Кульчиці
Ку́льчиці — село в Україні, у Ралівській сільській громаді Самбірському районі Львівської області.
| село Кульчиці | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Самбірський район |
| Громада | Ралівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA46080090110083383 |
| Облікова картка | [1] |
| Основні дані | |
| Засноване | 1284 |
| Перша згадка | 1284 |
| Населення | 1517 |
| Площа | 25,4 км² |
| Густота населення | 59,72 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 81476 |
| Телефонний код | +380 3236 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°30′18″ пн. ш. 23°16′45″ сх. д. / 49.50500° пн. ш. 23.27917° сх. д.Координати: 49°30′18″ пн. ш. 23°16′45″ сх. д. / 49.50500° пн. ш. 23.27917° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
307 м |
| Водойми | річка Дністер, потік Ловець |
| Відстань до районного центру |
7 км |
| Найближча залізнична станція | Кульчиці |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 81473, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Ралівка, вул.І.Франка,28 |
| Сільський голова | Ковалик Любов Ігорівна |
| Карта | |
  Кульчиці | |
 Кульчиці | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Батьківщина трьох козацьких гетьманів — Петра Сагайдачного, Марка Жмайла, Павла Павлюка (Бута) — і героя оборони Відня 1683 року Юрія Кульчицького.
ГеографіяРедагувати
Понад селом тече потік Ловець.
ІсторіяРедагувати
Поблизу Кульчиць досліджено 13 курганів епохи ранньої бронзи (ІІІ тис. до н. е.), виявлені залишки поселення епохи заліза VII–VI ст. до н. е., на місці якого пізніше існувало давньоруське городище.[1]
Перша згадка про село — 1284 р. (у привілеї князя Лева Даниловича).[2]
Наступна згадка датується 1377 роком.[1]
Село було батьківщиною й осередком українського шляхетського роду Кульчицьких гербу Сас. І належало до родових маєтностей роду Попелей-Конашевич.
У минулому село було поділене на дві частини (нині цей поділ зберігає залізниця Самбір-Стрий): східну, Кульчиці Шляхотські, та західну — Кульчиці Рустикальні (тобто сільські). Нерівність між шляхтою і «селянами» була найбільш помітною у ХІХ ст. і аж до 1950-х років. Різниця між ними була така, що представники кожного зі станів нарізно стояли в церкві. Тривалий час навіть працювали дві сільські ради — Кульчиці Рустикальні та Кульчиці Шляхетські, потім їх об'єднали в одну[3][4].
7 травня 1946 року перейменували село Кульчиці Рустикальні на Кульчиці Перші і Кульчице-Рустикальнівську сільську Раду — на Кульчицьку Першу, а село Кульчиці Шляхоцькі — на Кульчиці Другі і Кульчице-Шляхоцьку сільську Раду — на Кульчицьку Другу.[5]
У селі діють середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт.
Щороку проводять фестиваль «Кульчиці-Фест».
У музеї «Дрогобиччина» експонується найдавніший з відомих на території Прикарпаття глиняний ліпний посуд із неолітичного поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, який походить із Кульчиць[6]. Згадки про село містяться в повісті Івана Филипчака «Кульчицький — герой Відня», у якій описане життя одного з найвідоміших уродженців села Юрія Франца Кульчицького[7].
УРСР (1939—1991)Редагувати
На фронтах Другої світової війни, в складі Червоної армії, воювали 53 жителя, 27 з них за мужність і хоробрість нагороджені орденами і медалями СРСР ще 27 чоловік загинули.
З приходом радянської влади в селі була створена 4-а бригада колгоспу «8 Березня», центральна садиба якої знаходилася в с. Городище. За бригадою було закріплено 1746 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 924 га орної землі. Бригада спеціалізувалася на вирощувані льону, цукрового буряку і зернових культур. Також на території села розміщувався цех № 2 Самбірського міжколгоспного об'єднання по вирощуванню свинини.
У селі діяла восьмирічна школа, в якій, на 1978 р., навчалося 249 учнів і працювали 23 вчителя. Працював Народний дім з залом на 350 місць, бібліотека з фондом 8200 книг, краєзнавчий музей, медпункт, 2 магазини, їдальня, майстерні по пошиттю верхнього одягу і взуття, відділення зв'язку, АЗС.
Партійна організація (заснована в 1950 р.) об'єднювала 24 комуніста, комсомольська (заснована в 1948 р.) — 22 члена ВЛКСМ.
За успіхи в праці 11 чоловік нагороджені орденами і медалями СРСР, серед них Орденом Трудової Слави 3-го ступеня — ланкова Б. М. Смуж.[1]
НаселенняРедагувати
Станом на 2021 рік населення становило 1517[8] осіб.
ЦерквиРедагувати
- Церква Преображення Господнього (УГКЦ)
- Церква Воздвиження Чесного Хреста (1893, мурована, ПЦУ)
- Церква Святих Флора і Лавра (1904, дерев'яна, ПЦУ)
- Церква Покрови Пресвятої Богородиці (ПЦУ)
Церква Святих Флора і Лавра
Церква Воздвиження Чесного Хреста
Церква Преображення Господнього
._Kulchytsi.JPG)
Пам'яткиРедагувати
- Пам'ятник гетьманові Сагайдачному (скульптори: Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук, архітектор — М. Федик).
- Музей Петра Сагайдачного.
- Пам'ятник Юрію Кульчицькому (2010, споруджений заходами Фонду козацької слави).
- Могильний курган в урочищі Могилки. Поблизу Кульчиць досліджено 13 курганів епохи ранньої бронзи (III тисячоліття до н. е.), виявлено залишки поселення епохи заліза VII—VI ст. до н. е.[9][10][11]
Відомі людиРедагувати
Село — батьківщина трьох козацьких гетьманів і героя оборони Відня (1683) Юрія Кульчицького.
- Петро Конашевич Сагайдачний (1570 — 1622) — кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман його королівської милості Війська Запорозького.
- Марко Жмайло (? — ?) — козацький гетьман, ватажок повстання проти Польщі 1625 р.
- Павло Бут (? — 1638) — гетьман нереєстрового козацтва 1636–1637, ватажок повстання проти Польщі[2]
- Кульчицький Юрій-Франц (1640 — 1694) — український підприємець, солдат, товмач із української шляхетної родини.
- Володимир Кульчицький (1919–2009) — український правознавець, історик держави і права, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, член-кореспондент Академії правових наук України.
- Михайло Попель — галицький політичний діяч XIX ст., посол до Австрійського парламенту 1848 року.
- Богдан Саврун — український військовик, старший лейтенант Збройних сил України. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня.
- Тиміш Семчишин — діяч ОУН, керівник похідної групи ОУН «Південь».
- Петро Саракуло (нар. 11 липня 1992 — пом. 5 травня 2022) — український військовик, старший солдат (80 ОДШБр) ЗСУ. Лицар ордена «За мужність» III ступеня.
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в История городов и сёл Украинской ССР: Львовская область. — Ин-т истории АН УССР. Редкол.: Яремчук Д. А. (пред.) [и др.]. — К.: Глав. ред. Украинской Сов. Энциклопедии, 1978. — 554 с. (рос.)
- ↑ а б Оксана Мельник. Кульчиці — гетьманська батьківщина // Урядовий кур'єр. — № 242, 24.12.2010
- ↑ karpaty.info. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 21 травня 2013.
- ↑ 96-річна Марія Цмайло — «офіційна» кульчицька шляхтянка // Високий Замок, 19.10.2006. Архів оригіналу за 29.12.2014. Процитовано 21.05.2013.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
- ↑ Див. Експозиція відділу історії музею «Дрогобиччина». Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 1 липня 2014.
- ↑ Филипчак І. Кульчицький — герой Відня. — Львів: Слово, 1991. — 240 с. — ISBN 5-7707-1659-2.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 4 червня 2022.
- ↑ Кабінет Міністрів України. Постанова від 27 грудня 2001 р., № 1761 «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». с. 5
- ↑ Роман Голик. Археологія Галицької археології: Наука, ментальність та суспільні стереотипи в світлі історії України. — Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 14. 2010. С. 435. Архів оригіналу за 29 грудня 2014. Процитовано 27 лютого 2011.
- ↑ Шнурова могила в Кульчицях // Літопис Бойківщини. — Ч. 7. — С. 1-4
ПосиланняРедагувати
- Погода в с. Кульчиці [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- https://ralivska-gromada.gov.ua/ [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- https://decentralization.gov.ua/newgromada/4233/composition [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Самбірського району. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |