Морозова Маргарита Кирилівна
Маргарита Кирилівна Морозова, до заміжжя Мамонтова (22 жовтня (3 листопада) 1873, Москва — 3 жовтня 1958, Москва) — відома російська меценатка, одна з найвидатніших представниць релігійно-філософського та культурного просвітництва Росії початку XX століття[1].
| Морозова Маргарита Кирилівна | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Маргарита Кирилловна Мамонтова |
| Народилася |
3 (15) листопада 1873 Москва, Російська імперія |
| Померла |
3 жовтня 1958 (84 роки) Москва, СРСР |
| Поховання | Введенське кладовище |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Діяльність | меценатка, господиня літературного салону, письменниця, видавниця, мемуаристка |
| Знання мов | російська |
| У шлюбі з | Морозов Михайло Абрамовичd |
| Діти | Морозов Михайло Михайловичd і Морозова Марія Михайлівнаd |
Заснівниця московського Релігійно-філософського товариства, хазяйка московського літературно-музичного салону, власниця видавництва «Шлях». Директор Російського музичного товариства, дружина московського фабриканта, мецената й колекціонера російського та європейського живопису, літератора, художнього критика М. А. Морозова (1871—1903)[2]. Московська красуня, предмет ідеально-містичної закоханості Андрія Бєлого, оспіваний їм у «Другій симфонії» та в поемі «Перше побачення», друг сім'ї Олександра Скрябіна, подруга філософа Євгена Трубецького. Прототип творів В. В. Немировича-Данченка, А. В. Сумбатова-Южина, персонаж живописних полотен російських художників В. О. Сєрова, М. К. Бодаревського, В. К. Штемберга, мемуаристика.
Дитинство та юність ред.
Маргарита Кирилівна народилась в Москві і домі Д. П. Боткіна на Покровці. Купецька родина Мамонтових була в родстві з прізвищами Третьякових і Боткіних. Старші брати Мамонтові володіли лакофарбовим виробництвом. Їх молодший брат, спадковий почесний громадянин Кирило Миколайович Мамонтов, батько Маргарити, успадкував від батька чималі кошти, але, за спогадами дочки, виявився невдалим промисловцем. Він кидався із крайності в крайність: виступав компаньйоном по організації якихось заводів, в Російсько-турецьку війну наймав пароплави на Чорному морі для перевезення російських військ, — поки зовсім не розорився.
Зрештою фінансові справи сім'ї виявилися настільки заплутаними, що майно було продано за борги, і батько змушений був тікати від своїх кредиторів за кордон, де у відчайдушній спробі повернути хоча б частину коштів грою в рулетку в Монте-Карло програв все без залишку, після чого застрелився[3].
Розоривши сім'ю, Кирило Миколайович позбавив не тільки дружину, але і двох маленьких дочок того, на що вони могли претендувати за правом походження. Залишившись без всякої підтримки, мати — Маргарита Оттівна Мамонтова (1852—1897) — розраховувала тільки на себе. Вона походила із заможного німецького роду Левенштейн. Її батько, Отто Іванович Левенштейн (Otto Anton Löwenstein), був старостою московської німецької католицької громади. Не бажаючи бути комусь зобов'язаним, Маргарита Оттівна взялася за працю сама: почала шити на замовлення знайомим дамам, згодом відкрила свою майстерню і школу крою та моделювання одягу в Москві, в Леонтіївському провулку. Конфесійно Маргарита Оттівна належала католицизму, але за російським законом її дочки Маргарита і Олена мали виховуватися в православ'ї. Мати Маргарити Оттівни по батькові була вірменського походження з роду Еларових, тому її дочки успадкували від неї зовсім не російську красу. В жилах Маргарити Кирилівни, крім вірменської, текло ще безліч інших кровей: російська, німецька, англійська, єврейська. Маргарита Кирилівна пізніше писала про себе: «у мені жид із вірменином повстають»[4].
Бабусю маленької Маргарити теж звали Маргаритою. За спогадами онуки, Маргарита Агапітівна Левенштейн (Еларова) володіла деспотичним характером, і з цієї причини мати Маргарита Оттівна, навіть будучи розпещеною безтурботним життям в забезпеченій сім'ї батьків, не бажала потрапляти у фінансову залежність від Маргарити Агапітівни. Коли чоловік покінчив життя самогубством, Маргариті Оттівні було всього 25 років. Не маючи схильності до інтелектуальних інтересів, вона, як згадує Маргарита Кирилівна, весь залишок свого короткого життя присвятила дочкам. «Мама нас дуже любила і страшно піклувалася про здоров'я»[5]. Вже видавши дочок заміж, незадовго до своєї смерті вона у 1896—1897 роках обіймала посаду попечительки жіночої школи при Московському товаристві навчання ремеслам дітей всіх станів".
Завдяки старанням матері дитинство дочок було досить благополучним. Але все ж спосіб життя Маргарити Оттівни був дуже замкнутим. Крім рідних, у неї бували лише Д. П. Боткін і книговидавець К. Т. Солдатенков («Козьма Медічі»), а також А. А. Козлов — обер-поліцмейстер Москви, близький друг матері, холостяк, який відкрито покровительствував Мамонтову. Народна чутка робила його батьком обох дочок. Козлов жив неподалік від Мамонтових і на правах їх опікуна бував у будинку щодня, роблячи значний вплив на їх виховання[6]. Солдатенков був дружний з Боткіним, Козловим, в гостях у нього юна Маргарита бачила багату колекцію картин. Ставши старше, сестри почали виїжджати на дачу до родичів.
З дитинства Маргариті запам'яталося відкриття пам'ятника Пушкіну, враження від вбивства Олександра II; вона була присутня на коронації Олександра III, бувала на історичних концертах Антона Рубінштейна 1885—1886 років, що потрясли уяву дівчинки. Сестри були регулярними відвідувачками Італійської опери Большого театру. Маргарита вступила в Петропавловську гімназію в тринадцять років. З дванадцятирічного віку поновилися контакти сестер з родичами покійного батька. Вони бували у «тьоті Віри Третьякової» — сестри батька і дружини П. М. Третьякова, заснівника Третьяковської галереї. Одного разу Павло Михайлович покликав дівчаток до нової картини, ще прихованої простирадлом, і прибрав простирадло.
|
Мы онемели от ужаса: это был Иван Грозный, убивший сына, работы Репина. Впечатление было страшно сильное, но отталкивающее… Казалось, что убитый сын Грозного лежал на полу комнаты, и мы с ужасом стремглав пробегали мимо, стараясь не смотреть на картину. | 
|
— Морозова М. К. Мои воспоминания. // Наше наследие : журнал. — 1991. — № VI (24). — С. 94. | ||
В будинку дядька, Івана Миколайовича Мамонтова (1846—1899), директора заводу з виробництва сургучу і фарб, Маргарита Кирилівна познайомилася із сім'ями музичного критика Н. Д. Кашкина, музичного видавця П. І. Юргенсона, музичного критика Р. А. Лароша. Крім цього, сестри Мамонтові бували в будинку Л. М. Жемчужнікова, брата А. М. Жемчужнікова, де познайомилася зі своєю одноліткою Галиною Львівною Жемчужниковой, згодом дружиною художника В. Є. Маковського. Співавтори Козьми Пруткова запам'яталися Маргариті своєю схожістю з їх двоюрідним братом Товстим О. К.: «…такий же високий зріст, довга сива, роздвоєна борода і пишне сиве волосся. Брати Жемчужнікови здавалися якимись могутніми давньоруськими боярами».
В кінці 1880-х років Маргарита Кирилівна захопилася мистецтвом Малого театру і грою М. М. Єрмолової, М. П. Садовського, О. О. Садовської, Р. Н. Федотової. Крім Великого і Малого театрів, Маргарита відвідувала Італійську оперу в Російської приватної опери свого дядька Сави Івановича Мамонтова, де насолоджувалася співом італійського тенора Франческо Таманьо. Тоді ж сестри Маргарита і Олена Мамонтові познайомилися зі своїми двоюрідними сестрами Тетяною, Наталею і Параскою Мамонтовими, дочками Анатолія Івановича Мамонтова (1840—1905). Потрапивши в будинок А. В. Мамонтова, Маргарита Кирилівна вперше опинилася у великому, шумному й цікавому суспільстві. Будинок господарів був відкритий для дорослої творчої молоді, тут частими гостями бували художники Ст. А. Сєров, М. А. Врубель, В. С. Остроухов, К. А. Коровін.
Примітки ред.
- ↑ Кейдан В. И. Взыскующие града. Письма и дневники Н. А. Бердяева, С. Н. Булгакова, А. В. Ельчанинова, М. К. Морозовой, В. В. Розанова, Е. Н. Трубецкого, П. А. Флоренского, В. Ф. Эрна и др.. — Комментарий к письмам и дневникам русских философов и деятелей культуры. Перевірено 21 серпня 2012. Архівовано з першоджерела 29 вересня 2012.
- ↑ Морозова М. К. Андрей Белый. Мемориальная квартира Андрея Белого на Арбате. Государственный музей А. С. Пушкина (2007 г.). Перевірено 20 липня 2012. Архівовано з першоджерела 29 вересня 2012.
- ↑ Семёнова Н. Четыре «эпохи» одной жизни // Наше наследие : журнал. — 1991. — № VI (24). — С. 89—111.
- ↑ Кейдан В. И. Взыскующие града. Письма и дневники Н. А. Бердяева, С. Н. Булгакова, А. В. Ельчанинова, М. К. Морозовой, В. В. Розанова, Е. Н. Трубецкого, П. А. Флоренского, В. Ф. Эрна и др.. — Примечания к письмам 1900—1905 гг.. Перевірено 21 серпня 2012. Архівовано з першоджерела 28 жовтня 2012.
- ↑ Морозова М. К. Мои воспоминания // Наше наследие : журнал. — 1991. — № VI (24). — С. 91—110.
- ↑ Крючкова В. Безызвестная благодетельница. Маргарита Кириллівна Морозова. Корреспондент.ру (2012). Перевірено 21 липня 2012. Архівовано з першоджерела 29 вересня 2012.