Відкрити головне меню

Кульчицька Олена Львівна

український графік, маляр, педагог
(Перенаправлено з Олена Кульчицька)

Оле́на Льві́вна Кульчи́цька (15 вересня 1877, Бережани — 8 березня 1967, Львів) — український графік, маляр, педагог. Народний художник УРСР (1956). Депутат Верховної Ради УРСР 3-4-го скликань. Автор понад 4 000 художніх творів.

Олена Кульчицька
Кульчицька Олена Львівна.jpg
Олена Кульчицька
Народження 15 вересня 1877(1877-09-15)
м. Бережани
Смерть 8 березня 1967(1967-03-08) (89 років)
  Львів
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Національність українка
Громадянство Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Жанр малярство, графіка
Навчання Віденська Академія мистецтв
Діяльність художниця
Твори офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикл «Історія княжих часів»
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1967
Звання Народний художник України — 1956

Кульчицька Олена Львівна у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

РодинаРедагувати

Олена Львівна Кульчицька народилася 15 вересня 1877 року в місті Бережани на Тернопільщині. Рід Кульчицьких гербу Сас походить із села Кульчиці, під Самбором. У Кульчицях мали придомок «Смитанка-Ручка». Батько — Лев Теодорович Кульчицький (1843 — 4 грудня 1909) — радник суду, адвокат, громадський діяч, член багатьох товариств, перший директор «Народної каси» у Косові. Мати — Кульчицька (з дому Стебельська) Марія Яківна (?— 29 грудня 1939). Сестра — Ольга-Меланія Кульчицька (1873 м. Устечко — 29 березня 1940 Львів)

Навчання і перші кроки у мистецтвіРедагувати

З дитинства любила малювати. На розвиток її мистецького обдарування мали вплив уроки батька, який сам цікавився живописом, мальовнича природа рідного краю, пам'ятники архітектури, поетика народних пісень, казок, переказів. 1894 року закінчила 8-класовий навчальний заклад при монастирі Сакраменток у Львові. Кілька місяців (у 1901—1902 роках) разом із сестрою Ольгою відвідувала Львівську Художньо-промислову школу (нині ЛДКДУМ ім. І. Труша), де отримала перші уроки роботи з аквареллю у інспектора середніх шкіл Стефановича. Пізніше навчалась у щойно відкритій приватній художній школі С. Батовського-Качора та Р. Братковського. Згодом Олена вступає до Львівської студії художників реалістичного напрямку. В 1907 році вона закінчує Академію мистецтв у Відні.

У 1909 році Олена Кульчицька вперше виставила свої роботи у Львові. Успіх був незвичайний. Вона творила своєрідний літопис народного життя. Такими є живописні твори: жанрові композиції «Жнива», «Діти зі свічками», портрети «На прощу», численні пейзажі, натюрморти. Знаменною віхою в житті молодої мисткині був 1912 рік, коли вона вперше взяла участь у Київській українській художній виставці.

Особисте життяРедагувати

 
Олена Кульчицька (1910)

Художниця власної сім'ї не мала, повністю присвятила своє життя мистецтву. Була співзасновником музею «Стривігор» у Перемишлі, де певний час проживала і творила.

Померла Олена Кульчицька 8 березня 1967 року у Львові.

Творчий доробокРедагувати

Олена Кульчицька яскраво виявила себе в різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство; навіть проектувала меблі. Усі її роботи сповнені гуманістичного характеру.

Офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикл «Історія княжих часів», численні ліногравюри, серед них знаменитий цикл «Українські письменники» значно наблизили наше малярство до Європи.

З 1945 до 1954 роки Олена Кульчицька викладала графіку в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова, професором якого стала у 1948 році. Випускає серію ліногравюр «Лихоліття українського народу».

Велику мистецьку й наукову вартість мають її альбоми акварелей «Народна архітектура західних областей УРСР» та «Народний одяг західних областей УРСР» (1959, більш ніж 100 малюнків). За 1928—1946 роки вона пройшла пішки майже всю Західну Україну, малюючи з натури[2].

Оформлення Олени Кульчицької увійшли до золотого фонду української книжкової ілюстрації («Слово о полку Ігоревім», «Тіні забутих предків», «Лис Микита»). Ілюструє тритомну працю етнографа Стефаника. Вона була піонером мистецького оздоблення дитячої книжки на західноукраїнських землях.

Багато сил художниця віддала килимарству: створювала ескізи орнаментів для килимів, які потім ткала її сестра. Вона створила також неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки. У своїх творах вона відтворювала дух народу так, як сама його відчувала.

На честь 25-річчя своєї творчої діяльності організовує виставку робіт у залах НТ ім. Шевченка (Київ).

У 1967 році Олена Кульчицька стала лауреатом Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Її твори з незмінним успіхом експонувалися в багатьох містах світу.

2013 Національний музей у Львові імені Шептицького видав повний альбом-каталог творів Кульчицької, до якого ввійшли 347 репродукцій графіки, малярства та ужиткового мистецтва.

Олена Кульчицька — автор спогадів «Хронологія творчости…»

Громадянська позиціяРедагувати

Після другої совєцької окупації не поїхала на еміграцію, а навпаки — включилася в легальний опір сталінському режиму. Зокрема, активно допомагала родинам, які зазнали арештів та висилок до Росії. Зверталася до різноманітних окупаційних установ з проханням про звільнення багатьох діячів української культури, серед таких Віра Свєнціцька, донька директора Національного музею у Львові — мистецтвознавець та діячка ОУН.

1955 Кульчицька розорнула цілу кампанію на захист від закриття Львівського художнього училища — вже після звільнення України від СССР цей заклад виріс у Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

Олена Львівна фінансово допомагала у видавничих справах Союзу для визволення України. У ЦДАВО в Києві у фонді 4405 розміщено ряд документів в яких міститься дана інформація.

Вшанування пам'ятіРедагувати

На її честь названо 32 курінь УПЮ імені Олени Кульчицької.

У сердмісті Тернополя є вулиця Олени Кульчицької.

БібліографіяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 393.
  2. Советская этнография, 1960. — № 5. — C. 157–158.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати