Неофутуризм

Неофутуризм — це течія в мистецтві, дизайні й архітектурі наприкінці 20-го, на початку 21-го століття^[1].

Течія бере свій початок у структурному експресіонізмі середини 20-го століття в роботах таких архітекторів, як-от Алвар Аалто й Бакмінстер Фуллер^[1], й описується як авангардний рух^[2] і водночас футуристичне переосмислення естетики й функціональності в дизайні міст, що активно розростаються.

Футуристична архітектура зародилася в 20-ому столітті з такими стилями, як ар-деко, пізніше — архітектурою гугі й хай-тек^[3].

Походження ред.

Архітектори Бакмінстер Фуллер^[4], Джон Портман^[5]^[6], архітектор й промисловий дизайнер Ееро Саарінен, Аркігрем, авангардна архітектурна група(Пітер Кук, Воррен Чалк, Рон Херрон, Денніс Кромптон, Майкл Вебб, Девід Грін, Ян Каплицький та інші^[7]^[8]^[9]^[10]^[11]) були засновниками цього стилю наприкінці 1960-их — на початку 1970-их. Цей напрям також почасти вважають еволюцією архітектури хай-тек, оскільки в ньому розвивається багато тих же тем й ідей^[1].

Хоча «Палац розваг», який архітектор Седрік Прайс описував як «велетенську неофутуристичну машину»^[12], так ніколи й не побачив світ, йому вдалося вплинути на інших архітекторів, зокрема на Річарда Роджерса й Ренцо Піано, чий центр Жоржа Помпіду увібрав у себе багато ідей з нього.

Значення ред.

Неофутуризм був почасти відроджений в 2007 році після публікації «Маніфесту неофутуристичного міста»^[13]^[14], який був включений до кандидатури, поданої до Міжнароднного бюро виставок (МБВ)^[15]. Маніфест написав інноваційний дизайнер Віто Ді Барі^[16] (колишній виконавчий директор ЮНЕСКО)^[17], щоб окреслити своє бачення на Мілан протягом проведення всесвітньої виставки ЕКСПО-2015. Ді Барі визначив своє неофутуристичне бачення як «поєднання мистецтва, найсучасніших технологій й об'єднаних етнічних цінностей, щоб стимулювати повсюдне підвищення якості життя»^[18]. Він послався на теорію четвертого стовпа сталого розвитку^[19] й повідомив, що на назву його надихнула доповідь від ООН «Наше спільне майбутнє»^[20].

Незабаром після маніфесту Ді Барі на вулицях Брайтона у Великій Британії колектив під назвою The Neo-Futurist Collective випустив свою версію маніфесту 20-го грудня 2008-го року, який написала Ровена Істон з нагоди 99-ї річниці публікації футуристичного маніфесту Ф. Т. Марінетті у 1909 році^[21]. Погляд колективу на неофутуризм значною мірою відрізнявся від погляду Ді Барі в тому, що він фокусувався на визнанні спадщини італійських футуристів і критиці нашої сьогоденної зневіри через зміну клімату й фінансову систему. У вступі до маніфесту колектив зазначив: «В епоху масового відчаю через стан планети й фінансової системи футуристична спадщина у вигляді оптимістичного ставлення до сили технологій, що поєднується з уявою й людяністю, сильно резонує з нашою сучасною добою»^[22]. Це демонструє аспект неофутуризму, який є більш соціально активним — той аспект, що промовляє прямо до своїх послідовників, радше ніж просто зазначає певні погляди через дії (наприклад, вибір екологічних матеріалів у неофутуристичній архітектурі).

Жан-Луі Коен описував неофутуризм^[23]^[24] як наслідок технологій, зазначаючи, що велика кількість споруд, зведених сьогодні, є побічним продуктом нових матеріалів і концепцій щодо функції великомасштабних конструкцій у суспільстві. Ітан Ільфельд написав, що в сучасній неофутуристичній естетиці «машина стає значним елементом креативного процесу й провокує становлення художніх напрямів, які були б неможливими без появи комп'ютерних технологій»^[25]. Визначення Рейнера Бенема «une architecture autre» — це заклик до архітектури, яка технологічно долає всі попередні архітектури, але при цьому володіє виразною формою^[26]. «Форма не повинна йти за функцією у небуття», — як зазначив Бенем, коментуючи неофутуристичиний «Плагін комп'ютеризованого міста від Archigram»^[27].

Меттью Філліпс визначив неофутуристичну естетику як «маніпулювання часом, простором й предметом на тлі технологічних нововведень і домінації, яке пропонує нові підходи до майбутнього на противагу тим минулим авангардним і сучасним технократичним філософіям»^[28]. Це визначення збігається з роботою неофутуристичних архітекторів, чий підхід знаходиться в контексті технологічних інновацій, але не згадує про екологічну свідомість, що випливає з архітектурного неофутуризму.

Неофутуризм в Україні ред.

Готель "Салют", Київ, Україна

Готель "Салют" у Києві є, певно, однією з найвідоміших футуристичних споруд України, яка була побудована у 1984 році архітектором Авраамом Мілецьким. Семиповерхова циліндрична будівля стоїть на високому фундаменті неподалік мальовничого парку Вічної Слави. Щоб потрапити до номерів необхідно скористатися ліфтом або круговим пандусом, що піднімається по спіралі.

Український інститут науково-технічної експертизи та інформації, Київ, Україна

Ще одна знакова будівля Києва, у якій можна побачити не просто елемент футуризму, а справжню архітектуру гугі за формою і радянський постмодернізм за кольоровою гамою. Мова йде про надбудову у вигляді літаючої тарілки, де розташований конференц-зал. Архітектори Флоріан Юр’єв та Лев Новіков розробили "тарілку" таким чином, що приміщення має неповторну акустику, завдяки якій можна почути увесь діапазон голосів та музичних інструментів^[29].

У мистецтві й архітектурі ред.

Неофутуризм був почасти зароджений ще футуристичним архітектором Антоніо Сант-Елією. У витоків цього стилю на 1960-их — наприкінці 1970-их стояли Гел Фостер^[30] з такими архітекторами, як-от Вільям Перейра^[31]^[32], Чарльз Лакман^[33]^[34] і Геннінг Ларсен^[35].