Країни Осі
Країни осі[1], Нації осі, Об'єднання осі, Країни фашистського альянсу, гітлерівська коаліція (нім. Achsenmächte [ˈak.sn̩ˌmɛç.tə] (
прослухати); італ. Potenze dell'Asse [po.'tɛn.t͡se delˈlas.se]; яп. 枢軸国 Sūjikukoku sɯːdʑikɯꜜkokɯ) — об'єднання країн в часи Другої світової війни.
Країни, що приєдналися до коаліції після атаки на Перл-Гарбор
Країни Осі (їхні колонії та/або союзники, сторони що вели спільні бойові дії)
Нейтральні
Три головні країни — елементи вісі: націонал-соціалістичний Третій Рейх, фашистська Італія та Японська імперія («Вісь Рим-Берлін-Токіо») були членами військового союзу Троїстого пакту (англ. Tripartite Pact) підписаного в серпні 1940 року, що офіційно заснували Об'єднання Вісі. Під час найбільшого підйому пакту його країни-члени домінували над значною частиною Європи, Північної та Східної Африки, Далекого Сходу, Південно-Східної Азії й Океанії[2].
Початок
ред.Термін «вісь», як вважають, першим застосував прем'єр-міністр Угорщини Дюла Гембеш, який відстоював союз Німеччини, Угорщини та Італії й був посередником між Німеччиною й Італією задля зменшення протиріч між ними, задля досягнення цього союзу[3]. Передчасна смерть Гомбоша у 1936 році при проведенні переговорів з Німеччиною в Мюнхені та зайняття його посади нефашистом припинило початкове притягнення Угорщини до триполярної осі, але зменшило протиріччя між Італією та Німеччиною, що вело до створення двополярної осі[3].
В листопаді 1936 року, термін «вісь» розпочав офіційно використовувати італійський диктатор Беніто Муссоліні, коли він говорив про вісь Рим—Берлін посилаючись на угоду між Німеччиною й Італією від 25 жовтня 1936 року. Муссоліні оголосив, що ці дві держави формують «Вісь», навколо якої інші держави Європи та світу мали б обертатись. Ця угода була підписана під час Другої італо-абісінської війни, проти експансії Італії виступила Ліга Націй, й Італія отримала підтримку Німеччини. Пізніше, у травні 1939 року, ці відносини, перетворені в союз, Муссоліні назвав «Сталевим пактом».
Термін «Держави осі» формально почав вживатись після підписання Троїстого пакту між Німеччиною, Японією й Італією 27 вересня 1940 року. До договору пізніше приєднались Угорщина (20 листопада 1940 року), Румунія (23 листопада 1940 року), Словаччина (24 листопада 1940 року) і Болгарія (1 березня 1941 року).
Італійське ім'я Roberto у 1940-1945 роках отримало нове значення — вживалось як скорочення «Rome-Berlin-Tokyo».
Його найпотужнішими державами з військового погляду були Німеччина і Японія. Ці дві нації також підписали Антикомінтернівський пакт 1936 року.
Від листопада 1940 року між нацистською Німеччиною і СРСР велися офіційні таємні переговори про приєднання Радянського Союзу до Вісі, що мало здійснитись через підписання нового документу про фактичний розподіл Східної півкулі планети між учасниками Пакту чотирьох Держав: Німеччиною, Італією, Японією та Радянським Союзом[4]. Однак, вкінці 1940 року, Гітлер відкинув цей план і віддав наказ[5][6] готуватися до нападу на СРСР.
Країни-учасники
ред.Основні країни
ред.
Третій Рейх з 1 вересня 1939 року.
Королівство Італія з 1 вересня 1939 року до 8 вересня 1943 року.
Японська імперія з 25 листопада 1939 року.
.svg){kind=small}
_crowned.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Сателіти і союзники
ред.
Угорське королівство з 20 листопада 1940 року з Трансильванією і Воєводиною.
Карелія (з осені 1941 року);
Румунське королівство з 20 листопада 1940 року до 23 серпня 1944 року;
Словацька республіка з 20 листопада 1940 року;
Болгарське царство з 1 березня 1941 року до 9 вересня 1944 року;
Королівство Югославія 1—27 березня 1941 року;
Незалежна Держава Хорватія з 15 липня 1941 року — зі Славонією та Боснією і Герцеговиною;
Королівство Ірак.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Неформальні союзники Третього Рейху
ред.
СРСР (сторона що вела спільні бойові дії[7][8]) від 17 вересня 1939 до 22 червня 1941.
Фінляндія (сторона що вела спільні бойові дії) з травня 1940 року до 19 вересня 1944 року — з Петсамо.
Сателіти і союзники Японської імперії
ред.
Маньчжурська держава (1937—1945 роки) — офіційно не проголошувала війни країнам Антигітлерівської коаліції; розгромлена вступом Червоної армії у війну проти Японії (1945).
Менцзян (Внутрішня Монголія) з 27 вересня 1940 року.
Тимчасовий уряд Китайської Республіки (Ван Цзинвей) з 29 березня 1941 року.
Бірманська держава (1943—1945) — офіційно проголосила війну.
Філіппінська республіка (1943—1945 роки) — офіційно не проголошувала війни.
В'єтнамська імперія з 11 березня до 23 серпня 1945 року.
Камбоджа 9—15 квітня 1945 року.
Лаос 1944—1945.
Тимчасовий уряд вільної Індії (1943—1945 роки) — офіційно проголосив війну.
Таїланд (1942—1945) — офіційно не проголошував війни.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Сателіти і союзники Королівства Італія
ред.
Албанія з 1 листопада 1939 року до 8 вересня 1943 року.
Королівство Чорногорія (Режим С.Дрлевича), формально з 12 липня 1941 року до 8 вересня 1943 року, фактично — кілька тижнів 1941.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Окуповані і анексовані Третім Рейхом
ред.
Остмарк (Австрійська республіка).
Вестмарк (Саар)
Частини Польської республіки:
Вільне місто Данциг.
Частини Чехословацької республіки:
Протекторат Богемії та Моравії з 15 березня 1939;
Судетенланд.
Люксембург.
Данія.
Бельгія (генерал-губернатор Фалькенхаузен).
Франція (окуповані землі, включаючи Ельзас і Лотарингію).- Нормандські острови.
Італійська соціальна республіка з 23 вересня 1943 року;- Частини колишнього Королівства Югославія:
Сербія (з Банатом) — маріонетковий режим Недича з 1 вересня 1941;- Нижня Каринтія і Нижня Штирія;
Провінція Любляна (до 1943 підпорядкувалась Королівству Італія, потім Третьому Рейху)
- Східні райхскомісаріати:
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Держави-колабораціоністи
ред.
Франція (Режим Віші, 1940—1944).
Норвегія (режим Квіслінга).
Нідерланди (режим Муссерта).
Примітки
ред.- ↑ ВІСЬ - тлумачення, орфографія, новий правопис онлайн. slovnyk.ua. Процитовано 23 жовтня 2022.
- ↑ Hakim, Joy (1995). A History of Us: War, Peace and all that Jazz. New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-509514-6.
- ↑ а б Sinor, Denis. 1959. History of Hungary. Woking and London: George Allen and Unwin Ltd. Pp. 291
- ↑ Розмова наркома закордонних справ СРСР В. М. Молотова з послом Німеччини в СРСР Ф.Шуленбурґом. // АП РФ. Ф. 3. Оп. 64. С. 675. Л. 108. Машинопис. Завірена копія [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Nekrich, Aleksandr Moiseevich; Ulam, Adam Bruno; Freeze, Gregory L. (1997). Pariahs, Partners, Predators: German-Soviet Relations, 1922–1941, Columbia University Press. ISBN 0-231-10676-9; pp. 202–205.
- ↑ Roberts, Geoffrey (2006). Stalin's Wars: From World War to Cold War, 1939–1953, Yale University Press. ISBN 0-300-11204-1; p. 59.
- ↑ Hager, Robert P. (1 березня 2017). "The laughing third man in a fight": Stalin's use of the wedge strategy. Communist and Post-Communist Studies (англ.). 50 (1): 15—27. doi:10.1016/j.postcomstud.2016.11.002. ISSN 0967-067X. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
The Soviet Union participated as a cobelligerent with Germany after September 17, 1939, when Soviet forces invaded eastern Poland
- ↑ Blobaum, Robert (1990). The Destruction of East-Central Europe, 1939-41. Problems of Communism. 39: 106. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 22 червня 2022.
As a co-belligerent of Nazi Germany, the Soviet Union secretly assisted the German invasion of central and western Poland before launching its own invasion of eastern Poland on September 17
Посилання
ред.
- Axis History Factbook [Архівовано 23 листопада 2006 у Wayback Machine.]
- Full text of The Tripartite Pact
- Silent movie of the signing of The Tripartite Pact
- В. С. Коваль. «ВІСЬ РИМ-БЕРЛІН» [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 578. — ISBN 966-00-0734-5.
|
Це незавершена стаття про Другу світову війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |