Відкрити головне меню

Неорусинство, або політичне русинство — термін, який означають сепаратистський рух на терені Закарпатської області України[1][2].

ВідомостіРедагувати

Початком неорусинського руху можна вважати «Верховинську господарську акцію» (1897-1900), одним з ініціаторів якої був Едмунд Еган. За свідченнями угорської україністки М. Маєр, він напередодні приїзду на Закарпаття два тижні інкогніто перебував у Галичині, де зустрічався, як він писав, з «вождями русинського руху», у розмовах з якими з'ясував, що вони мають плани об'єднати всіх русинів, які на той час жили в Російській імперії, на Галичині, Буковині та Закарпатті. Це було прямою загрозою тогочасним угорським інтересам. Щоб не допустити українство за Карпати, було ухвалено досить детальну програму, спрямовану на відторгнення русинів закарпатських від русинів галицьких та буковинських. Ця програма мала як економічну, так і культурно-освітню частину. Результатом її реалізації стала газета «Недѣля», а також низка філологічних праць Гіядора Стрипського. Євменій Сабов почав пропагувати неорусинство з боку москвофілів[3].

На думку професора Любомира Белея:

  • антиукраїнська спрямованість неорусинства відповідала і відповідає геополітичним інтересам Росії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Румунії, які не були і не є зацікавлені у сильній позиції України в Центральній Європі та прагнуть асимілювати місцеве українське населення[4]
  • неорусинським діячам з-за кордону має бути заборонений в'їзд до України як особам, що розпалюють сепаратизм[5]
  • термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні «неукраїнець»[3]
  • «у неорусинському русі є просто обдурені особи, які люблять свою говірку, фольклор, прагнуть докопатися до істини, але потрапили в погану компанію, ставши жертвами підступної технології. Але таких небагато. Переважна частина — це особи, які на цьому заробляють»[3]
  • «сучасне неорусинство у різних державах має свої особливості. В Україні — це сепаратизм та відокремлення найзахідніших областей, у Словаччині, Угорщині, Польщі, Сербії, Хорватії та Румунії — це міноритарна політика, спрямована на розщеплення місцевої української спільноти та обрубування її зв'язків з Україною…»[4]

На думку Олександра Гавроша:

  • «нині закарпатське русинство — це кілька десятків заангажованих людей, часто надміру екзальтованих, які поширюють агресивні заяви та сваряться між собою»[6]
  • "творці неорусинства хочуть представити сучасний русинський рух як цілком мирний… бо політика «русинів» не цікавить. І треба бути вельми наївним, аби в це повірити. Бо закордонних спонсорів і ляльководів русинства цікавить лише політика. За першим кроком — «визнання четвертого східнослов'янського народу», обов'язково настане другий — «вимога автономії», далі — третій, четвертий, поки це все не закінчиться великою колотнечою в маленькому регіоні. На кшталт, Абхазії чи Придністров'я. Бо власне це і є метою тих, хто оплачує цю «етномузику».

Прибічники неорусинства, або політичного русинства, зокрема, Євген Жупан, Пол Роберт Магочі, Іван Мигович, М. Завадяк, Іван Поп, ставлячи за мету формування русинської адміністративно-територіальної автономії на Закарпатті, відкидають аргументацію української академічної науки, апелюють до практики визнання русинів окремою національністю в деяких сусідніх з Україною країнах, наполягають на необхідності подібного кроку з боку офіційного Києва[7].

Цікаво, щоРедагувати

  • Свого часу члени Партії регіонів на чолі з Януковичем закидали Прем'єр-міністру Юлії Тимошенко провокування русинського сепаратизму[8].
  • Роздмухування «русинського сепаратизму» у корисливих цілях традиційно приписували братам Балогам[9].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Белей Л. На Закарпатті активовано русинський сепаратизм.
  2. Белей Л. ["Учуйте русинов!", або Cепаратизм по-закарпатськи] // Тиждень.ua. — 2015. — 17 грудня.
  3. а б в Толочко Н. Термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні «неукраїнець», — Л. Белей
  4. а б Бреславська С. Нація нізвідки: непримарна небезпека // Слово Просвіти. — 2018. — № 27 (5—11 липня). — С. 5.
  5. Українська нація і заповіт професора Белея
  6. Політичне русинство: чверть століття на місці
  7. Степико М., Наконечний В. Сучасне русинство: етнополітичний проект чи криза української національної ідентичності // Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. — 2017. — № 1. — С. 40.
  8. Янукович заявляє, що Тимошенко провокує русинський сепаратизм // Корреспондент. — 2008. — 24 березня.
  9. Кармазіна М., Бевз Т., Ротар Н. Регіональні політичні режими в Україні: підстави формування, специфіка функціонування, особливості трансформації. — К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2018. — С. . — ISBN 978-966-02-8526-2.

Джерела та літератураРедагувати