Осетини

давній народ Північного Кавказу

Осети́ни (осет. ирæттæ, дигорæнттæ) — давній народ Північного Кавказу.

Осетини
Ирæттæ
осетинські жінки за роботою, XIX ст.
Кількість понад 700 тис. осіб
Ареал Росія Росія:
Північна Осетія
Грузія Грузія:
Південна Осетія
Туреччина Туреччина
Близькі до: іранські народи
Мова осетинська,
грузинська, російська
Релігія християни,
Уацдін
мусульмани-суніти

Локалізація ред.

Осетини живуть в історичній області Осетія. У цей час територіально це 2 національні автономії — Республіка Північна Осетія в складі РФ та самопроголошена держава Південна Осетія. Як і діаспори багатьох кавказьких народів, сформовані наприкінці XIX століття після російсько-кавказьких воєн, значна осетинська громада проживає на території Туреччини.

Чисельність осетинів у Росії становить 515 тис. осіб (перепис 2002[1]); у Грузії — у Південній Осетії понад 65 тис. осіб (1989[2]), на решті території Грузії — 38 028 осіб (перепис 2002 року); у Туреччині — понад 100 тис. осіб (оцінка, 1990-ті рр.)

Таким чином, загальна чисельність осетинів становить понад 700 тис. осіб (оцінка, 1990-ті).

Етнічна історія і основні субетноси ред.

 

Сучасні осетини походять від нащадків кавказьких племен, підкорених аланами, одним із сарматських племен. Близько 200 р. н. е., аланам вдалося зберегти майже всю свою культуру, перед обличчям готської навали, — вони змогли створити державне утворення у межиріччі Дону і Волги.

 
Осетини
Осетинська мова
Осетинські імена
Осетинська міфологія
Осетинська архітектура
Осетинська література
Осетинська музика
Осетинська кухня

Між 350 і 374 роками гуни знищили Аланське царство, але у VIII ст. централізована Аланія виникла на півнночі Кавказу, на землях теперішньої Черкесії та Північної Осетії. Вигідне розташування Аланії на Великому шовковому шляху сприяли піднесенню держави, яка у період розквіту ХXI століть являла собою централізовану монархію і становила значну регіональну потугу. За сучасності спадщина Аланії є питанням суперечок між адигськими народами і осетинами.

У XIII ст. Аланія впала під натиском монгольської навали. Аланів відтіснили з родючих долин на південь, у гірські ущелини Центрального Кавказу. На його північних відрогах утворились 4 великі спільноти, що відповідали племінному розподілу (Дігорське, Алагірське, Куртатінське, Тагаурське), на південних — велика кількість дрібніших удільних територій, що перебували під впливом грузинських феодалів.

Саме тоді, у пізньому Середньовіччі почалось формування основних сучасних субетносів осетинів:

  • Дігорці (дигорон) — найзахідніші осетини, що знаходились під впливом адигів (кабардинців), від яких, зокрема, сприйняли іслам. Зараз основними місцями проживання дігорців є 2 райони у Північній Осетії (Дігорський та Ірафський). Мусульманами є лише частинами дігорців Ірафського району.
  • Кударці (къуыдайраг) — південна група осетинів, у грузинському регіоні Картлі. Після анексії Грузії Російською імперією в 1801 році, ця частина осетин сформувала Осетинський округ у складі Тифліської губернії (18461859), а вже за СРСР — у 1922 році отримала автономію в складі Грузинської РСР як Південна Осетія. Слід зазначити, що самоназвою даного субетносу є «ірон», від північних іронців вони відокремлюються лише за мовною ознакою (Кудара-Джавський говір іронського діалекту).

У XVIIIXIX ст. почалось переселення частини осетинів у долини.

Південні осетини мають історичне протистояння з грузинами (19181920), яке особливо загострилось наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр., й з розпадом СРСР призвело до самопроголошення самостійності Південної Осетії.

Північні осетини брали участь в Осетино-інгушському конфлікті (19911992).

 
Відомі осетини

Мова ред.

 
Осетинська абетка

Осетинська мова належить до іранської групи індоєвропейської родини мов. Сучасна мова осетинів представлена 2 основними групами діалектів — іронська (Ірон) на Півночі і Півдні Осетії та дігорська (Дігурон) на заході Північної Осетії, що мають подальше членування на субдіалекти (туальський, ксанський та ін.).

В основу літературної норми покладено іронський діалект, а не більш архаїчний дігорський.

Писемність осетинської мови — на основі кирилиціXIX ст.)

Релігія ред.

Більшість віруючих осетин вважаються православними, що прийняли християнство з Візантії в період з IV по IX століття. Невелика частина осетин сповідують іслам сунітського спрямування, сприйнятий у XVIIXVIII століттях від кабардинців. Але значна частина осетин (50%) фактично є прихильниками традиційних осетинських вірувань.

Історія становлення традиційних вірувань ред.

Система релігійного світогляду осетин була успадкована від далеких предків і в своїй основі має арійське коріння. Але в умовах відсутності духовенства, релігійної організації та писемності, вона з часом зазнавала значних змін [3].

Процес етногенезу осетин на основі кавказьких аланів за участю місцевого кавказомовного субстрату (племен кобанської культури), очевидно, став основною складовою для становлення їхніх релігійно-культових уявлень [4].

Духовна культура південних осетин безперервно збагачувалася за рахунок сусідства з християнською Грузією і тривалих, безперервних контактів з її населенням. Найінтенсивнішими ці процеси були за часів царювання в Грузії Цариці Тамари.

Християнські елементи в народній релігії осетин частиною успадковувалися і від самих аланів, які в період політичного розквіту Аланії в X-XI століттях активно поширювали на своїй території православ'я. Ця політика також активно підтримувалася союзною Візантією [5].

У результаті монгольської навали в XIII столітті, ці процеси були перервані. У наступний після краху Аланії період і аж до вступу до складу Російської імперії, осетини ізольовано жили в умовах важкодоступних гірських ущелин вже без участі в духовному житті світової цивілізації. У цих умовах відбувався процес остаточного становлення сучасної релігійної культури осетин, що нині характеризується як універсальна монотеїстична релігія православного християнства [6].

Сучасна форма ред.

Народна релігія осетинів має вигляд складної системи світогляду та культів, котра базується на найдавнішій осетинській міфології (зокрема, відображеної в осетинському Нартівському епосі), яка характеризується наявністю єдиного Бога, що має епітети великий і єдиний.

Він створив Усесвіт і все, що в ньому є, в тому числі й нижчі небесні сили, що є покровителями різних стихій, матеріального світу та сфер людської діяльності, і котрі разом становлять підвладний йому пантеон: святі покровителі, небесні ангели і земні духи [7].

У народному календарі осетинів є свята, що відзначаються в честь Великого Бога та більшості святих, які супроводжуються молитовними бенкетами і жертвопринесеннями, котрі часто влаштовуються у присвяченим для них святилищах.

Святилищами можуть бути як певні культові споруди, так і священні гаї, гори, печери, купи каміння, руїни древніх каплиць і церков [8]. Деякі з них шануються лише в окремих ущелинах або населених пунктах, а деякі є спільними для всіх осетин[9].

Див. також ред.

Виноски ред.

  1. Перепис населення РФ. Архів оригіналу за 2 лютого 2008. Процитовано 11 серпня 2008. 
  2. грузино-осетино-російський конфлікт і самопроголошення самостійності Південної Осетії крім значної еміграції, в першу чергу, грузин, також унеможливив проведення тут переписів населення. Останній такий відбувся ще за СРСР у 1989 році — тоді була зафіксована саме така кількість осетинів у республіці
  3. Джанайты С. Х. Три слезы Бога. — Владикавказ, 2007
  4. Абаев В. И. Осетинский язык и фольклор. — М.—Л., 1949
  5. Блиев М. М., Бзаров Р. С. История Осетии с древнейших времён до конца XIX века. — Владикавказ, 2000
  6. Камболов Т. Т. Языковая ситуация и языковая политика в Северной Осетии: история, современность, перспективы. Глава IV. — Владикавказ, 2007
  7. Дзадзиев А. Б., Дзуцев Х. В., Караев С. М. Этнография и мифология осетин. Краткий словарь. — Владикавказ, 1994
  8. Агънаты Г. Ирон æгъдæуттæ. — Дзæуджыхъæу, 1999
  9. Агнаев Г. Осетинские обычаи. — Владикавказ, 1999