Саркозі помилився, визнаючи легітимність російської анексії Криму, й кримчани вже бачать, як погіршуються умови життя[14].

23 липня французькі депутати з партії Саркозі відвідали окупований Крим й закликали зняти санкції проти Росії, що стало справжнім скандалом. Вчинок депутатів був засуджений навіть МЗС Франції[15]. Саркозі не лише підтримав вчинок депутатів, а й не виключив, що сам в майбутньому поїде до Криму[16].

Звинувачення у корупції

1 березня 2021 року суд у Парижі визнав Саркозі винним у корупції, підтвердивши звинувачення в намаганні незаконно отримати від судді інформацію про інше провадження стосовно нього в обмін на обіцянки використати свій вплив з метою забезпечити цьому судді престижну роботу[17]. Саркозі отримав рік в'язниці та ще два роки — умовно, аналогічні вироки отримали ще двоє підсудних — адвокат Саркозі та колишній суддя Касаційного суду Франції Гілберт Азіберт.[18]

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Jean Sarkozy
  2. https://www.gala.fr/stars_et_gotha/giulia_sarkozy
  3. Nicolas Sarkozy : "Je suis Français, je suis chrétien"…RF: 2016. — ISSN 0029-4713
  4. Французский парламент одобрил конституционную реформу Николя Саркози
  5. Саркозі підписав закон про підвищення пенсійного віку у Франції
  6. Рейтинг Президента Франції Н.Саркозі впав нижче 30 % в результаті пенсійної реформи
  7. Саркози (Nicolas Sarkozy) — это
  8. Саркозі «проштовхне» Україну в ЄС
  9. Лише третина французів хоче повернення Саркозі. Архів оригіналу за 8 липень 2014. Процитовано 8 лютий 2015. 
  10. Саркозі заявив про повернення в політику
  11. Ніколя Саркозі очолив опозиційну партію Франції
  12. Саркозі обійшов пропутінську Ле Пен
  13. Саркози призвал уважать желание Крыма быть частью России
  14. Порошенко надеется, что Саркози ошибся, говоря о Крыме
  15. Французькі депутати в Криму відчули дію санкцій і закликали їх скасувати
  16. Во Франции допустили визит Саркози в Крым
  17. Суд визнав колишнього президента Франції Саркозі винним у корупції. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2021-03-01. 
  18. Павло Калашник. [https://hromadske.ua/posts/eks-prezidenta-franciyi-nikolya-sarkozi-zasudili-do-troh-rokiv-tyurmi-za-korupciyu website=hromadske.ua Експрезидента Франції Ніколя Саркозі засудили до трьох років тюрми за корупцію]. 
  19. Указ Президента України № 934/2010 від 6 жовтня 2010 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»

ДжерелаРедагувати

Попередник:
Даніель Віллан
Міністр внутрішніх справ Франції
2002—2004
Наступник:
Домінік де Вільпен
Попередник:
Франсіс Мер
Міністр економіки, фінансів і промисловості
2004
Наступник:
Ерве Гаймар
Попередник:
Домінік де Вільпен
Міністр внутрішніх справ Франції
2005–2007
Наступник:
Франсуа Баройн
Попередник:
Жан-Клод Годін
Голова Союзу за народний рух
2004-2007
Наступник:
Жан-Клод Годін
Попередник:
Жак Ширак
Президент Франції
2007—2012
Наступник:
Франсуа Олланд
Попередник:
Жак Ширак і Жуан-Анрік Бібас-і-Сісіліа
Співкнязь Андорри
разом з Жуаном-Анріком Бібасом-і-Сісілією

2007-2012
Наступник:
Франсуа Олланд і Жуан-Анрік Бібас-і-Сісіліа