Відкрити головне меню

Гаврош Олександр Дюлович

український журналіст і письменник

Олександр Гаврош
Гаврош Олександр Дюлович - 17030142.jpg
Олександр Гаврош на презентації в «Домі книги» в Тернополі, березень 2017
Народився 26 березня 1971(1971-03-26) (48 років)
Ужгород, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність Українець
Діяльність Письменник, журналіст
Мова творів Українська
Напрямок дитяча проза
еротична поезія
драматургія
есеїстика
Премії «Коронація слова 2007»,
«Коронація слова 2008»,
«Книжка року 2008»,
«Коронація слова 2011»,
«Шевченко-200»,
«Коронація слова 2012»,
«Коронація слова 2013»

Олександр Гаврош у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Га́врош Олекса́ндр Дю́лович (нар. 26 березня 1971, Ужгород) — український журналіст,письменник, драматург.

ЖиттєписРедагувати

Народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. З дитинства за прикладом  батька багато читав. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Працював у часописах «Срібна Земля», «Срібна Земля-Фест», «Старий Замок», «Україна молода». Активно друкувався у київській, львівській, одеській та закордонній пресі.

Має близько двох тисяч публікацій у пресі та понад тридцять авторських книжок. Нині не полишає журналістику — фрилансер, щомісяця дописує на сайт «Радіо Свобода».

З 2000-их років почав писати художні твори. «До літератури прийшов еволюційно, внаслідок внутрішнього розвитку»[1] — пояснює автор зміну в своєму житті. Після виходу кількох збірок поезії спробував себе у прозі. За словами Олександра Гавроша, поети — це люди «без шкіри», які сприймають усе гостро, драматично. Він «прожив цей емоційний стан і перейшов до прози»[2].

Автору цікаво експериментувати у творчості, тому часто змінює жанри — від еротичної поезії до пригодницьких книжок, казок, детективних романів, драматичних п'єс тощо.

«Журналістика зробила мене дуже відповідальним, якщо я про щось пишу, значить, знайшов такий факт у джерелах. Тому мої твори дуже стислі, як здавлена пружина, без зайвих словесних потоків, їх швидко читаєш. Вони не перенасичені описами. Головне для мене — розказати цікаву історію»[3].

Олександр Гаврош активно впроваджує в українську літературу закарпатські теми й популяризує народних героїв — силача Івана Фірцака, легендарного розбійника Пинтю. Так, Олександр Духнович, Адальберт Ерделі «повернулися» в документальних книжках, п'єсах.

Довгий час Олександр Гаврош був на творчих хлібах. У 20062007 рр. — завідувач літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру. З 2015 року знову обіймає цю посаду.

Лектор Другої літньої літературної школи (2011 р., Колочава)

Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Фрилансер.

Має близько двох тисяч публікацій у пресі та понад двадцять авторських книжок.

Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.

Окремі твори перекладено німецькою, білоруською, словацькою, сербською, польською мовами.

Засновник і співголова журналістських клубів «НеТаємна вечеря» та «Театрал Закарпаття».

Захоплення — літератураісторіякультуратеатркіножурналістика

ВідзнакиРедагувати

 
Олександр Гаврош отримує диплом з рук Івана Малковича на «Коронації слова 2013»
 
Олександр Гаврош на «Коронації слова 2013»
 
Олександр Гаврош презентує «Казки і казкарі» в «Домі книги» (Тернопіль)
  • Переможець «Коронації слова» 2007 року (II місце) за п'єсу «Ромео і Жасмин»
  • Дипломант «Коронації слова» 2008 року за п'єсу «В Парижі красне літо…».
  • Лауреат 10-го Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Дитяче свято — Твори для середніх і старших школярів» за повість «Неймовірні пригоди тричі славного розбійника Пинті»
  • Лауреат журналістської премії імені Йосипа Терелі за 2009 рік[4]
  • Дипломант конкурсу «Золотий лелека» за 2009 рік за вишукану інтерпретацію закарпатських легенд у «Сказаннях Срібної Русі»[5]
  • Дипломант конкурсу «Коронація слова» 2010 року у номінації «Романи» за твір «Галуна-Лалуна» — нагороджений спеціальною відзнакою «Вибір видавців»
  • П'єса «Ромео і Жасмин» поставлена в Київському народному студентському театрі «Вавилон» (березень, 2010 р.), в Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка (режисер Анатолій Канцедайло) (травень, 2010 р.)
  • Переможець «Коронації слова» 2011 року (I місце у номінації «П'єси для дітей») за п'єсу «Цирк Івана Сили»
  • Дитячий мюзикл «Цирк Івана Сили» поставлений у Закарпатському обласному театрі ляльок «Бавка» (режисер Наталя Орєшнікова) (жовтень, 2011 р.)
  • Переможець міжнародного конкурсу кіносценаріїв до 200-річчя Тараса Шевченка (ІІ місце) (березень, 2012  р.)[6]
  • П'єса «Ромео і Жасмин» представляла Україну на Міжнародному театральному фестивалі «Нові п'єси з Європи» у Вісбадені (Німеччина) (червень, 2012 р.)[7]
  • Дипломант «Коронації слова» 2012 року за роман «Капітан Алоїз».
  • П'єса «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» поставлена у Закарпатському обласному театрі ляльок «Бавка» під назвою «Тричі славний розбійник Пинтя» (режисер Олег Жюгжда, Білорусь) (листопад, 2012 р.)
  • Фіналіст всеукраїнського конкурсу репортажистики «Самовидець» (короткий список) (лютий, 2013 рік)
  • П'єса «Майне лібе Віра» поставлена в Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв (режисер Сергій Архипчук) (березень, 2013 р.)
  • Дипломант «Коронації слова» 2013 року у номінації «Дитяча проза» за роман «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» («Закляте місто»).
  • Лауреат «КорнійЧуковської премії» 2013 року за дитячу п'єсу «Коли звізда ясна…» (Різдвяна містерія).
  • Лауреат Закарпатської обласної премії в галузі літератури імені Федора Потушняка в жанрі «дитяча література» 2013 року за книжку «Дідо-Всевідо»
  • Переможець Національного конкурсу «Найкраща книга України» 2013 року у номінація «проза» за книжку «Дідо-Всевідо»[8]
  • Переможець «КорнійЧуковської премії» 2014 року (II місце у номінації «проза для дітей старшого віку») за «Сказання Срібної Русі»
  • П'єса «В Парижі гарне літо…» поставлена в Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв (режисер Анатолій Філіппов) (листопад 2015 р.)
  • Лауреат Закарпатської обласної премії в галузі літератури імені Федора Потушняка в жанрі «драматургія» 2015 року за п'єсу «Князь Корятович»
  • Лауреат премії імені Михайла Лучкая Мукачівської греко-католицької єпархії за книжки «У пошуках Івана Сили» та «Неймовірні пригоди Івана Сили» (2016)
  • «Легенди Срібної Русі» у 2016 році отримали відзнаки конкурсів «Книга-ФЕСТ» та «Книга на Миколая» у номінації «Найкраще видання для дітей».
  • Книга «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» («Навчальна книга — Богдан») у 2017 році стала «Кращою книгою закарпатського автора, видана за межами області» на конкурсі «Книга-ФЕСТ».
  • Книжка «Останній опришок Микола Шугай» («Навчальна книга — Богдан») у 2018 році стала «Кращою книгою закарпатського автора, видана за межами області» на конкурсі «Книга-ФЕСТ».

Цікаві фактиРедагувати

  • П'єса Є.Шварца «Снігова королева» в українському перекладі Олександра Гавроша йде на сцені Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру
  • У 2007 р. творчість Олександра Гавроша надихнула волинську письменницю-прозаїка Олександру Гандзюк на створення збірки еротичних поезій «Вагітна болем: ситуації»
  • У 20092010 рр. — упорядник серії «Українська дитяча класика» видавництва «Грані-Т». Автор передмов до книжок, що вийшли у цій серії: Микола Трублаїні «Лахтак», Борис Комар «Векша», Юрій Смолич «Прекрасні катастрофи»
  • Еротичні поезії Олександра Гавроша звучать у виставі «Обережно: жінки!» Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру за п'єсою білоруського драматурга А.Курейчика
  • Автор документального фільму про живописця і художника кіно із Закарпаття: «Наша людина в кіно. Заяць М. С.»[недоступне посилання з липень 2019] (телеканал «Тиса-1», 2012)
  • Автор ідеї і продюсер документального фільму «Маленькі історії Руського Керестура» про закарпатську діаспору в Сербії, (телеканал «Тиса-1», 2013)
  • У 2014 році Закарпатська обласна наукова універсальна бібліотека видала бібліографічний покажчик «Олександр Гаврош: між журналістикою та літературою: 1992—2014», який містить близько півтори тисячі позицій закарпатської преси (видавництво «Ліра», Ужгород).

ТвориРедагувати

Поетичні збіркиРедагувати

  • «Фалічні знаки» («Дніпро», 2004),
  • «Тіло лучниці» («Піраміда», 2006);
  • «Коньяк з дощем» («Факт», 2009)

Публіцистичні книжкиРедагувати

  • «Моя р-р-революція» («Карпатська вежа», 2005),
  • «Закарпатське століття: ХХ інтерв'ю», («Мистецька лінія», 2006);
  • «Точка перетину», («Грані-Т», 2009)
  • "Владика Мілан: «Свобода — це можливість обирати добро», («Карпатська вежа», 2009)
  • «Блукаючий народ», («Нора-Друк», 2012)
  • «Бесіди з владикою Міланом», («Ліра», 2012)
  • «Загадковий Духнович», («Ліра», 2013)
  • «У пошуках Івана Сили», («Навчальна книга - Богдан», 2014)
  • «Таємниця Ерделі», («Видавництво Олександри Гаркуші», 2016)
  • «Казки і казкарі», («Навчальна книга - Богдан», 2017)
  • «Дубрівка колись і тепер» («Видавництво Олександри Гаркуші», 2017)
  • " Останній опришок Микола Шугай " («Навчальна книга - Богдан» , 2018)
  • "Закарпаття під прицілом: велика політика довкола маленького краю" ("Растр-7", 2018)
  • "Таємниця Ерделі" (друге, доповнене видання, "Навчальна книга - Богдан", 2018)
  • "Нескорена Карпатська Україна" ("Навчальна книга -- Богдан", 2019)

Дитячі книжкиРедагувати

ПрозаРедагувати

Роман «Капітан Алоїз» (видавництво «Навчальна книга-Богдан», серія «Український детектив», 2013)

Роман "Донос" (ВЦ "Академія", серія "Автографи часу", 2019)

ДраматургіяРедагувати

«Сім п'єс про любов до Батьківщини» («Видавництво Олександри Гаркуші», 2016)

ПерекладиРедагувати

Саманта Рац-Стоїлькович «Десь близько» (поезії), переклад із бачвансько-руснацької мови («Тиса», 2014)

УпорядкуванняРедагувати

Упорядник гумористичних альманахів «Карпатський словоблуд»(«Карпатська вежа», 2004) та «Карпатський блудослов» («Карпатська вежа», 2006).

Упорядник видань: «Украдена перемога: хроніка найбрутальніших виборів» («Карпатська вежа», 2004), «Мукачівська епопея» («Карпатська вежа», 2004), «Закарпаття: 15 справ УСБУ» («ЮнівестПреПресс», 2007), «Михайло Заяць — наша людина в кіно» («Карпатська вежа», 2008), «Закарпатська Шевченкіана» («Ліра», 2013), «Простір її життя: Людмила Григаш» («Видавництво В.Падяка», 2015), «Театральна бесіда» (№ 37) (2016), «Закарпатська Франкіана» («РІК-У», 2016), «Іван Чендей у колі сучасників» («РІК-У», 2017), "Олекса Мишанич у колі сучасників" («РІК-У», 2018), "Гомін Красного поля" (видавництво "Тімпані", 2019) .

Окремі твори у журналах та збірникахРедагувати

Також твори друкувалися в часописах «Сучасність», «Київська Русь», «Ї», «Дніпро», «Дукля», антології «Біла книга кохання», в альманах та збірниках — «Джинсове покоління», «Корзо», «Лінії пристрасті», «Березневі коти», «Потяг надій та інші залізничні сполучення», «Шоколадні вірші про кохання», «Горілка для воротаря» (нім.), «Мама по скайпу» (укр. і нім.), «Квіткова антологія», «Ода до радості», «Сім крутих перевалів» (2017), "Драмовичок (антологія сучасної української драми для дітей, 2017), "Літературне Закарпаття 2017" (видавництво "Тімпані" 2018), "Фонтан казок" (видавництво "Фонтан казок", 2019), "Літературне Закарпаття 2018" (видавництво "Тімпані" 2019).

ЕкранізаціїРедагувати

За повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» знято повнометражний художній фільм «Іван Сила» (режисер Віктор Андрієнко) (2013)

За мотивами книжки «У пошуках Івана Сили» знято однойменний документальний фільм (режисер Максим Мельник, телеканал «Тиса-1») (2016)

Автор сценарію документального фільму «Останній солдат» (режисер В'ячеслав Бігун, «ДажБогфільм») (2017)

Автор сценарію короткометражного художнього фільму для дітей "Три сестри" (режисер Петер Хіміч, Радіо і телебаченння Словаччини, 2018)

