Нижні Сірогози
Ни́жні Сірого́зи — селище міського типу Нижньосірогозького району Херсонської області, районний центр, колишній центр Нижньо-Сірогозької волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Населення становить 4 834 осіб. Орган місцевого самоврядування — Нижньосірогозька селищна рада.
| смт Нижні Сірогози | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Херсонська область | ||||
| Район/міськрада | Нижньосірогозький район | ||||
| Рада | Нижньосірогозька селищна рада | ||||
| Код КОАТУУ: | 6523855100 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1812 | ||||
| Статус | із 1960 року | ||||
| Площа | 18,091 км² | ||||
| Населення | ▼ 4834 (01.01.2017)[1] | ||||
| Густота | 284 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 74700 | ||||
| Телефонний код | +380 5540 | ||||
| Географічні координати | 46°50′31″ пн. ш. 34°22′36″ сх. д. / 46.84194° пн. ш. 34.37667° сх. д.Координати: 46°50′31″ пн. ш. 34°22′36″ сх. д. / 46.84194° пн. ш. 34.37667° сх. д. | ||||
| Висота над рівнем моря | 56 м
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Сірогози | ||||
| До станції: | 15 км | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - залізницею: | 180 км | ||||
| - автошляхами: | 167 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 74701, Херсонська обл., Нижньосірогозький р-н, смт. Нижні Сірогози, вул. Височина, 2 | ||||
| Голова селищної ради | Грушко Олександр Федорович | ||||
| Карта | |||||
  Нижні Сірогози | |||||
 Нижні Сірогози | |||||
|
| |||||
ГеографіяРедагувати
Селище розташоване за 15 км від залізничної станції Сірогози на лінії Снігурівка — Федорівка. Відстань до обласного центру становить близько 167 км і проходить переважно автошляхом E58. Селище перетинає водойма (річка) Балка Великі Сірогози.
НазваРедагувати
Назва Сірогози крім нашої місцевості ніде не зустрічається. Що ж означає це слово. Існують декілька легенд і переказів. Деякі місцеві краєзнавці пояснюють назву селища, як перекручену слов’янську. Ось поблизу кургану Огуз зупинилися чумаки переждати літню спеку. Вони поховалися в затінок, потомлені воли теж полягали і ліниво ремигають. Пливе, тремтить розпечене повітря і здалеку видно лише сірі волячі роги. Від цих сірих рогів і походить начебто назва.
Інші розповідають про величезні стада сірих гусей, що паслися на берегах Сірогозької балки. Згадують і сірих кіз – сайгаків, джейранів, деренів, що водилися в великій кількості, і про це розповідали наші прадіди і прабабусі. На слух певна подібність начебто є. Та кожному неупередженому досліднику ясно, що Сірогози – це не слов’янська назва, та й навіщо було слов’янам перекручувати до невпізнання ті ж Сірі Роги. Землероби – слов’яни більше любили назви рослинного походження. Згадаймо назви сел Калинівка, Грушівка та інші А ось тюркомовні кочівники більше любили назви тварин. Сірогози тюрською мовою – Жовтий Бик. Група курганів продовгуватої форми, які знаходилися поблизу нашого села, здалеку нагадували спини биків, що лежать, можливо звідси і пішла назва. [2]
Історичні відомостіРедагувати
Територія Нижніх Сірогоз була заселена з давніх часів. Про це свідчать розкопані поблизу селища кургани з похованнями епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.), Скіфів (VI і IV—III ст. до н. е.), Сарматів (III—II ст. до н. е.) і кочівників XI—XIII ст. н. е. Серед цих курганів виділяються Огуз, Малий Огуз і Діїв (IV—III ст. до н. е.), у похованнях яких знайдено безліч прикрас тонкої ювелірної роботи.
Нижні Сірогози засновані в 1812 році державними селянами — вихідцями з Харківської губернії. Заселення Нижніх Сірогоз почалося з північно-західної околиці, де балку Великі Сірогози пересікала літня гілка Муравського шляху. У 1833 році в селі налічувалося 274 двори і проживали 1123 особи. Нижні Сірогози були волосним центром і входили в Мелітопольський повіт Таврійської губернії. Жителі займалися в основному скотарством, а також землеробством. За селом числилося 26363 десятини землі, з якої частина була незручною. З ростом промислових міст і збільшенням попиту на хліб на світовому ринку скотарство поступилося перше місце землеробства. Згідно закону 1866 року про поземельний устрій державних селян за селянами Нижніх Сірогоз були закріплені за сплату державного оброчної податі земельні наділи в безстрокове користування. У 1886 році їх перевели на обов'язковий викуп, який вони повинні були вносити протягом 44 років. Розмір викупних платежів на 45 відсотків перевищував державне оброчне мито.
У 1868 році в числі перших була утворена Сірогозька лікарська дільниця. У 1888 році збудовані приміщення стаціонару та амбулаторія.
Станом на 1886 рік в селі мешкало 4285 осіб, налічувалось 552 двори, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, фонтан сельтерської води, 2 бондарні, колісний завод, 2 різниці, 6 лавок, винний склад, 2 рейнських погреби, відбувалося 2 ярмарки на рік: 23 квітня та 29-31 серпня[3]. За 7 верст — поштова станція. Метеостанція (з 1889 р.)
На початку 30-х років XIX ст. була утворена Сіpoгозька волость Мелітопольського повіту (з 1923 р. округ), у складі якого вона була до 1932 p., коли округи були ліквідовані.
Пам'ятки давниниРедагувати
Курган Огуз поблизу села вважається одним із найяскравіших історичних пам'яток знайдених на території Херсонської області.
На думку деяких археологів, які проводили тут свої дослідження, цей пагорб можна вважати могилою нащадка скіфського царя Атея, який правив у IV столітті до н. е.
Крім того, курган Огуз вважається одним з найбагатших курганів. Свідченням цього є численні знахідки прикрас, які тепер прикрашають скіфські колекції Ермітажу та Національного музею коштовностей. Серед них золоті платівки із зображенням Діоніса, рогатих грифонів та медузи Горгони.
Відомі особистостіРедагувати
В поселенні народилися:
- Бурцев Федір Михайлович (1916—1942) — радянський воїн.
- Вахненко Валерій Анатолійович (1957—2016) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Федорко (Осипенко) Олександра Андріївна (1916-2010) - директорка Ботанічного саду Салгірка":
ПосиланняРедагувати
- Погода в селищі
- Облікова картка[недоступне посилання з квітень 2019]
- Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гончара
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Офіційний сайт міськради
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |