Осетини

Осети́ни (осет. ирæттæ, алантæ) — давній народ Північного Кавказу.

Осетини Ирæттæ
осетинські жінки за роботою, XIX ст.
Кількість	понад 700 тис. осіб
Ареал	Росія: Північна Осетія — Аланія  Грузія: Південна Осетія  Туреччина
Близькі до:	іранські народи
Мова	осетинська, грузинська, російська
Релігія	християни, Уацдін мусульмани-суніти

Локалізація

Осетини живуть в історичній області Осетія (Аланія). У цей час територіально це 2 національні автономії — Республіка Північна Осетія — Аланія в складі РФ та самопроголошена держава Південна Осетія. Як і діаспори багатьох кавказьких народів, сформовані наприкінці XIX ст. після російсько-кавказьких воєн, значна осетинська община проживає на території Туреччини.

Чисельність осетинів у Росії становить 515 тис. осіб (перепис 2002); у Грузії — у Південній Осетії понад 65 тис. осіб (1989), на решті території Грузії — 38 028 осіб (перепис 2002 року); у Туреччині — понад 100 тис. осіб (оцінка, 1990-і рр.)

Таким чином, загальна чисельність осетинів становить понад 700 тис. осіб (оцінка, 1990-і).

Етнічна історія і основні субетноси

Сучасні осетини походять від аланів, одного з сарматських племен. Біля 200 р. н. е., аланам вдалося зберегти майже всю свою культуру, перед обличчям готської навали, — вони змогли створити державне утворення у межиріччі Дону і Волги.

Між 350 і 374 роками гуни знищили Аланське царство, але у VIII ст. централізована Аланія виникла на півнночі Кавказу, на землях теперішньої Черкесії та Північної Осетії. Вигідне розташування Аланії на Великому Шовковому шляху сприяли піднесенню держави, яка у період розквіту Х—ХІ століть являла собою централізовану монархію і становила значну регіональну потугу. За сучасності спадщина Аланії є питанням суперечок між адигськими народами і осетинами.

У ХІІІ ст. Аланія впала під натиском монгольської навали. Аланів відтіснили з родючих долин на південь, у гірські ущелини Центрального Кавказу. На його північних відрогах утворились 4 великі спільноти, що відповідали племінному розподілу (Дігорське, Алагірське, Куртатінське, Тагаурське), на південних — велика кількість дрібніших удільних територій, що перебували під впливом грузинських феодалів.

Саме тоді, у пізньому Середньовіччі почалось формування основних сучасних субетносів осетинів:

• Дігорці (дигорон) — найзахідніші осетини, що знаходились під впливом адигів (кабардинців), від яких, зокрема, сприйняли іслам. Зараз основними місцями проживання дігорців є 2 райони у Північній Осетії (Дігорський та Ірафський). Мусульманами є лише частинами дігорців Ірафського району.

• Кударці (къуыдайраг) — південна група осетинів, у грузинському регіоні Картлі. Після анексії Грузії Російською імперією в 1801 році, ця частина осетин сформувала Осетинський округ у складі Тифліської губернії (1846—1859), а вже за СРСР — у 1922 році отримала автономію в складі Грузинської РСР як Південна Осетія. Слід зазначити, що самоназвою даного субетносу є «ірон», від північних же іронцев вони відокремлюються лише за мовною ознакою (Кудара-Джавський говір іронського діалекту).

• Іронці (ирон) — група осетин-християн, землі яких, як і дігорців у 1774 році були приєднані до Російської імперії, а вже у 1920-х увійшли до складу новоствореної автономії в складі РРФСР Північна Осетія.

У XVIII—XIX ст. почалось переселення частини осетинів у долини.

Південні осетини мають історичне протистояння з грузинами (1918—20), яке особливо загострилось наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр., й з розпадом СРСР призвело до самопроголошення самостійності Південної Осетії. Підтримка сепаратизму осетинів також спровокувала Російсько-грузинську війну на початку серпня 2008 року.

Північні осетини брали участь в Осетино-інгушському конфлікті (1991—92).

Мова

Осетинська абетка

Осетинська мова належить до іранської групи індоєвропейської родини мов. Сучасна мова осетинів представлена 2 основними групами діалектів — іронська (Ірон) на Півніочі і Півдні Осетії та дігорська (Дігурон) на заході Північної Осетії, що мають подальше членування на субдіалекти (туальський, ксанський та ін.).

В основу літературної норми покладено іронський діалект, а не більш архаїчний дігорський.

Писемність осетинської мови — на основі кирилиці (з XIX ст.)

Релігія

Більшість віруючих осетин вважаються православними, що прийняли християнство з Візантії в період з IV по IX ст. Невелика частина осетин сповідують іслам сунітського спрямування, сприйнятий у XVII—XVIII століттях від кабардинців. Але значна частина осетин (50%) фактично є прихильниками традиційних осетинських вірувань.

Історія становлення традиційних вірувань

Система релігійного світогляду осетин була успадкована від далеких предків і в своїй основі має арійські коріння. Але в умовах відсутності духовенства, релігійної організації та писемності, вона з часом зазнавала значних змін .

Процес етногенезу осетин на основі кавказьких аланів за участю місцевого кавказомовного субстрату (племен кобанської культури), очевидно, став основною складовою для становлення їхніх релігійно-культових уявлень .

Духовна культура південних осетин безперервно збагачувалася за рахунок сусідства з християнською Грузією і тривалих, безперервних контактів з її населенням. Найінтенсивнішими ці процеси були за часів царювання в Грузії Цариці Тамари.

Християнські елементи в народній релігії осетин частиною успадковувалися і від самих аланів, які в період політичного розквіту Аланії в X-XI століттях активно поширювали на своїй території православ'я. Ця політика також активно підтримувалася союзною Візантією .

У результаті монгольської навали в XIII столітті, ці процеси були перервані. У наступний після краху Аланії період і аж до вступу до складу Російської імперії, осетини ізольовано жили в умовах важкодоступних гірських ущелин вже без участі в духовному житті світової цивілізації. У цих умовах відбувався процес остаточного становлення сучасної релігійної культури осетин, що нині характеризується як універсальна монотеїстична релігія православного християнства .

Сучасна форма

Народна релігія осетинів має вигляд складної системи світогляду та культів, котра базується на найдавнішій осетинській міфології (зокрема, відображеної в осетинському Нартівському епосі), яка характеризується наявністю єдиного бога, що має епітети великий і єдиний.

Він створив Усесвіт і все, що в ньому є, в тому числі й нижчі небесні сили, що є покровителями різних стихій, матеріального світу та сфер людської діяльності, і котрі разом становлять підвладний йому пантеон: святі покровителі, небесні ангели і земні духи .

У народному календарі осетинів є свята, що відзначаються в честь Великого Бога та більшості святих, які супроводжуються молитовними бенкетами і жертвопринесеннями, котрі часто влаштовуються у присвяченим для них святилищах.

Святилищами можуть бути як певні культові споруди, так і священні гаї, гори, печери, купи каміння, руїни древніх каплиць і церков . Деякі з них шануються лише в окремих ущелинах або населених пунктах, а деякі є спільними для всіх осетин.