ПостановкиРедагувати

  • П'єса «Ромео і Жасмин» поставлена в Київському народному студентському театрі «Вавилон» (березень, 2010 р.), 
  • П'єса «Ромео і Жасмин» — в Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка (режисер Анатолій Канцедайло) (травень, 2010 р.)[9]
  • Дитячий мюзикл «Цирк Івана Сили» — у Закарпатському академічному обласному театрі ляльок «Бавка» (режисер Наталя Орєшнікова) (жовтень, 2011 р.)[10]
  •  П'єса «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» — у Закарпатському академічному обласному театрі ляльок «Бавка» під назвою «Тричі славний розбійник Пинтя» (режисер Олег Жюгжда, Білорусь) (листопад, 2012 р.) http://bavka.com/all/71-trichi-slavniy-rozbiynik-pintya.html Ця вистава на всеукраїнському огляді-конкурсі театрів ляльок УНІМА визнана найкращою для дітей середнього шкільного віку у сезоні 2012—2013 років.
  • П'єса «Майне лібе Віра» — в Закарпатському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв (режисер Сергій Архипчук) (27 березня 2013 року).
  • П'єса «Щоденник рядового Т.» — Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (режисер — Євген Нищук) (березень, 2014 року).
  • Художньо-публіцистична вистава  «Сторінки щоденника поета» (режисер — Микола Карпенко) до 200-річчя  від дня народження Т. Г. Шевченка поставлена у березні 2014 року в Закарпатському академічному обласному театрі ляльок «Бавка» за мотивами п'єс Олександра Гавроша.
  • П'єса «В Парижі гарне літо…» — в Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв (режисер Анатолій Філіппов) (листопад 2015 р.)
  • П'єса «Вуйцьо з крилами» — в Закарпатському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв (режисер Олександр Саркісьянц) (25 березня 2018 року.)
  • П'єса «Князь Корятович" — в Мукачівському драматичному театрі (режисер Євген Тищук) (27 травня 2018 року.)
  • П'єса "Останнє танго в Хусті" -- в Закарпатському обласному театрі драми і комедії (м.Хуст) (режисер В'ячеслав Давидюк) (14 березня 2019 року)
  • П'єса "Вуйцьо з крилами" -- в Тернопільському академічному обласному драматичному театрі імені Т.Шевченка (режисер Олег Мосійчук) (27 березня 2019 року)
  • П'єса "Ромео і Жасмин" -- в Запорізькому дитячому театрі "Свія" (вересень 2019 року; перше місце у номінації "вистави" на Всеукраїнському театральному фестивалі "Співограй" у Харкові, жовтень 2019 року)

ПриміткиРедагувати

  1. Олександр Гаврош: «Треба цінувати чужу працю, тоді поважатимуть і твою...» - МЦ-інтерв’ю - - Медіацентр УжНУ. mediacenter.uzhnu.edu.ua. Архів оригіналу за 2017-06-03. Процитовано 2017-06-28. 
  2. Gazeta.ua (2015-08-26). "Все, що посилає життя, нам потрібне. Але треба зрозуміти – для чого", - Олександр ГАВРОШ, 44 роки, письменник. Gazeta.ua (uk-UA). Процитовано 2017-06-28. 
  3. Олександр Гаврош: Світ належить тим, хто не боїться змін/Люди/«VAROSH» - у ритмі твого міста. varosh.com.ua (en). Процитовано 2017-06-28. 
  4. Мукачівська греко-католицька єпархія. www.mgce.uz.ua. Процитовано 2017-06-28. 
  5. Оголошено імена переможців конкурсу «Золотий лелека». bukvoid.com.ua. Процитовано 2017-06-28. 
  6. Закарпатський письменник написав один із кращих сценаріїв про життя Кобзаря. РІО. 10 березня 2012. 
  7. Нові? П’єси? З України???. Старий Замок. Паланок. 5-11 липня 2012. 
  8. Держкомтелерадіо визначив переможців конкурсу «Краща книга України-2013». detector.media (uk). Процитовано 2017-06-28. 
  9. ВИСТАВА - Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка. ukrdrama.dp.ua. Архів оригіналу за 2017-06-06. Процитовано 2017-06-28. 
  10. ЦИРК IВАНА СИЛИ. Закарпатський академiчний обласний театр ляльок «БАВКА» (ru). Процитовано 2017-06-28. 

ДжерелаРедагувати

  • Закарпатська обласна організація Національної спілки письменників України: довідник / уклад. Олександра Ігнатович ; передм. Василя Густі. — Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2016. — С. 10.
  • Олександр Гаврош: між журналістикою та літературою: бібліогр. покажч. 1992—2014 рр. / Упр. Культури Закарпат. облдержадмін., Закарпат. обласна універсальна бібліотека ім. Ф. Потушняка ; уклад. О. В. Шмайда ; передм. С. Д. Федаки ; відп. За вип. О. А. Канюка. — Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2014. — 184 с. : іл. — (Закарпатська публіцистика в іменах)

ПосиланняРедагувати